Справа № 366/3691/23
Провадження № 2/366/671/23
РІШЕННЯ
Іменем України
28.12.2023 смт. Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Слободян Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
Короткий виклад позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - Позивач), через свого представника, адвоката Сапсай М.Ю., звернувся в суд з позовом до ДСП «Північна Пуща» (далі - Відповідач), у якому просив стягнути з Відповідача на користь Позивача:
нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 30016, 16 грн.;
середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 61954, 20 грн.;
витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.;
витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1073, 60 грн.
Позов мотивований тим, що у період з 06.10.2021 по 04.06.2023, Позивач перебував у трудових відносинах з Відповідачем та останній час працював на посаді пожежника центральної лісової пожежної станції в зоні відчуження Опачицького лісництва в зоні відчуження. Позивач звільнений за угодою сторін, однак, Відповідач при звільненні не провів з Позивачем повного розрахунку по виплаті заробітної плати.
На прохання Позивача провести з ним розрахунок, Відповідач пояснив, що розрахунок буде проведено пізніше, оскільки у підприємства немає коштів. Про нараховані суми, що належні Позивачу при звільненні, останньому проінформовано 16.06.2023, де сума заборгованості становить 30 016 , 16 грн.
Представник Позивача зазначає, що несвоєчасним розрахунком з Позивачем, з Відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки у розмірі 61954, 20 грн., який розрахований на підставі інформації з довідки ОК-5 Пенсійного фонду України.
В обґрунтування суми понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу, представник Позивача разом з позовною заявою подала до суду: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг № 3011-01 від 30.11.2023 та акт прийому-передачі грошових коштів № 30112023-01 від 30.11.2023, згідно з якими Позивач сплатив за надані адвокатом послуги 5500 грн. за 8 годин (480 хвилин) виконаної роботи.
Рух справи
06.12.2023 позовна заява надійшла до суду.
11.12.2023 відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Перше судове засідання призначене на 28.12.2023.
Позиції сторін
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились. Представник Позивача подала до суду заяву, у якій просила провести розгляд справи без її участі та участі Позивача. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Представник Відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Відзив на позовну заяву до суду не направив.
Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права.
Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено наступне.
06.10.2021 Позивач прийнятий на роботу в ДСП «Північна Пуща» та призначений на посаду тракториста-машиніста 5 розряду Опачицького лісництва в зоні відчуження.
В подальшому, 16.11.2021 та 05.05.2023 переведений на інші посади цього ж підприємства.
04.06.2023 Позивач звільнений з підприємства на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Наведене підтверджується копіями трудової книжки та наказу про звільнення Позивача від 04.06.2023 № 350-ОС-502778 (а.с. 16-25 Т. 1).
Відповідно до довідки-розрахунку про нараховані суми при звільненні від 04.06.2023 б/н, Позивачу нараховано (до виплати) суму у розмірі 37562, 98 грн., яка складається з:
7103,32 грн. - премія за жовтень 2021;
7103,32 грн. - премія за листопад 2021;
6666,85 грн. - премія за грудень 2021;
724, 50 грн. - добові за грудень 2022;
8013,77 грн. - зарплата за грудень 2022;
404, 40 грн. - компенсація продуктів харчування за березень 2023
4012, 89 грн. - компенсація невикористаної відпустки за червень 2023;
2271,82 грн. - лікарняні ПФУ;
1262,11 грн. - лікарняні підприємства (5 днів) (а.с. 31 Т. 1)
Згідно з повідомленням про нараховані суми при звільненні від 16.06.2023 № 159, Позивачу у зв'язку зі звільненням нараховано (до виплати) суму у розмірі 30016, 16 грн., яка складається з:
7103,32 грн. - премія за жовтень 2021;
7103,32 грн. - премія за листопад 2021;
6666,85 грн. - премія за грудень 2021;
724, 50 грн. - добові за грудень 2022;
8013,77 грн. - зарплата за грудень 2022;
404, 40 грн. - компенсація продуктів харчування за березень 2023 (а.с. 26 Т. 1)
Відповідно до довідки про виплачені суми при звільненні від 24.10.2023 № 255, Позивачу виплачено 7546, 82 грн., з них:
4012, 89 грн. - компенсація невикористаної відпустки за червень 2023;
2271,82 грн. - лікарняні ПФУ;
1262,11 грн. - лікарняні підприємства (5 днів) (а.с. 30 Т. 1)
ДСП «Північна Пуща» (Відповідач) є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України.
З огляду на встановлені обставини справи та застосовуючи їм відповідні правовідносини, суд приходить до наступного.
Щодо нарахованої, але не виплаченої Позивачу заробітної плати при звільненні
Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ст. 32 цього Закону, трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
За ч. 2 цієї статті, у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Наведені норми законодавства свідчать про те, що трудовим договором є договір, який регулює відносини між роботодавцем та працівником. Сторони договору мають свої права та обов'язки, зокрема обов'язок виконання робіт працівником та обов'язок відповідної оплати праці роботодавцем. Таким чином, на трудові зобов'язання розповсюджують вимоги щодо виконання зобов'язань, визначені Цивільним кодексом України.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам Підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.
Як зазначає представник Позивача, що ніким не оспорюється, Відповідач не здійснив розрахунок з Позивачем всіх нарахованих йому сум, у зв'язку з відсутністю у коштів у підприємства.
До наведеного слід зазначити, що Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Отже, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
Позивача звільнено з роботи 04.06.2023 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, проте, як вбачається з матеріалів справи та ніким не оспорюється, в день звільнення Відповідач не провів розрахунок з виплати належних Позивачу сум.
З наданих представником Позивача документів судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем залишилась заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 30016, 16 грн., яка складається з:
7103,32 грн. - премії за жовтень 2021;
7103,32 грн. - премії за листопад 2021;
6666,85 грн. - премії за грудень 2021;
724, 50 грн. - добових за грудень 2022;
8013,77 грн. - зарплати за грудень 2022;
404, 40 грн. - компенсації продуктів харчування за березень 2023.
Наявність такої заборгованості ніким не оспорюється, вона повністю підтверджується доданими представником Позивача документами, а тому, вона є безспірною та підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Встановити розмір середньомісячної заробітної плати Позивача суд позбавлений можливості, оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про середню заробітну плату Позивача за останні два календарні місяці перед його звільненням.
Як вбачається з матеріалів справи, представник Позивача направила до Відповідача адвокатський запит, у якому, крім іншого, просила надати їй зазначену довідку, однак, такої довідки їй не надано, а лише надано довідку про виплачені суми заборгованості та довідку-розрахунок про нараховані Позивачу суми при звільненні (а.с. 27-31 Т. 1).
Представником Позивача проведений розрахунок середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за період листопада-грудня 2022 року. Проведення розрахунку за цей період мотивоване відсутність довідки про середньомісячну заробітну плату Позивача, виконану на основі заробітної плати за останні два місяці, які передували місяцю звільнення та не подачею Відповідачем звіту за 2023 рік до Пенсійного Фонду України. Розрахована представником Позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 61954, 20 грн.
Суд не приймає до уваги такий розрахунок, оскільки розрахунок середньомісячної заробітної плати слід проводити у відповідності до постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи,що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Таким чином, розрахунок середньої заробітної плати Позивача слід розраховувати за квітень-травень 2023, оскільки він звільнений з роботи у червні 2023.
Крім цього, представник Позивача у відповідності до ст.ст. 83, 84 ЦПК України не була позбавлена можливості подати до суду клопотання про витребування у Відповідача довідки про середню заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2023 по день звернення з позовом до суду.
Разом з тим, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 3000 грн., застосувавши принцип співмірності та враховуючи справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представник Позивача подала до суду докази про витрати на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою та просила їх стягнути з Відповідача на користь Позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 цієї статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Представник Позивача просить стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500 грн.
В обґрунтування заявленої суми представник Позивача надала суду:
Копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 17.10.2023, виданий для представлення інтересів Позивача на підставі договору про надання правової допомоги № 1710-01 від 17.10.2023;
Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність серії КС № 9420/10, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 18.09.2020 № 82;
Акт приймання-передачі наданих послуг № 3011-01 від 30.11.2023, відповідно до якого вартість наданих послуг складає 5500 грн., з них: консультація клієнта, узгодження правової позиції - 1000 грн., за 60 хв. роботи; підготовка та направлення адвокатського запиту, збір документів - 1500 грн. за 120 хв. роботи; аналіз матеріалів справи, законодавства та судової практики - 1000 грн. за 120 хв. роботи; підготовка позовної заяви по суті спору та формування пакету документів для подання до суду - 2000 грн. за 180 хв. роботи.
Акт прийому-передачі грошових коштів № 30112023-01 від 30.11.2023, відповідно до якого Позивач передав адвокату, а останній прийняв грошові кошти у сумі 5500 грн. за надання правової допомоги відповідно до Договору № 1710-01 від 17.10.2023.
З огляду на предмет та підстави позову, надані представником Позивача документи на підтвердження витрат на професійну допомогу, суд приходить до висновку, що виконана адвокатом робота стосується розгляду цієї справи, її виконання беззаперечно вплинуло на ухвалення рішення у справі, а тому, є підстави для стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Однак, суд не погоджується із сумою, яка підлягає стягненню, виходячи з такого.
У відповідності до положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно, заявлена сума стягнення судових витрат у розмірі 5500 грн. підлягала б стягненню з Відповідача на користь Позивача у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі. Проте, позов задоволено на 35,9% пропорційно заявлених вимог (Фактично задоволено 33016,16 грн. Позовні вимоги заявлені на загальну суму 91970, 36 грн., з них 30016,16 грн. - стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 61954, 20 грн. - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 33016,16 х 100/91970,36 = 35,9 %).
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, керуючись ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 1974, 50 грн. витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, що є сумою пропорційно задоволених позовних вимог від заявлених витрат на правову допомогу (5500 х 35,9% = 1974, 50).
Судовий збір
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 цієї статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За подання позовної вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1073, 60 грн., однак був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Ця позовна вимога задоволена у повному обсязі, а тому, з Відповідача на користь держави за цю позовну вимогу підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073, 60 грн.
За позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073, 60 грн., що підтверджується квитанцією № 7295-8109-5274-8905 від 01.12.2023
Ця позовна вимога фактично задоволена на 4,8 % (3000 грн. задоволених із 61954, 20 грн. заявлених. 3000 х 100/61954, 20 = 4,8 %), а тому, з Відповідача на користь Позивача, за цю позовну вимогу підлягає стягненню судовий збір у розмірі 51, 53 грн. (1073, 60 х 4,8% = 51, 53)
На підставі викладеного, керуючись ст.133-134, 137, 141, 200, 206, 259,263-265, 353, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 :
нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 30 016, 16 грн. (тридцять тисяч шістнадцять гривень 16 копійок);
середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень);
витрати, пов'язані з отриманням професійної правової допомоги у розмірі 1974, 50 грн. (одна тисяча дев'ятсот сімдесят чотири гривні 50 копійок);
витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 51, 53 грн. (п'ятдесят одна гривня 53 копійки)
Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь держави судовий збір у розмірі 1073, 60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.12.2023.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Представник позивача: адвокат Сапсай Марина Юріївна (07823, Київська область, Бучанський район, с. Загальці, вул. Франка, 11. Ел. адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2)
Відповідач: Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща» (07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148. Код ЄДРПОУ: 40247540).
Суддя Н.П. Слободян