Справа № 729/405/22
1-кп/729/24/23 р.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2023 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі колегії суддів: головуючої судді: ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця кримінальне провадження , внесене до ЄРДР за № 120 22270300000385 від 20.04.2022 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
УСТАНОВИВ:
На розгляді Бобровицького районного суду Чернігівської області, в провадженні колегії суддів перебуває кримінальне провадження № 12022270300000385 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень , передбачених ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 діб з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, так як ризики, які враховувалися йому при обранні запобіжного заходу, його неодноразовому продовженні, на даний час не змінилися. На даний час виникла необхідність продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, оскільки 05 січня 2024 закінчується строк запобіжного заходу, продовженого ухвалою суду від 06 листопада 2023 року, та ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не перестали існувати з огляду на наступне.
Так обвинувачений ОСОБА_5 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, один з яких є осмобливо тяжким злочином, за який законом передбачене покарання на строк від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі, тому усвідомлюючи вид та розмір покарання у разі доведеності його вини, може:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченим не будуть вживатися перешкоди у відправленню правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, не встановлено. Тому, з метою уникнення покарання може залишити своє місце проживання, переховуватись від органу досудового розслідування та суду;
- незаконно впливати на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, що може бути виражено у створенні обвинуваченим штучних доказів та підбурення осіб, які не були свідками кримінальних правопорушень до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій. З огляду на вказане, з урахуванням , що характер та обставини інкримінованих ОСОБА_5 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку діянь у яких він обвинувачується, ризик здійснення обвинуваченим спроб незаконного впливу на потерпілого та свідків з метою переконання або змушення останніх надати покази, вигідні для ОСОБА_5 є реальними, оскільки йому відомі місця проживання учасників даної події.
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому наявний надзвичайно високий ступінь ризику вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень, в тому числі і відносно потерпілого, так як, вони є сусідами.
Крім того, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу просить прийняти до уваги обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів, тяжкість покарання та ризик повторення протиправної поведінки. Ззвертає увагу на той факт, що в умовах воєнного стану вирогідність настання вищевказаних ризиків не зменшилась і є вкрай висока .
Таким чином, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор підтримав подане до суду клопотання про продовження обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав зазначених в ньому. Ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували на час обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу не зменшились та не відпали.
Потерпілий ОСОБА_7 клопотання підтримав.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання, просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт, своє клопотання про надання йому дозволу користуватися платною послугою з доступу до Інтернету та голосової електронної комунікації за допомогою засобів ІР-телефонії просив суд задовольнити.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_9 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора за недоведеністю ним ризиків та змінити запобіжний захід на домашній арешт за місцем реєстрації обвинуваченого, де проживає його мама ОСОБА_10 , яка згідно лікарсько-консультативної комісії за станом здоров"я потребує сторонньої допомоги. Своє клопотання, яке він заявляв в минулих засіданнях про визнання очевидно недопустимими в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України : постанову слідчого СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 про призначення у кримінальному провадженні № 120 22270300000385 від 20.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України судово медичної експертизи від 20.06.2022 року та висновок судово-медичної експертизи № 58 від 28.06.2022 року відносно ОСОБА_7 підтримав.
Дослідивши клопотання, заслухавши сторони крмінального провадження щодо заявлених ними клопотань, колегія суддів приходить до наступного.
Ухвалою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 06.11.2023 року обвинуваченому ОСОБА_5 було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За приписом частини 3 цієї статті до спливу продовженого строку, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до практики ЄСПЛ допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 у справі «Воляник проти України»). Крім цього, у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України» зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у Рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Під час обрання та продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у судових засіданнях було установлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Враховуючи тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_12 злочинів, а також те, що обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та неодноразово продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Колегія суддів враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ходорковський проти Росії» при оцінці позбавлення свободи будь-кого суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними. Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Колегія суддів виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, а також суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачуюєся ОСОБА_5 .
На думку колегії суддів , при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обставинами, що підтверджують наявність конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, є те, що інкриміновані обвинуваченому злочини це посягання на суспільні відносини, що охороняють життя та здоров'я особи, які відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю.
Колегія суддів вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів приходить до висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, п.3, п. 5 ст.177 КПК України, які у своєму клопотанні наводить прокурор та які станом на день розгляду клопотання не зменшилися, альтернативний запобіжний захід , ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, усунути ризики та закінчити розгляд кримінального провадження у розумні строки. У разі прийняття рішення про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід, зокрема домашній арешт, існує значна ймовірність того, що обвинувачений порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Відтак, суд, керуючись ст.ст. 179, 194 КПК України, вважає за необхідне відносно обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою, продовживши його строк , а в клопотанні захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_13 про застосування до обвинуваченого домашнього арешту відмовити, оскільки продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою, що відповідає вимогам закону і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються вказаному обвинуваченому. Більш м'який запобіжний захід для обвинуваченого ОСОБА_5 на глибоке переконання колегії суддів , не забезпечить належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Колегія суддів не може залишити поза увагою доводи сторони обвинувачення щодо доведеності ризику незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні , що на думку прокурора може бути виражено у створенні обвинуваченим штучних доказів та підбурення осіб, які не були свідками кримінальних правопорушень до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій, а також з метою переконання або змушення останніх надати покази, вигідні для ОСОБА_5 , що на думку прокурора є реальними, оскільки обвинуваченому відомі місця проживання учасників даної події. На думку колегіїї суддів існування вказаного ризику прокурором доведено не було, оскільки всі свідки у кримінальному провадженні допитаті, а вплив обвинуваченого на свідків, які не були свідками кримінальних правопорушень є припущенням сторони обвинувачення та має вірогідний та непрогнозований характер.
Щодо заявленого клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_13 про визнання очевидно недопустимими постанови слідчого СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 про призначення у кримінальному провадженні № 120 22270300000385 від 20.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України судово медичної експертизи від 20.06.2022 року та висновок судово-медичної експертизи № 58 від 28.06.2022 року відносно ОСОБА_7 в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України, колегія суддів виходить із наступного.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами. Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК /правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі № 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі № 236/863/17/.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18).
Так, даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисника, суд не вбачає очевидної недопустимості постанови слідчого СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 про призначення у кримінальному провадженні судово медичної експертизи від 20.06.2022 року та висновок судово-медичної експертизи № 58 від 28.06.2022 року відносно ОСОБА_7 . Клопотання захисника зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисника під час проведення досудового розслідування, а саме порядку направлення постанови слідчого до експертної установи та отримання слідчим у кримінальному провадженні висновку експертизи .
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому колегія суддів вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
Щодо вирішення питання про надання дозволу на користування ОСОБА_5 в умовах ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» під наглядом адміністрації слідчого ізолятора на платній основі (за власний кошт) послугою з доступу до Інтернету та голосової електронної комунікації за допомогою засобів ІР-телефонії, слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про попереднє ув'язнення» особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно наказу Міністерства юстиції України від 15.09.2023 року №3292/5«Про затвердження Порядку облаштування камер з поліпшеними умовами тримання та надання особам взятих під варту у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України платних послуг із забезпечення поліпшених умов тримання» дозвіл щодо можливості користуватися платною послугою з доступу до Інтернету та голосової електронної комунікації за допомогою засобів IP-телефонії надається слідчим суддею або судом, які здійснюють кримінальне провадження.З огляду на викладене суд приходить до висновку про задоволення вказаного клопотання.
Керуючись ст. ст. 87, 89 , 176, 177, 182, 183, 193, 194, 196, ч.2 п. 6 ст. 199, 331 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022270300000385 від 20.04.2022 відносно обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на 60 днів до 23.02.2024 року включно з утриманням його в державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор» .
В задоволенні клопотанння захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_13 про визнання очевидно недопустимими постанову слідчого СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 про призначення у кримінальному провадженні № 120 22270300000385 від 20.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України судово медичної експертизи від 20.06.2022 року та висновок судово-медичної експертизи № 58 від 28.06.2022 року відносно ОСОБА_7 в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України відмовити.
Постанову слідчого СВ Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_11 про призначення у кримінальному провадженні № 120 22270300000385 від 20.04.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст. 15 , ч. 1 ст. 115 КК України, ч.1 ст. 263 КК України судово медичної експертизи від 20.06.2022 року та висновок судово-медичної експертизи № 58 від 28.06.2022 року відносно ОСОБА_7 долучити до матеріалів кримінального провадження.
Надати дозвіл на користування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в умовах ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» під наглядом адміністрації слідчого ізолятора на платній основі (за власний кошт) послугою з доступу до Інтернету та голосової електронної комунікації за допомогою засобів ІР-телефонії.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити уповноваженій службовій особі у місця ув'язнення.
Розгляд кримінального провадження відкласти за клопотанням захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_9 .
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуюча суддя : ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3