ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.12.2023Справа № 910/13761/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 517 231,15 грн
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Токарєва К.К.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №53-/22.01.23-13141 від 27.03.2023, яка складається з 1 299 000,00 грн - суми основного боргу, 9 755,52 грн - інфляційних втрат, 9 618,07 грн - 3% річних, 117 019,80 грн - пені та 90 930,00 грн - штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.10.2023.
29.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач частково визнає позовні вимоги на суму основного боргу у розмірі 1 249 000,00 грн, проте відповідач заперечує проти позовних вимог про стягнення пені та штрафу з огляду на відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності. Окрім того, відповідач заперечує проти вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на неправильний їх обрахунок. Також, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
12.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 1 249 000,00 грн - суму основного боргу, 13 465,91 грн - 3% річних, 163 835,24 грн - пеню та 90 930,00 грн - штрафу.
Протокольною ухвалою суду від 24.10.2023 розцінено уточнену позовну заяву від 12.10.2023 як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято її до розгляду; відкладено підготовче засідання на 15.11.2023.
Протокольною ухвалою суду від 15.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.12.2023.
12.12.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 13.12.2023 представник позивача заперечував проти задоволення клопотання про відкладення судового засідання.
Протокольною ухвалою суду від 13.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання.
13.12.2023 у судовому засіданні суд заслухав вступне слово представника позивача та дослідив зібрані в матеріалах справи докази.
У судовому засіданні 13.12.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
27.03.2023 між ДП "НАЕК "Енергоатом" (замовник) та ТОВ "Торговий дім "Альфатех" (постачальник) було укладено договір поставки №53-/22.01.23-13141, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1. Предметом поставки по даному договору є продукція: 34350000-5 шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності, яка передбачена специфікацією №1 (додаток №1 до даного договору).
Відповідно до п. 2.1 договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 1 082 500,00 грн, крім того ПДВ - 216 500,00 грн.
Згідно п. 2.2 договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 1 299 000,00 грн.
У відповідності до п. 6.1 договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (п. 12.1 договору).
На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 299 000 грн, що підтверджується видатковими накладними №Ш-2993 від 26.04.2023 на суму 79 560,00 грн, №Ш-2106 від 30.03.2023 на суму 853 440,00 грн та №Ш-2740 від 14.04.2023 на суму 366 000,00 грн. Окрім того, у матеріалах справи наявні ярлики на придатну продукцію №1-8-148 від 18.04.2023, №1-8-171 від 02.05.2023 та №1-8-119 від 12.04.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у відповідача наявна заборгованість за поставлений товар, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідач позов у частині суми основного боргу визнає у повному обсязі, а в частині вимог про стягнення штрафних санкцій заперечує з огляду на безпідставність заявлених вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 299 000 грн, що підтверджується видатковими накладними №Ш-2993 від 26.04.2023 на суму 79 560,00 грн, №Ш-2106 від 30.03.2023 на суму 853 440,00 грн та №Ш-2740 від 14.04.2023 на суму 366 000,00 грн. Окрім того, у матеріалах справи наявні ярлики на придатну продукцію №1-8-148 від 18.04.2023, №1-8-171 від 02.05.2023 та №1-8-119 від 12.04.2023.
Відповідач частково оплатив отриману продукцію на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8798 від 02.08.2023.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у сумі 1 249 000,00 грн доведений суду належним чином та визнається відповідачем повністю.
Строк оплати з умовами договору є таким, що настав.
Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 249 000,00 грн суми основного боргу.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у загальній сумі 13 465,91 грн (за період з 30.05.2023 по 09.10.2023 позивачем нараховано 3% річних у сумі 8 979,79 грн; за період з 06.06.2023 по 09.10.2023 позивачем нараховано 3% річних у сумі 3 760,27 грн; за період з 20.06.2023 по 09.10.2023 позивачем нараховано 3% річних у сумі 725,85 грн).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3% річних у межах заявленого позивачем періоду, та встановлено, що наданий розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим, а відтак вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 163 835,24 грн та штраф у загальному розмірі 90 930,00 грн на підставі ст. 231 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює випадки та розмір штрафних санкцій, встановлених ГК України щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина 2 ст. 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
У свою чергу частина 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Положення частини 6статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №12-117гс19.
Таким чиним, частина друга статті 231 ГПК України не встановлює розмір штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо грошового зобов'язання, а відтак, дія норми частини 2 статті 231 ГК України не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов'язання. Окрім того, сторонами у спірному договорі не погоджено такого виду відповідальності замовника як штраф та пеня.
Таким чином, правова природа спірних правовідносин грошова, вказані порушення пов'язані з договором поставки, сплачувати кошти має суб'єкт господарювання, відтак до спірних правовідносин не може бути застосована частина друга статті 231 ГК України для визначення розміру стягнення пені та штрафу. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних, суд зазначає наступне.
Статтею 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Проте сплата інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, тоді як відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, приймаючи заяву відповідача про визнання позову в частині основного боргу, та у зв'язку з доведенням суду порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати, суд дійшов висновку, що допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Поряд із цим, статтею 130 ГПК України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з п. 12 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 2 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 року по справі №910/14479/21 дійшов висновку, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства та інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа. Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи. Запровадження законодавцем можливості повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу в передбачених ч. 1 ст. 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо. При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відповідно до вимог ч. 1 ст. 130 ГПК України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.
У свою чергу Закон України "Про судовий збір" передбачає порядок розрахунку, сплати, повернення тощо судового збору за подання позовної заяви, в тому числі яка містить декілька позовних вимог. Відтак арифметично розрахувати суму судового збору при ухваленні судового рішення (в тому числі при частковому визнанні позову, яка стосується майнової вимоги), і підлягає сплаті/поверненню, у разі наявності, зокрема передбачених ч. 1 ст. 130 ГПК України, підстав, з урахуванням положень ст. 4, 5, 7 Закону України "Про судовий збір", є можливим з огляду на вищевказані міркування та не потребує додаткових навичок, зусиль, знань у тій чи іншій галузі права, так як стосуються звичайного математичного обрахунку суми судового збору за подання позову, який має декілька позовних вимог щодо стягнення грошової суми.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що нормами чинного законодавства передбачено обов'язок суду повернути позивачу з бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відтак, 50% судового збору, сплаченого позивачем у даній справі за вимоги щодо стягнення суми основного боргу, у зв'язку із визнанням позову відповідачем в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 249 000,00 грн до початку розгляду справи по суті, підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.
За розрахунком суду, розмір судового збору який підлягає поверненню становить 9 367,50 грн ((1 249 000,00 грн х 1,5%) / 2 = 9 367,50 грн).
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 130, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ - 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех" (52001, Дніпропетровська область, смт Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 48-Б, код ЄДРПОУ - 37383046) 1 249 000 (один мільйон двісті сорок дев'ять тисяч) грн - суми основного боргу, 13 465 (тринадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн 91 коп. - 3% річних та 9 569 (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 49 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфатех" (52001, Дніпропетровська область, смт Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 48-Б, код ЄДРПОУ - 37383046) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 9 367 (дев'ять тисяч триста шістдесят сім) грн 50 коп., сплачену згідно платіжної інструкції №21457 від 29.08.2023.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 27.12.2023.
Суддя Н.І. Зеленіна