Номер провадження: 22-ц/813/7523/23
Справа № 2-4155/07
Головуючий у першій інстанції Погрібний С.О.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
21.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року
у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 ) до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії (треті особи: Одеська міська рада, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради) про визнання неправомірними дій та визнання права власності на земельну ділянку,
встановив:
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії (далі - ЦДЗК), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, про відшкодування моральної шкоди.
У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася з уточненим позовом до ЦДЗК, Одеської міської ради, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання неправомірними дій та визнання права власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що вона є пенсіонеркою 1936 року народження, дитиною війни за визначенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни». У листопаді 2005 року на підставі статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ОСОБА_1 зверталась до Одеської міської ради з клопотанням про передачу їй вільної земельної ділянки площею 1000 кв.м, розташованої у АДРЕСА_1 , а також до ЦДЗК з проханням розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку, однак отримала відмову.
Позивачка просила визнати дії Одеської міської ради та дії ЦДЗК щодо відмови передати їй у власність земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , незаконними та такими, що обмежують її права на отримання вказаної ділянки, а також просила визнати за нею право власності на вільну земельну ділянку, зобов'язавши ЦДЗК видати відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд. Зобов'язано ЦДЗК зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку та видати державний акт на право власності на землю.
Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивачки про визнання за нею права на земельну ділянку, яка є вільною від прав третіх осіб та є придатною для цільового використання, про яке просить позивачка. Встановивши наявність у позивачки права на відповідну земельну ділянку, надавши оцінку діям відповідачів, що перешкоджають реалізації права громадянина України на отримання земельної ділянки у власність за наявності передбачених законом підстав, суд дійшов висновку про задоволення позову та визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку та зобов'язав відповідний державний орган видати позивачці правовстановлюючі документи.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, - Головне управління (далі - ГУ) Держгеокадастру в Одеській області, у червні 2019 року оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку, посилаючись на те, що поза увагою суду залишилось те, що зміна позивачкою під час судового розгляду справи, як предмета, так і підстав позову, який у частині оскарження дій органів владних повноважень, не підлягав розгляду у порядку цивільного судочинства, водночас суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, фактично підмінив орган місцевого самоврядування.
Щодо наявності права на оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року ГУ послалось на п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час подання апеляційної скарги далі - Положення), відповідно до якого Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасовано справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання існування у ГУ Держгеокадастру в Одеській області права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі.
У судовому засіданні представник сторони позивачки ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру в Одеській області.
Представник скаржника, особи, які беруть участь у цій справі у судове засідання не з'явилися про дату, час, і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру в Одеській області, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягаю закриттю з огляду на таке.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (ст. 18 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підстави для не прийняття до розгляду і повернення апеляційної скарги, викладені в ст. 357 ЦПК України, а підстави для відмови у відкритті провадження передбачені ст. 358 ЦПК України і їх перелік є вичерпним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №911/2635/17 міститься правовий висновок, відповідно до якого рішення суду є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі №6-885цс15.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків (Постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі №681/577/15-ц).
Майнові цивільні відносини базуються, зокрема, на юридичній рівності (частина перша статті 1 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб'єкти публічного права.
Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя статті 319 ЦК України), зокрема і права на захист цивільного права та інтересу (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
Відповідно до статті 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права й обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) і № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20)).
У цій справі, позивачка ініціювала спір, зокрема, про визнання за нею права власності на земельну ділянку, розташовану на землі комунальної власності територіальної громади міста Одеси.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначало, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року прийнято про права управління, зважаючи на те, що управління як орган державної влади в установленому законом порядку здійснює державний нагляд в частині дотримання земельного законодавства.
Оцінюючи наведені скаржником обставини про вирішення судом першої інстанції питання про його права, інтереси та свободи, як особи, яка не була залучена до участі у справі, апеляційний суд виходить з такого.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час подання апеляційної скарги далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема:
1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.
Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
З наведених норм убачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21) вказано, що «законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області, зазначаючи про своє порушене право, не надав апеляційному суду будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, обмежившись лише посиланням на власний статус, як державного органу у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, не зазначивши однак на здійснення яких саме визначених Законом повноважень ГУ звернулось до суду із апеляційною скаргою у цій справі.
Тож, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуваним рішенням вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, а у мотивувальній частині рішення не міститься висновків суду про права та обов'язки ГУ Держгеокадастру в Одеській області, так само як і резолютивна частина рішення суду прямо про них не вказує.
За встановлених обставин, враховуючи, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.
Іншим доводам апеляційної скарги та заявленому адвокатом скаржника клопотанню про закриття провадження у справі з підстав наведених у його тексті, апеляційний суд не надає правової оцінки, з огляду на встановлення обставин, що є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру в Одеській області.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про закриття апеляційного провадження з вказаних вище підстав.
Керуючись ст.ст.367, 374,377 381-384 ЦПК України
ухвалив:
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступником якої є ОСОБА_2 ) до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії (треті особи: Одеська міська рада, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради) про визнання неправомірними дій та визнання права власності на земельну ділянку закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали складено 27 листопада 2023 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова