ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2023Справа № 910/7937/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
h7VH0HD4AbglUза позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13"
до Державного підприємства "Наш дім"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України
про зобов'язання припинити дії та скасування записів
h7VH0HD4AbglUПредставники:
від позивача: Ізовіта А.М.
від відповідача: Крестьянінова Л.В.
від третьої особи: Хайновський О.О.
h7VH0HD4AbglUОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Наш Дім" про зобов'язання припинити дії та скасування записів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснив державну реєстрацію прав власності на нежитлові приміщення будинку, які є спільною сумісною власністю власників багатоквартирного будинку № 13 по вул. Анрі Барбюса (Василя Тютюнника) в місті Києві та перебувають в управлінні ОСББ, а саме: група нежитлових приміщень № 6 (2й поверх) загальною площею 170,3 кв.м. (дата реєстрації 19.05.2021р.); група нежитлових приміщень №10 (3й поверх) загальною площею 52,5 кв.м. (дата реєстрації 22.03.2021р.) та на групу нежитлових приміщень №2/4 у житловому будинку (3й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 117,9 кв.м. (дата реєстрації 22.03.2021р.), що, як стверджує позивач, суперечить приписам чинного законодавства, з огляду на що позивач просить суд зобов'язати ДП "Наш дім" припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку та скасувати записи про право власності ДП "Наш дім" на вищевказані об'єкти нерухомого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 позовну заяву залишено без руху.
30.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 04.07.2023.
12.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 04.07.2023 прибув представник позивача, представник відповідача не прибув.
Представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів та клопотання про залучення третьої особи, розглянувши які суд дійшов висновків про їх задоволення з підстав викладених в ухвалі від 04.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 суд ухвалив: залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України; зобов'язати позивача надіслати залученій третій особі (Фонду державного майна України) копію позовної заяви з додатками, докази надіслання надати суду; запропонувати третій особі подати письмові пояснення щодо позову/відзиву протягом п'яти днів з дня отримання ухвали/відзиву; витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Наталії Костянтинівни належним чином засвідчені копії документів та відкласти підготовче засідання на 01.08.23 о 15:00 год.
26.07.2023 через відділ діловодства суду від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шершун Наталії Костянтинівни надійшов лист, в якому повідомлено, що нотаріус відповідно до абз. 6 п.1 ч.1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не є суб'єктом зберігання реєстраційних справ і не уповноважений надавати запитувані документи з реєстраційних справ.
Згідно абз. 6 п.1 ч.1 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна.
У підготовче засідання 01.08.2023 прибув представник позивача, представники інших учасників судової справи у підготовче засідання не прибули.
Представник позивача заявив клопотання про витребування у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації доказів, а саме копії реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2366431280000, група нежитлових приміщень №6 у житловому будинку (2й поверх); реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2321720080000, група нежитлових приміщень № 10 у житловому будинку (третій поверх) та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2321700280000, група нежитлових приміщень № 2/4 у житловому будинку (третій поверх) за адресою м. Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 13.
Також представник позивача подав клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали від 04.07.2023.
Згідно ч.3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Ураховуючи викладене, зважаючи на подані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Наталією Костянтинівною пояснення щодо неможливості надання запитуваних судом документів, з огляду на предмет та підстави позовних вимог у даній справі, з метою повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, суд прийшов до висновку про необхідність витребування у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації вищезазначених доказів.
Відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.
Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 суд ухвалив: витребувати у Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок 15) належним чином засвідчені копії наступних документів: реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2366431280000, група нежитлових приміщень №6 у житловому будинку (2й поверх) за адресою м. Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 13; реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2321720080000, група нежитлових приміщень № 10 у житловому будинку (третій поверх) за адресою м. Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 13; реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2321700280000, група нежитлових приміщень № 2/4 у житловому будинку (третій поверх) за адресою м. Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 13; підготовче засідання відкласти на 12.09.2023.
04.09.2023 через відділ діловодства суду від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення про неможливість надати витребувані докази.
У підготовче засідання 12.09.2023 прибули представники позивача та третьої особи. Представники відповідача в підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.09.2023.
25.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 26.09.2023 прибули представники позивача та третьої особи. Представники відповідача в підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 17.10.2023.
29.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У підготовче засідання 17.10.2023 прибув представник позивача, який підтримав клопотання про долучення доказів. Представники відповідача та третьої особи в підготовче засідання не прибули.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Так, зважаючи на наведені позивачем причини пропуску строку на подачу доказів, зокрема, дату отримання таких доказів, суд визнає поважними причини пропуску строку та приймає до розгляду подані позивачем докази.
У підготовчому засіданні 17.10.2023 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 21.11.2023.
31.10.2023 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.
15.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
16.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 21.11.2023 прибули представники позивача та третьої особи, представники відповідача в судове засідання не прибули.
За наслідками розгляду клопотання третьої особи про поновлення строку на подання пояснень, судом задоволено вказане клопотання, зважаючи на те, що суд визнав поважними наведені третьою особою причини пропуску строку на подачу пояснень.
За наслідками розгляду клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки, відповідачем не наведено підстав та не надано відповідних доказів, наявність яких в силу приписів чинного процесуального законодавства є підставою для відкладення розгляду справи.
За наслідками розгляду клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, судом відмовлено у його задоволенні з підстав необґрунтованості.
Разом з тим, у судовому засіданні 21.11.2023 судом оголошено перерву до 05.12.2023.
27.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог та відповідь на пояснення третьої особи.
У судове засідання 05.12.2023 прибули представники сторін та третьої особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Частиною 2 статті 182 ГПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Так, з метою розгляду заяви позивача про зміну позовних вимог, суд прийшов до висновку про необхідність повернення на стадію підготовчого провадження.
У судовому засіданні 05.12.2023 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про повернення на стадію підготовчого провадження та з метою надання іншим учасникам справи ознайомитися з поданою позивачем заявою оголошено перерву до 19.12.2023.
У підготовче засідання 19.12.2023 прибули представники сторін та третьої особи.
Розглянувши заяву позивача про зміну позовних вимог, суд зазначає наступне.
Так, у заяві позивачем заявлено такі позовні вимоги: 1) витребувати з чужого незаконного володіння державного підприємства «Наш дім» групу нежитлових приміщень № 6 у житловому будинку (2й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 170,3 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2366431280000), групу нежитлових приміщень № 10 у житловому будинку (3й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 52,5 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321720080000), групу нежитлових приміщень № 2/4 у житловому будинку (3й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 117,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321700280000) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Анрі Барбюса-13»; 2) скасувати державну реєстрацію права господарського відання державного підприємства «Наш дім» на групу нежитлових приміщень № 6 у житловому будинку (2й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 170,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2366431280000; скасувати державну реєстрацію права господарського відання державного підприємства «Наш дім» на групу нежитлових приміщень № 10 у житловому будинку (3й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 52,5 кв.м., ресстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321720080000; скасувати державну реєстрацію права господарського відання державного підприємства «Наш дім» на групу нежитлових приміщень № 2/4 у житловому будинку (3й поверх) за адресою: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника Василя, буд. 13, загальною площею 117,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321700280000.
Обґрунтовуючи подану заяву, позивач, зокрема, зазначає про те, що відповідачем у порушення ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснено реєстрацію права господарського відання на спірні об'єкти нерухомого майна без рішення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. При цьому, зважаючи на те, що відповідач зареєстрував право власності на спірні приміщення, вимога про припинення дій, що порушують права позивач є неефективною, тому позивач, також, просить витребувати спірне майно.
Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
При цьому відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, з наведеного слідує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя .
Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Водночас, при врахуванні цього висновку судам слід з'ясовувати чи входять наведені позивачем нові обставини до предмета доказування за первісними вимогами позову або ці обставини є обґрунтуванням нових чи додаткових позовних вимог у заяві про зміну предмета позову, у тому числі у поєднанні зі зміною чи розширенням кола відповідачів, що може свідчити про подання позивачем у такий спосіб нового позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права в межах спірних правовідносин.
Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20.
Так, фактично у заяві про зміну предмета позову позивачем заявлено нові позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права господарського відання, тоді-як, звертаючись до суду з позовом у справі № 910/7937/23 позивач просив суд зобов'язати відповідача припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку та скасувати записи про право власності на спірні приміщення.
Відтак, розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмета позову, суд дійшов висновку, що фактично вказана заява спрямована на одночасну зміну предмета та підстав позову, що не допускається, а тому, у підготовчому засіданні 19.12.2023 судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про зміну позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Так, зважаючи, що учасники справи № 910/7957/23 не заперечували проти початку розгляду справи по суті у день після закінчення підготовчого провадження, у підготовчому засіданні судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2023.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідача та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 19.12.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи та дослідивши докази, суд
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUВСТАНОВИВ:
h7VH0HD4AbglU16.01.2016 на установчих зборах об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою місто Київ, вул. Анрі Барбюса, 13, було прийнято рішення, оформлене відповідним протоколом, про створення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13".
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.02.2016 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13", номер запису 10701020000061899.
Згідно з п.п.1.1, 2.1 Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" створено власниками квартир/нежилих приміщень багатоквартирного будинку №13 на вул.Анрі Барбюса міста Києва, з метою сумісного управління спільним майном та забезпечення його належної експлуатації, а також для захисту своїх прав та законних інтересів щодо володіння, користування і розпорядження таким майном.
Пунктом 2.2 статуту ОСББ передбачено, що завданням та предметом діяльності ОСББ, зокрема, є належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; забезпечення захисту прав і законних інтересів співвласників багатоквартирного будинку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном; сприяння співвласникам багатоквартирного будинку в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами; забезпечення виконання співвласниками багатоквартирного будинку своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю ОСББ.
29.02.2016 на загальних зборах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" були прийняті рішення, оформлені протоколом №1, зокрема, про самостійне управління всім багатоквартирним будинком №13 по вул.Анрі Барбюса, 13 силами і засобами ОСББ "Анрі Барбюса-13" відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку.
18.03.2016 на загальних зборах Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" були прийняті рішення, оформлені протоколом №2, зокрема, про визначення ОСББ "Анрі Барбюса-13" балансоутримувачем всього багатоквартирного будинку №13 по вул.Анрі Барбюса в місті Києві, надання згоди щодо прийняття вказаного будинку на баланс ОСББ "Анрі Барбюса-13" та утворення відповідної комісії, яка у встановлений чинним законодавством України строк здійснить заходи, пов'язані із прийомом-передачею даного будинку з балансу Державного підприємства "Наш дім" на баланс ОСББ "Анрі Барбюса-13"; про звернення до Державного підприємства "Наш дім" з пропозицією щодо призначення та спрямування уповноваженого представника підприємства для прийняття участі у роботі комісії із прийому - передачі багатоквартирного будинку №13 по вул.Анрі Барбюса в місті Києві з балансу Державного підприємства "Наш дім" на баланс ОСББ "Анрі Барбюса-13"; про здійснення прийому-передачі технічної та іншої документації багатоквартирного будинку №13 по вул.Анрі Барбюса в місті Києві у встановлений чинним законодавством України строк.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі № 910/9663/16, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та постановою Верховного Суду від 16.05.2019.
Так, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" (ОСББ "Анрі Барбюса-13", ОСББ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Наш дім" (ДП "Наш дім") про зобов'язання передати багатоквартирний будинок №13 по вул. Анрі Барбюса в місті Києві в управління Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" разом із планом земельної ділянки та технічним паспортом вказаного багатоквартирного будинку, а також із відповідною технічною документацією (справа № 910/9663/16).
Позовні вимоги у справі №910/9663/16 обгрунтовані тим, що для здійснення особистого управління спільним майном та з метою забезпечення його належної експлуатації, співвласники наведеного багатоквартирного будинку 16.01.2016 створили Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13". Загальними зборами ОСББ прийнято рішення про прийняття на баланс ОСББ відповідного житлового будинку, подальше здійснення управління житловим будинком через статутні органи ОСББ та призначено комісію із прийому-передачі будинку з балансу Державного підприємства "Наш дім" на баланс ОСББ "Анрі Барбюса-13". Оскільки відповідач ігнорував листи позивача щодо призначення та спрямування повноважного представника підприємства для прийняття участі у роботі комісії із прийому-передачі будинку з балансу ДП "Наш дім" на баланс ОСББ "Анрі Барбюса-13", позивач звернувся із відповідним позовом.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 у справі № 910/9663/16, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та постановою Верховного Суду від 16.05.2019, позов ОСББ "Анрі Барбюса-13" задоволено частково, зобов'язано Державне підприємство "Наш дім" передати багатоквартирний будинок №13 по вул. Анрі Барбюса в місті Києві в управління Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Анрі Барбюса-13" разом із відповідною технічною документацією; в іншій частині позову відмовлено.
Вказані судові рішення обґрунтовані тим, що відповідно до вимог частини 18 статті 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у відповідача, як балансоутримувача будинку, після державної реєстрації позивача, виник обов'язок у визначений законом строк передати в управління позивача будинок разом із відповідною технічною документацією, який не був виконаний відповідачем. Національне законодавство із достатньою ясністю визначає право позивача на отримання в управління будинку разом із відповідною технічною документацією, а у відповідача та третьої особи виникнення обов'язку, із відповідного послідовного вчинення дій, передбачених порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, який не був виконаний відповідачем.
Судом встановлено, що державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ченківським О.О. було проведено примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/9663/16 (наказ від 21.02.2019), у зв'язку з чим 08.11.2019 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 59436999.
Відповідно до витягу з протоколу №11 Загальних зборів ОСББ «Анрі Барбюса, 13» від 10.02.2020, затверджено, зокрема, функціональне призначення приміщень другого та третього поверхів будинку №13 по вул. Василя Тютюнника у м. Києві та визначено, що дані приміщення є допоміжними приміщеннями ОСББ для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №279363773 судом встановлено, що 19.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Наталією Костянтинівною здійснено державну реєстрацію права власності (правовий режим майна - право господарського відання) за Державним підприємством «Наш Дім», на групу нежитлових приміщень №6 у житловому будинку (2 поверх) загальною площею 170,3 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2366431280000), підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 58315779 від 24.05.2021, номер запису - 42109178.
Судом встановлено, що 22.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Наталією Костянтинівною здійснено державну реєстрацію права власності (правовий режим майна - право господарського відання) за Державним підприємством «Наш Дім», на групу приміщень №10 у житловому будинку (3 поверх) загальною площею 52,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2321720080000) за адресою м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 13, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57297802 від 25.03.2021, номер запису - 41179078.
Судом встановлено, що 22.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Наталією Костянтинівною здійснено державну реєстрацію права власності (правовий режим майна - право господарського відання) за Державним підприємством «Наш Дім», на групу нежитлових приміщень №2/4 у житловому будинку (3 поверх) загальною площею 117,9 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2321700280000), підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57297267 від 25.03.2021, номер запису - 41178621.
Позивач вважає такі дії незаконними та такими, що порушують права позивача як балансоутримувача багатоквартирного будинку по вул. Тютюнника Василя, 13 у м. Києві, щодо володіння, користування та розпорядження спільною сумісною власністю багатоквартирного будинку, в тому числі усіма належними нежитловими приміщеннями. З огляду на зазначене, позивач просить суд: припинити дії, що порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку та скасувати записи про право власності ДП "Наш дім" на такі об'єкти нерухомого майна: група нежитлових приміщень № 6 (2й поверх) загальною площею 170,3 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Тютюнника Василя, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2366431280000); група нежитлових приміщень №10 (3й поверх) загальною площею 52,5 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Тютюнника Василя, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321720080000) та на групу нежитлових приміщень №2/4 у житловому будинку (3й поверх) загальною площею 117,9 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Тютюнника Василя, 13 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2321700280000).
Відповідач відзиву на позов не подав.
Третя особа проти позову заперечила з підстав неналежності та неефективності обраного позивачем способу захисту.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
З приводу позовних вимог про скасування записів суд зазначає таке.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон України №1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Водночас, редакція статті 26 Закону України №1952 неодноразово змінювалась, та станом на дату розгляду справи, частини 2 та 3 зазначеної статті передбачають, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України №1952 у редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі 910/10963/19.
З огляду на викладене, вимоги про скасування записів про право власності відповідача не відповідають тим способам захисту, які законом визначені як належні та ефективні, з огляду на що ці вимоги не підлягають задоволенню.
Більше того, позивач фактично просить суд скасувати записи про право власності відповідача, не уточнюючи, що такі реєстрації здійснені стосовно права господарського відання ДП «Наш Дім».
При цьому, з огляду на неналежність, неефективність обраного позивачем способу захисту, суд не оцінює обставини щодо наявності чи відсутності законних підстав для здійснення реєстрацій речових прав на спірні приміщення за відповідачем.
Водночас, позивач не обмежений у праві звернутись із відповідним позовом із належно та ефективно обраним способом захисту до належного/их відповідача/ів для поновлення свого порушеного, як він зазначає, права.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача припинити дії, що порушують право, суд зазначає таке.
Сутність цього способу захисту цивільних прав, що визначений у ст. 16 Цивільного кодексу України, полягає у можливості вимагати від особи, яка неналежним чином виконує зобов'язання або інші дії неправового характеру, припинення порушення суб'єктивного права учасників цивільних правовідносин. Зазвичай мова йде про триваюче порушення, від якого особа не позбавляється права повністю, а потерпає від неможливості належної його реалізації.
Водночас, виходячи з доводів позовної заяви, остання обґрунтована набуттям відповідачем відповідних речових прав на нерухоме майно, що, за твердженням позивача, належить співвласникам багатоквартирного будинку за адресою м. Київ, вул. Тютюнника Василя, 13, а не триваючим порушенням, для якого ефективним було б застосування саме цього способу захисту.
Іншими словами, обраний позивачем спосіб захисту у цій частині не відповідає суті порушеного права, яким обґрунтований позов,
Більше того, позивач не надав жодного обґрунтування, які саме триваючі дії (активні дії) відповідача, що їх просить припинити позивач, порушують права останнього та яким чином.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування такого способу захисту у даній справі, як зобов'язання припинити дію, що порушує право, у зв'язку з чим позов в частині вимог про зобов'язання припинити дію, що порушує право, не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUУ позові відмовити повністю.
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUРішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUПовне рішення складено: 27.12.2023
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUСуддя Ю.В. Картавцева
h7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglUh7VH0HD4AbglU