ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року Справа № 915/1589/23
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., секретар судового засідання Степанова І.С., за наслідками підготовчого провадження у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ», код 37104825 (м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 25/1), яка пред'явлена до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург», код 32654880 (Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64), про стягнення грошових коштів у сумі 1989616,80 грн.
За участю сторін:
представника позивача - адвоката Бессчастної А.В.,
представника відповідача - адвоката Тубальцевої Л.О.
Стислий виклад позиції позивача.
17.01.2022 року між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду №8310Т1072, а 31.01.2022 року було укладено додаткову угоду №1 до договору. За замовленнями відповідача та на виконання умов договору позивач виконав комплекс робіт з технічного обслуговування вогнетривких поверхонь при виконанні технічного обслуговування та ремонтів парових котлів та печей. Позивач своєчасно та належним чином виконав роботи на загальну суму 1989616,80 грн. Після підписання акту прийняття виконаних робіт №2 від 24.02.2022 року позивач склав податкову накладну №19 від 24.02.2022 року і зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.06.2022 року. Всупереч умов договору, відповідачем роботи не оплачені, у зв'язку із чим борг за виконані підрядні роботи складає 1989616,80 грн. Неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогами про погашення заборгованості залишилися без відповіді та задоволення, у зв'язку із чим позивач прийняв рішення звернутися до суду із позовом за захистом свого права.
Як на правову підставу позову позивач послався на ст.ст. 526, 530, 610, 837 ЦК.
Позивач просив суд стягнути з відповідача борг з оплати виконаних робіт у розмірі 1989616,80 грн.
Стислий виклад позиції відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про повне визнання позовних вимог про стягнення заборгованості за виконані роботи за договором підряду № 8310Т1072 від 17.01.2022 року в сумі основного боргу 1989616,80 грн. Також відповідач просить відстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що заявлене відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців не підлягає задоволенню.
Заяви та клопотання сторін (учасників).
24.10.2023 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із виправленим примірником позову.
29.11.2023 року до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
01.12.2023 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Рух справи.
13.10.2023 року позовну заяву зареєстровано у канцелярії господарського суду Миколаївської області.
17.10.2023 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
30.10.2023 року ухвалою суду позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Повідомлено позивача та відповідача про призначення підготовчого засідання на 08.12.2023 року о 11:00 год.
30.11.2023 року ухвалою суду у задоволенні заяви представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
04.12.2023 року клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
08.12.2023 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як вбачається із змісту позовної заяви позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на наступні обставини.
1. 17.01.2022 року між позивачем та відповідачем був укладений договір підряду №8310Т1072.
2. 31.01.2022 року було укладено додаткову угоду №1 до договору.
3. 24.02.2022 року сторони підписали акт приймання виконаних робіт №2 на загальну суму 1989616,80 грн.
4. Позивач склав податкову накладну №19 від 24.02.2022 року і зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.06.2022 року.
5. Станом на день звернення з позовною заявою до суду виконані позивачем роботи відповідачем не оплачені. Неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогою про погашення заборгованості залишились без відповіді та задоволення.
6. З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості за фактично виконані роботи. Відповідач надіслав відповідь на претензію, в якій не заперечував наявність заборгованості, але повідомив, що не має можливості її сплатити.
На підтвердження викладених у позові обставин позивач приєднав до позову у копіях:
- договір підряду № 8310Т1072 від 17.01.2022 року з додатками до договору;
- додаткову угоду №1 від 31.01.2022 року з додатками;
- акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за лютий 2022 року, підсумкову відомість ресурсів;
- податкову накладну №19 від 24.02.2022 року, квитанцію про реєстрацію податкової накладної;
- листи №№37 від 09.03.2022 року, №38 від 10.03.2022 року, №40 від 20.03.2022 року, №51 від 24.05.2022 року та №20 від 27.06.2022 року, претензії №02 від 23.01.2023 року, відповіді на претензію від 21.02.2023 року.
Згідно ч. 3 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК).
Як встановлено, відповідач позовні вимоги визнав, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
Судом встановлені наступні обставини.
17.01.2022 року між позивачем (субпідрядник) та відповідачем (генпідрядник) був укладений договір підряду №8310Т1072, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з технічного обслуговування вогнетривких поверхонь при виконанні технічного обслуговування та ремонтів парових котлів БКЗ 75/39 ГМА №№1-10 (обмурування), та при виконанні технічного обслуговування та ремонтів печей кальцинації КС №№1-5 та випалу вапняку №№1,3 (футерування) на об'єктах ТОВ «МГЗ» у 2022 році на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
31.01.2022 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору підряду №8310Т1072, відповідно до якої вартість робіт становить 2798479,20 грн. Загальна вартість робіт складається із сум договірних цін, викладених у додатках №№2,3 до цієї угоди.
24.02.2022 року сторонами підписано акт №2 приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 1989616,80 грн.
24.02.2022 року позивачем складена податкова накладна №19 від 24.02.2022 року на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість (на суму 1989616,80 грн.), яка 06.06.2022 року була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної №9065912140.
Позивач звертався до відповідача з листами про погашення заборгованості за фактично виконані роботи.
23.01.2023 року на адресу відповідача позивачем була складена претензія про сплату наявної заборгованості, серед якої, зокрема зазначена сума у розмірі 1989616,80 грн. - основний борг за договором підряду від 17.01.2022 року.
21.02.2023 року на адресу позивача відповідачем складена відповідь на претензію від 23.01.2023 року, у якій відповідач не заперечував наявність заборгованості, але повідомив, що не має можливості її сплатити через зупинку діяльності товариства на невизначений термін та ситуацію, що склалася в країні.
Висновки суду, що заявлених позовних вимог.
Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору підряду врегульовані положеннями ст.ст. 837-864 ЦК (загальні положення про підряд), ст. ст. 875-886 (будівельний підряд).
Виконання цивільних і господарських зобов'язань, які виникли з договору, врегульовано відповідними положеннями ГК та ЦК про договір та зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ч. 1 ст. 875 ЦК за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Предметом спору у даній справі є оплата будівельних робіт.
Згідно ч 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною ч. 4 ст. 193 ГК України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, п.п. 3.9.1 пункту 3.9 договору визначено, що оплата робіт здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання виконаних робіт на підставі рахунку позивача та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на суму зобов'язань позивача з податку на додану вартість за актом, що підлягає оплаті.
Після підписання сторонами акту приймання виконаних робіт №2 від 24.02.2022 року позивач на виконання п. 4.11, 6.1.17 договору склав податкову накладну №19 від 24.02.2022 року і зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.06.2022 року.
Отже, відповідно до підпункту 3.9.1 пункту 3.9 договору відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи у строк до 16.06.2022 року включно.
Але всупереч умов договору та вищенаведених норм законодавства виконані позивачем роботи відповідачем не оплачені, заборгованість відповідача перед позивачем за виконані підрядні роботи складає 1989616,80 грн.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів повної сплати заборгованості.
Враховуючи викладене та взявши до уваги визнання позову відповідачем, позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
За таких обставин, суд приймає визнання позову відповідачем.
Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" та статті 130 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на визнання відповідачем позову, позивачу слід повернути з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 14922,13 грн., решту судового збору у сумі 14922,13 грн., слід покласти на відповідача.
Керуючись ч. 3 ст. 185, 191, 237, 238 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург», код 32654880 (Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ», код 37104825 (м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 25/1) грошові кошти у загальній сумі 1989616 (один мільйон дев'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 80 коп., а також 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, що становить 14922,13 грн.
3. Повернути з державного бюджету товариству з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована компанія «МКФ», код 37104825 (м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 25/1) 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 14922,13 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2023 року.
Суддя А.П. Алексєєв