Рішення від 28.12.2023 по справі 917/814/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2023Справа № 917/814/16 (910/13029/21)

Суддя Господарського суду міста Києва Яковенко А.В., розглянувши в письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735)

про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати

в межах справи №917/814/16

За заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №917/814/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про банкрутство.

До Господарського суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 прийнято до свого провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Автокраз" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати до розгляду в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" та відкрити провадження. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "АвтоКраз" надати суду у строк до 11.10.2021: копію наказу про зарахування на роботу ОСОБА_1 ; копію наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 ; довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату ОСОБА_2 .

21.12.2021 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 10.09.2021.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень від сторін по справі до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала у Приватному акціонерному товаристві «АвроКраз», та 19.11.2020 позивача було звільнено за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, що підтверджується наказом № 297 від 19.11.2020.

За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається із наданих позивачем доказів суду, відповідач всупереч наведеним законодавчим положенням при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатив їй заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві належних йому коштів становить 32 079,49 грн.

Вказаний розрахунок позивачем був здійснений на підставі довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-7 за звітний період 2020 року, а також розрахункових листів ПрАТ «АвтоКраз» за період з січня 2020 по листопад 2020 року включно з урахуванням сплати відповідачем 05.08.2021 залишку заборгованості по заробітній платі за січень 2020 року у розмірі 1 176,00 грн.

Згідно з розрахунком позивача загальний розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати становить 32 079,49 грн.

Відповідачем не було спростовано такий розрахунок позивача, не було надано будь-яких заперечень, а також не було надано доказів на спростування зазначеного.

Проте, ПрАТ "АвтоКраз" на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 надано довідку, відповідно до якої заробітна плата до виплати ОСОБА_1 станом на 10.12.2021 за період з травня 2020 року по листопад 2020 року включно становить 20 486,44 грн., оскільки ухвала суду від 10.09.2021 про витребування доказів в частині надання доказів, а саме довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , відповідачем виконана не була, суд, відповідно до приписів частини десятої статті 81 ГПК України, визнає обставину (розмір заборгованості наданий позивачем), для підтвердження, спростування якої витребовувались, зокрема розмір всієї наявної заборгованості.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших доказів на підтвердження сплати відповідачем заробітної плати позивачу в повному обсязі матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ПрАТ "АвтоКраз" заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 32 079,49 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з ПрАТ "АвтоКраз" середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у період з 20.11.2020 (день наступний за звільненням) по день ухвалення судом рішення.

При цьому, позивачем надано розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у період з 20.11.2020 по 05.08.2021 у розмірі 29 337,44 грн.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - ьтблнаступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Оскільки, позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2020 по день ухвалення рішення у даній справі, то суд, здійснивши перерахунок з урахуванням періоду зазначеного позивачем (по день винесення рішення), встановив наступне.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2020 по 27.12.2023 становить 129 018,06 грн (774 робочих днів з 20.11.2020 по 27.12.2023 року х 166,69 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (7 167,71 грн - заробітна плата за вересень-жовтень 2020 року / 43 фактично відпрацьовані дні = 166,69 грн) = 129 018,06 грн),

Таким чином, правомірним розміром середнього заробітку за час затримки при звільненні ОСОБА_1 становить 129 018,06 грн.

В той же час, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 в справі № 761/9584/15-ц.

Судом було встановлено, що розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати йому при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, становив 32 079,49 грн. Вбачається, що нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (до моменту ухвалення судом рішення у даній справі) не є співмірною із заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Крім того, суд враховує, що Приватне акціонерне товариство "АвтоКраз" перебуває в процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном, що свідчить про встановлену судом неплатоспроможність боржника.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому стягненню з відповідача підлягає 30 000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.11.2020 по 27.12.2023.

Також, суд звертає увагу, що згідно п. 3 Порядку, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Як роз'яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Зазначені роз'яснення Пленуму Верховного Суду України узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 30 000,00 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" (39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вулиця Київська, 62; ідентифікаційний код 05808735) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 32 079 (тридцять дві тисячі сімдесят две'ять) грн 49 коп., середній заробіток за час затримки з 20.11.2020 по 27.12.2023 у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. Видати наказ.

3. В решті вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.12.2023.

Суддя А.В. Яковенко