КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/635/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом і просить суд визнати протиправною бездіяльність Відповідача та зобов'язати нарахувати і виплатити додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 грн. за кожен місяць, а з 19.07.2022 по 20.01.2023 у розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
Ухвалою суду від 20.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що в період з 07.07.2020 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Кіровоградській області.
У зв'язку з військової агресією російської федерації проти України відповідно до вимог Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, який в подальшому продовжувався.
Урядом України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою передбачено на період дії воєнного стану виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. щомісячно, а в подальшому у зв'язку із змінами (ПКМУ від 07.07.2022 №793) - до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
Позивач вказує, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода йому не виплачується, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 20.02.2023 провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 (провадження Пз/990/4/22).
Ухвалою суду від 14.11.2023 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 12.12.2023 в задоволені клопотань відповідача про залучення співвідповідачів та третьої особи - відмовлено.
Відповідач заперечуючи проти позову надав письмовий відзив та вказує, що виплата додаткової винагороди, яка передбачена ПКМУ від 28.02.2022 №168 можлива лише за умови наявності відповідних бюджетних призначень, які у Державному бюджеті на 2022 рік не передбачені, що вказує на відсутність вини в його діях, а тому в задоволенні позову належить відмовити.
Розглянувши долучені до справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, з 07.07.2020 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Кіровоградській області.
Урядом України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою передбачено на період дії воєнного стану виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
Відповідно до довідки відповідача від 20.03.2023 року №42.07-54 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 додаткові винагороди не передбачались у зв'язку з відсутністю фінансування (а.с.23).
Листом віл 01.03.2023 року позивачу відмовлено у виплаті додаткової грошової винагороди з огляду на те, що виплата додаткової винагороди, яка передбачена ПКМУ від 28.02.2022 №168 можлива лише за умови наявності відповідних бюджетних призначень (а.с.11-14).
Вважаючи вказані дії протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене суд визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Суд враховує, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Разом із цим, зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Враховуючи наведені вище висновки, суд відхиляє посилання відповідача на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30 000 на місяць, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті згідно рішень судів.
Таким чином, позовні вимоги слід задовольняти із розрахунку на місяць, а не пропорційно в розрахунку на місяць як просить позивач.
При визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивача, слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного суду від 21 вересня 2023 року № 260/3564/22.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати сторонами у справі не понесено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди установленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період несення служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року у розмірі 30 000 грн. на місяць.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Кіровоградській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 додаткову винагороду установленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період несення служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 у розмірі 30 000 грн. на місяць.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО