Дата документу 27.12.2023Справа № 554/11541/23
Провадження № 1-кс/554/15140/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави- ОСОБА_1 ,
за участю секретаря- ОСОБА_2
розглянувши в м. Полтава скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві стосовно невнесення відомостей в ЄРДР по заяві від 29.11.2023 про вчинення кримінального правопорушення,-
Встановив:
06 грудня 2023 року до суду надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві стосовно невнесення відомостей в ЄРДР по заяві від 29.11.2023 про вчинення кримінального правопорушення.
Посилається на те, що 29 листопада 2023 року ОСОБА_3 звернулася до
ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві із заявою про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
Проте, до цього часу відомості в ЄРДР по заяві від 29.11.2023 р. не внесені.
Прохала зобов'язати уповноважених осіб ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві внести відомості до ЄРДР по заяві ОСОБА_3 від 29.11.2023 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування.
07.12.2023 судом відкрито провадження по скарзі.
ОСОБА_5 надала заяву про розгляд справи без її участі. Скаргу підтримує у повному обсязі.
Слідчий ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві в судове засідання не з'явився, суд про причину своєї неявки не повідомив. Про дату та час слухання справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
За таких обставин, ураховуючи процесуальні строки розгляду та наявність волевиявлення заявника про розгляд без участі, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності учасників.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не відбувалось на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
Вивчивши суть скарги, дослідивши додані до неї матеріали, слідчий суддя дійшов до таких висновків.
Положеннями ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
При цьому, виходячи зі змісту ст. 214 КПК України, повноваженнями щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення наділені слідчий, прокурор.
Як видно з матеріалів скарги, та встановлено в судовому засіданні, заявник ОСОБА_3 звернулася до ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, вчиненого на думку заявниці, слідчим суддею Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 .
Підставами вважати повідомлення таким, що містить відомості про злочин, є наявність в ньому об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то обставини викладені в них не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язковими для внесення до ЄРДР.
Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 298 від 30 червня 2020 року, встановлено, що відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (п. п. 1 п. 1 розділу ІІ Положення).
Системний аналіз положень ст. ст. 214, 303 КПК України, свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні, і вказана заява чи повідомлення повинна містити достатні дані про наявність ознак кримінально-караного діяння.
Норми статті 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку із ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення (злочин).
Отже, критерієм, що дає змогу вважати заяву про злочин такою, що підлягає внесенню до ЄРДР, є наявність в ній об'єктивних даних, які дійсно свідчать про вчинення кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Заявник вказував на те, що зазначені в її заяві від 29 листопада 2023 року дії судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 на її думку, свідчать нібито про факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
При цьому, заявником у поданій заяві наводяться виключно власні міркування та припущення щодо вчинення порушень суддею Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 , однак протиправність таких дій не підтверджується достатніми об'єктивними даними, обґрунтованими та допустимими доказами.
В даному контексті варто враховувати, що основним складовим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об'єктивними і суб'єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших).
У своїй заяві ОСОБА_3 зазначає про факт внесення суддею ОСОБА_4 завідомо неправдивих даних в процесуальні рішення прийнятті по заяві ОСОБА_3 , а саме в ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_4 від 02 листопада 2023 року,я кою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_3 від 31 жовтня 2023 року.
Відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року. Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.
Як зазначено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всі території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийняті позовів та заяв з таким предметом.
Верховний Суд України в постанові від 15 квітня 2008 року у справі № 21-319во07 зазначив: «законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду».
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання (пункти 10 і 11).
Заявник же, звернувшись із заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, та оскаржуючи бездіяльність посадової особи вказаного органу (слідчого), фактично намагається оскаржити поза передбаченого процесуальним законом порядку оскарження судових рішень відповідні процесуальні дії та рішення суду при здійсненні ним правосуддя, а саме розгляду відповідної судової справи , що може мати наслідком втручання у діяльність судді, з використанням механізму оскарження бездіяльності слідчого, передбаченого ст. 303 КПК України.
Крім того, доводи заяви зводяться до непогодження із процесуальними діями та рішеннями суду, що не може слугувати підставами для внесення відомостей до ЄРДР, тоді як порядок їх оскарження чітко передбачений процесуальним законодавством.
Між тим, з питань можливих порушень при здійсненні своєї професійної діяльності як судді, на чому наголошується у скарзі, то такі вимоги становлять самостійний предмет оскарження в порядку дисциплінарного провадження з питань можливої протиправності дій судді у зв'язку з обставинами, наведеними заявником, за наявності для цього підстав дисциплінарної відповідальності судді.
Таким чином, доводи ОСОБА_3 викладені нею у заяві від 29 листопада 2023 року, є її особистою оцінкою дій судді, і ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливої протиправності дій, а тому не відповідають вимогам ст. 214 КПК України.
Відтак, незважаючи на те, що заявник вважає свою заяву повідомленням про вчинення конкретними посадовими особами кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, проте за своїм змістом вона не містить фактичних даних, які вказують на ознаки складу вищезазначеного злочину. А тому в даному випадку така заява не є підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що, в свою чергу, унеможливлює автоматичне внесення відомостей до ЄРДР за вказаною кваліфікацією дій, про що просить заявник.
Отже, з урахуванням наведених вище норм законодавства та представлених матеріалів скарги за таким повідомленням про внесення відомостей до ЄРДР з боку Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, не вбачається порушення вимог кримінального процесуального законодавства, що регламентують порядок розгляду заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого слідчим суддею постановляється ухвала, зокрема, відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність законодавчо визначених підстав для внесення заяви ОСОБА_6 від 29 листопада 2023 року до ЄРДР, а тому в задоволенні вимог цієї скарги потрібно відмовити.
З урахуванням Рішення Конституційного суду України від 17 червня 2020 року у справі № 3-180/2018 (1644/18), яким положення ч. 3 ст. 307 КПК України щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), дана ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Керуючись ст. 214, 303, 304 КПК України, слідчий суддя,
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві стосовно невнесення відомостей в ЄРДР по заяві від 29.11.2023 про вчинення кримінального правопорушення.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів.
Слідчий суддя ОСОБА_1