Номер провадження: 22-ц/813/5766/23
Справа № 947/36633/21
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр держаної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Одеська міська рада, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Людмила Степанівна та Одеська міська рада про встановлення фактів, скасування рішення та запису, визнання права власності, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Бескровного Я.В. 10 березня 2023 року у м. Одеса, -
встановила:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із даним позовом, та з врахуванням уточнень просила суд встановити факт постійно проживання разом з спадкодавцем та визнати право власності в порядку спадкування за законом, встановити факт набуття померлим ОСОБА_3 права власності на будинок АДРЕСА_1 , встановити факт набуття ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на будинок АДРЕСА_1 , та скасувати рішення та запис в реєстрі.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , як дружина померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася до нотаріуса Ладіної Л.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті останнього, і 14.12.2020 року отримала відповідь, у якій нотаріус порадила звернутися до суду для отримання додаткового строку на прийняття спадщини або для встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Крім того, позивачу стало відомо, що реєстрація будинку за її чоловіком проводилася на підставі неіснуючих (підроблених) документів, у зв'язку із чим в цей час кримінальна справа щодо цього факту перебуває у суді, а на будинок накладено арешт.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням суду у справі №947/38695/20, що набрало законної сили, було встановлено, що спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2 разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 до моменту смерті останнього, тобто на час відкриття спадщини, що є обставинами, які не потребують доказування у даній справі.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що зі змісту домової книги вбачається, що вся родина спадкодавця, починаючи з діда - ОСОБА_3 , якому і відводилась земельна ділянка на підставі Договору про право на забудову будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 16.02.1952 року, мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, у суду не повинно було виникати сумнівів з приводу відповідності чи невідповідності адреси - АДРЕСА_3 .
Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.
Сторони про розгляд справи на 05.12.2023 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 , інші сторони не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.1 а.с.149).
Відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 08.12.2017 року за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 06.12.2017 року, видавник ТОВ «Профпроект», на підставі рішення Виконавчого комітету Кагановичевської райради депутатів трудящих від 17.08.1972 року, на праві приватної власності був зареєстрований житловий будинок, загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, та після його смерті відкрилася спадщина на вищевказаний житловий будинок (т.1 а.с.150).
Зі спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що 10.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Л.С. із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом від 14.12.2020 року за №335/01-16 Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Л.С. повідомила ОСОБА_1 про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки на теперішній час вона пропустила строк зазначений в ст. 1270 ЦК, постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, відповідно ст. 1268 ЦК спадщина нею фактично не прийнята і їй необхідно звернутися до суду для отримання додаткового строку на прийняття спадщини або звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
18.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Л.С., в якій, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просить суд визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 (справа №947/38695/20).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси Чаплицького В.В. від 16.01.2019 року було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області Добрєвої Р.Д. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12018161480002733 від 03.10.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та накладено арешт на об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в частині заборони розпорядження будь-яким особам вказаним об'єктом нерухомості.
Згідно ст. ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною 1 ст 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини (ч.1 ст.1221 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановлено ст. 1270 цього кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, спадкоємцем першої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивачка ОСОБА_1 , яка звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, як його дружина, однак, враховуючи, що вона та померлий мали різні місця реєстрації місця проживання, пропустила встановлений Законом шестимісячний строк на прийняття спадщини.
Крім того, спадкоємцем першої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 є також його донька - ОСОБА_2 , однак остання із відповідною заявою про прийняття спадщини або відмову від спадщини до нотаріуса не зверталася.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на ряд фактів, які, на її думку, вже встановленні рішенням суду від 09.09.2021 року у справі №947/38695/20, а саме, що вказаним судом рішенням встановлено факт постійного її проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час його смерті, а отже, ця обставина доказуванню не підлягає.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обставини, встановлені при розгляді справи №947/38695/20, не є преюдиційними при розгляді даної справи, оскільки преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Таким чином, посилання ОСОБА_1 у позовній заяві та апеляційній скарзі, як на встановлений факт постійного проживання позивачки разом з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, на зазначені у рішенні від 09.09.2021 року у справі №947/38695/20 показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які повідомили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали разом з донькою за адресою: АДРЕСА_5 , до моменту смерті ОСОБА_4 - є необгрунтованими, оскільки у зазначеній справі судом факт спільного проживання сторін не встановлювався, та показанням свідків суд правову оцінку не надавав.
Крім того, предметом спору у справі №947/38695/20 не було встановлення факту проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини, і у задоволення позову про визнання права власності в порядку спадкування судом було відмовлено.
Колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 , що показання свідків стосовно постійного проживання позивача разом з спадкодавцем мали бути доказовою базою саме при розгляді даної справи, однак, ОСОБА_1 відповідне клопотання про допит свідків не заявлялось.
Безпідставним при цьому є посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в якості доказу постійного проживання зі спадкодавцем, на протокол огляду трупа ОСОБА_4 , з якого вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4 помер за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки вказаний протокол свідчить лише про те, що смерть особи сталася у певному місці за певною адресою, однак доказом того, що ОСОБА_4 дійсно проживав за вказаною адресою, протокол огляду трупу бути не може.
Інших належних доказів, підтверджуючих факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що доказів для встановлення факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини стороною позивача судам першої та апеляційної інстанцій не надано, і вказане є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Оскільки позивачка обрала спосіб захисту, на її думку, порушеного права шляхом встановлення факту постійного її проживання разом з спадкодавцем ОСОБА_4 на момент смерті останнього, і судом відмовлено у задоволенні позову в цій частині, а позовні вимоги про: встановлення факту належності ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , права власності на будинок АДРЕСА_1 ; встановлення факту набуття ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 на будинок АДРЕСА_1 , та визнання за позивачкою права власності права власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Одеського обласного КП «Центр державної реєстрації» Махортова І.О. за індексним №38669511 від 12.12.2017 року та скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно №23879528 щодо реєстрації права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 - є похідними від першої вимоги, і стосуються лише об'єму та складу спадщини, то у задоволенні позову в іншій частині також має бути відмовлено.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вся родина спадкодавця, починаючи з діда - ОСОБА_3 , мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, у суду не повинно було виникати сумнівів з приводу відповідності чи невідповідності адреси - 2-а Лінія, р-н Дмитрівка Кагановичевського району, і будинку АДРЕСА_1 , - не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки вказані вимоги позову є похідними від вимог про встановлення факту постійно проживання разом з спадкодавцем, на підтвердження яких ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів.
Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 25 грудня 2023 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе