ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
15.06.2023Справа № 910/4342/23
Суддя Господарського суду міста Києва Селівон А.М., при секретарі судового засіданні Гаврищук К.М. розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" (вул. Шкільна, 2, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69095)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ.УА» (04080, м. Київ, вул. Олексія Терьохіна, 8А)
про стягнення 1 254 320,16 грн.
Представники сторін:
від позивача: Кузьміна В.О. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Перетятько В.Є.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ.УА» про стягнення 1 254 320,16 грн. безпідставно набутого майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлення Управлінням східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області за результатами перевірки закупівель позивача, оформлених актом № 040831-21/6 від 21.10.2022 року, нікчемності укладеного між сторонам договору № 20 від 18.01.2022 року, у зв'язку з чим перераховані відповідачеві на виконання вказаного правочину грошові кошти мають бути повернуті позивачеві згідно ст.ст. 215, 216, 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4342/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.05.2023 року.
Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 19.04.2023 року від уповноваженого представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 04.04.2023 року супровідним листом № 03/829 від 12.04.2023 року надано, зокрема, копію Договору № 125 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 10.01.2022 року, висновками щодо розірвання останнього за згодою сторін, викладеними в акті № 040831-21/6 від 21.10.2022 року, зокрема, зумовлена неправомірність застосування переговорної процедури та порушення ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі».
Від уповноваженого представника відповідача через канцелярію суду 26.04.2023 року надійшов відзив на позовну заяву № 20 від 21.04.2023 року, з доказами його надсилання на адресу позивача, відповідно до якого ТОВ «ГАЗ.УА» проти позову заперечує та зазначає, що сторонами було правомірно укладено Договір № 20 від 18.01.2022 року на суму 1 674 595,20 року за наслідками проведення переговорної процедури у відповідності до умов пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про державні закупівлі» внаслідок розірвання Договору №125 від 10.01.2022 року за ініціативою постачальника та у зв'язку з відмовою останнього поставляти природній газ за цінами, що не відповідали ринковим. Відтак, на переконання відповідача, позивач був змушений провести переговорну процедуру у зв'язку з відмовою відповідача поставляти товар.
Відповідач у відзиві на позовну заяву також зазначає, що оскільки на виконання умов Договору №20 від 18.01.2022 року відповідач поставив, а позивач прийняв та оплатив природний газ, про що між сторонами складено та підписано відповідні акти прийому-передачі природного газу, твердження про нікчемність вказаного договору безпідставні.
Крім того, відповідач з посиланням на постанову Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі № 0440/6907/18 зазначає, що Акт перевірки закупівлі №040831-21/6 від 21.10.2022 року та Вимога №040831-15/3323-20 від 08.12.2022 року, складені управлінням східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, не є належними доказами порушення позивачем Закону України «Про публічні закупівлі» та не можуть бути підставою для повернення відповідачем грошових коштів у сумі 1 254 320,16 грн., сплачених позивачем за поставлений природний газ. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Також через систему "Електронний суд" 04.05.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшло клопотання б/н від 04.05.2023 року про долучення доказів, а саме копії протоколу №10-12 загальних зборів учасників ТОВ "ГАЗ.УА" від 10.12.2021 року, а також від уповноваженого представника відповідача надійшло клопотання б/н від 04.05.2023 року про долучення до матеріалів справи копії постанови від 09.02.2023 року Жовтневого районного суду міста Запоріжжя у справі № 331/209/23. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/4342/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.06.2023 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 15.06.2023 року до суду не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
У судове засідання з розгляду справи по суті 15.06.2023 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.06.2023 року уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Уповноважений представник відповідача в судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.06.2023 року проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив в його задоволенні відмовити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.06.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем - Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» прийнято рішення про проведення закупівлі - відкритих торгів для придбання природного газу очікуваною вартістю 8 375 246,00 грн. та в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель «Прозоро» опубліковано 12.11.2021 року план закупівель UА-Р-2021-11-12-003492-b.
В подальшому 12.11.2021 року позивачем в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель «Прозоро» оприлюднено відповідне Оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо, очікуваною вартістю 8 375 246,00 грн. за номером UА-2021-11-12-002181-с.
За результатами аукціону, який відбувся 21.12.2021 року, уповноваженою особою підприємства «Запоріжелектротранс» прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.12.2021 року №23, про визнання переможцем торгів Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗ.УА».
За результатами проведеної процедури закупівлі, 10.01.2022 року між Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» (позивач у справі, Споживач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗ.УА» (відповідач у справі, Постачальник за договором) укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №125 (далі - Договір № 125), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу протягом січня-грудня 2022 року природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (пункт 1.1 Договору №125).
Загальна ціна цього договору становить 8 372 980,00 грн. (пункт 3.2 Договору № 125).
Відповідно до умов пункту 12.1 Договору №125 цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2022 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Вказаний Договір №125 підписаний представниками постачальника і споживача та скріплений печатками сторін.
Водночас, судом встановлено, що 11.01.2022 року на адресу позивача від ТОВ «ГАЗ.УА» надійшов лист №241 від 11.01.2022 року щодо дострокового розірвання Договору №125 на постачання природного газу у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку природного газу та стрімким зростанням ціни на газ.
Як зазначає позивач у позовній заяві, враховуючи відмову відповідача від виконання умов Договору № 125 та специфіку веб-сайту «Прозоро», сторони були змушені укласти Додаткову угоду № 1 від 11.01.2022 року про дострокове розірвання Договору № 125 з вини постачальника, з метою надання позивачу можливості оголосити нову закупівлю природного газу.
Так, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 11.01.2022 року до Договору №125 визначено, що Споживач та Постачальник дійшли до згоди розірвати Договір № 125 від 10.01.2022 року на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів з ініціативи постачальника у зв'язку з різкою зміною кон'юнктури ринку природного газу.
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №1 від 11.01.2022 року до Договору № 125 договір припиняє свою дію з 11.01.2022 року.
Вказана Додаткова угода №1 від 11.01.2022 року до Договору №125 підписана представниками постачальника і споживача та скріплена печатками сторін.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» переговорна процедура закупівлі використовується замовником як виняток і відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю після проведення переговорів щодо ціни та інших умов договору про закупівлю з одним або кількома учасниками процедури закупівлі.
Пунктом 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі, зокрема, якщо у замовника виникла нагальна потреба здійснити закупівлю у разі розірвання договору про закупівлю з вини учасника на строк, достатній для проведення тендера, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі про закупівлю, який розірваний з вини такого учасника. Застосування переговорної процедури закупівлі в такому випадку здійснюється за рішенням замовника щодо кожного тендера.
Позивач вказує, що оскільки Договір № 125 було розірвано з вини учасника (ТОВ «ГАЗ.УА») як постачальника, який допустив порушення зобов'язання, та за ініціативи останнього, зважаючи на нагальність потреби у закупівлі природного газу для забезпечення опалювального сезону, уповноваженою особою підприємства «Запоріжелектротранс» було прийнято рішення про проведення переговорної процедури для придбання природного газу на строк, достатній для проведення тендера, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у Договорі № 125, на підставі пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі».
Протоколом щодо прийняття рішень уповноваженою особою № 13 від 11.01.2022 року було затверджено зміни до річного плану закупівель на 2022 рік, та на підставі пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі» (виникнення нагальної потреби здійснити закупівлю у разі розірвання договору про закупівлю з вини учасника на строк, достатній для проведення тендера, в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі про закупівлю, який розірвано з вини такого учасника) застосовано переговорну процедуру закупівлі з ТОВ «ГАЗ.УА».
Оголошення про проведення переговорної процедури (скороченої) на закупівлю ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо, очікуваною вартістю 1 674 595,20 грн. за номером UА-2022-01-12-001493-с та План закупівель за номером UА-Р-2022-01-12-001755-с опубліковано позивачем 12.01.2022 року в інформаційно-телекомунікаційній системі публічних закупівель «Прозоро».
Відповідно до рішення уповноваженої особи, оформленого протоколом № 15 від 12.01.2022 року, за результатами переговорної процедури закупівлі переможцем визначено ТОВ «ГАЗ.УА» та прийнято рішення про укладання договору на постачання природного газу з ТОВ «ГАЗ.УА».
Так, за результатами проведеної переговорної процедури закупівлі відповідно до пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі», 18.01.2022 року між Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» (позивач у справі, споживач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЗ.УА» (відповідач у справі, постачальник за договором) укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №20 (далі - Договір № 20), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу протягом січня-грудня 2022 року природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (пункт 1.1 Договору №20).
Розділами 1-12 Договору №20 сторони узгодили предмет договору, якість, обсяги природного газу та умови його постачання, ціну постачання природного газу, порядок та строки проведення розрахунків, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок припинення (обмеження) та відновлення газопостачання, порядок зміни постачальника, форс-мажор, порядок вирішення спорів, антикорупційне застереження, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 12.1 Договору №20 цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2022 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Вказаний Договір №20 підписаний представниками постачальника і споживача та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно преамбули Закону України "Про ринок природного газу" цей закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до пунктів 19, 27, 28, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами пунктів 1.2, 1.3 Договору № 20 предметом договору є поставка газового палива (природного газу). Обсяг постачання газу на січень-грудень 2022 року - 34,8874 куб.м.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
У пункті 1.4. Договору №20 сторони погодили планові обсяги постачання газу по місяцях, а саме: у січні 2022 року - 10 куб.м, у лютому 2022 року - 20 куб.м, у березні 2022 року - 4,8874 куб.м.
Відповідно до пункту 2.12 Договору №20 приймання - передача природного газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у звітному місяці, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою щомісячних Актів приймання-передачі, і які є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами
Згідно з пунктом 2.13 Договору №20 Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання- передачі газу.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору № 20 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято у період січня-березня 2022 року природний газ на загальну суму 1 254 320,16 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актами приймання передачі природного газу, а саме: Актом №87 від 31.01.2022 року на суму 366 260,16 грн., Актом №461 від 28.02.2022 року на суму 502 233,12 грн., Актом №973 від 30.03.2022 року на суму 385 826,88 грн. відповідно, копії яких наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки природного газу за вищенаведеними актами приймання передачі, позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, обсягів та термінів поставки природного газу у відповідності до умов Договору №20, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про наявність небалансів між обсягами природного газу, поданого постачальником в газотранспортну систему для споживача та відібраного з ГТС споживачем, припинення або обмеження газопостачання постачальником від позивача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «ГАЗ.УА» умов Договору №20 з боку позивача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору № 20 відповідачем виконані прийняті на себе зобов'язання з поставки природного газу позивачу, а позивачем прийнято та фактично спожито газ у обсягах та на суму, вказану сторонами у відповідних актах приймання-передачі природного газу.
Факт постачання відповідачем природного газу до межі балансової належності об'єктів позивача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (пунктів призначення) належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються сторонами.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки природного газу позивачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є акт приймання-передачі природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 3.2 Договору №20 загальна ціна цього договору становить 1 670 595,20 грн.
За умовами пункту 3.7 Договору №20 місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього договору.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до пункту 4.2 Договору № 20 оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється шляхом перерахування Споживачем грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 15 банківських днів з дати підписання Акту приймання-передачі природного газу.
Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника (пункт 4.3 Договору № 20).
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання споживачем (Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту «Запоріжелектротранс») вищенаведених актів приймання-передачі газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений відповідачем природний газ.
Так, судом встановлено, що у відповідності до умов Договору № 20 відповідачем були виставлені позивачу рахунки на оплату на загальну суму 1 254 320,16 грн., а саме: рахунок №286 від 09.02.2022 року на суму 366 260,16 грн., рахунок №670 від 09.03.2022 року на суму 502 233,12 грн., рахунок №1218 від 14.04.2022 року на суму 385 826,88 грн.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору № 20 та на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату, позивачем здійснена оплата вартості поставленого природного газу на загальну суму 1 254 320,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №3622 від 21.02.2022 року на суму 366 260,16 грн., №2866 від 04.04.2022 року на суму 502 233,12 грн., №2886 від 30.05.2022 року на суму 385 826,88 грн., а також випискою по особовому рахунку підприємства «Запоріжелектротранс» від 22.02.2022 року.
Таким чином позивач належним чином та у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо сплати відповідачу грошових коштів за поставлений природний газ у встановлений Договором №20 строк та відповідно до вимог цивільного та господарського законодавства.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечувався.
При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання підприємством «Запоріжелектротранс» як споживачем умов Договору № 20 в частині внесення оплати за поставлений газ у розмірі 1 254 320,16 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.
Відтак, наявними матеріалами справи належним чином підтверджується фактичне виконання сторонами у справі умов Договору №20 як в частині поставки відповідачем природного газу у період січень-березень 2022 року на загальну суму 1 254 320,16 грн., так і в частині його повної оплати позивачем у наведеній сумі.
Водночас, у період з 03.10.2022 року по 21.10.2022 року Управління східного офісу Держаудитслужби в Запорозькій області проведена перевірка закупівель підприємства «Запоріжелектротранс», за результатами якої складено Акт №040831-21/6 від 21.10.2022 року, відповідно до змісту якого в ході перевірки Держаудитслужбою встановлено, що позивачем при укладанні Договору №20 було неправомірно застосовано переговірну процедуру закупівлі на підставі пункту 3 частини 2 статті 40 Закону України «Про публічні закупівлі». Згідно наведених у вказаному Акті висновків підставою для проведення переговорної процедури замовником визначено розірвання договору № 125 про закупівлю з вини учасника, в той час як Додатковою угодою №1 від 11.01.2022 року до Договору №125 від 10.01.2022 року вказаний договір розірвано за згодою сторін, а не з вини учасника ТОВ «ГАЗ.УА». Відтак, Управління східного офісу Держаудитслужби в Запорозькій області за змістом вказаного акту дійшло висновку про те, що Договір №20 від 18.01.2022 року є нікчемним відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» внаслідок його укладання без проведення підприємством «Запоріжелектротранс» процедури закупівлі - відкритих торгів з очікуваною вартістю 1 674 595,20 грн.
Не погоджуючись із вказаним Актом перевірки закупівель №040831-21/6 від 21.10.2022 року позивачем були подані Управлінню східного офісу Держаудитслужби в Запорозькій області заперечення №03/2151 від 11.11.2022 року, відповідно до яких позивач вказував про необґрунтованість та безпідставність висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про публічні закупівлі» при укладанні Договору №20 від 18.01.2022 року, а також про хибність висновків щодо розірвання Договору №125 від 10.01.2022 року не з вини учасника закупівель.
Проте, вказані заперечення були залишені контролюючим органом без відповіді та реагування.
При цьому доказів оскарження результатів проведення перевірки Управлінням східного офісу Держаудитслужби в Запорозькій області позивачем суду не надано.
В подальшому, на підставі висновків, викладених в Акті №040831-21/6 від 21.10.2022 року Управління східного офісу Держаудитслужби в Запорозькій області направило на адресу позивача вимогу №040831-15/3323-2022 від 08.12.2022 року «Щодо усунення порушень законодавства» шляхом забезпечення відшкодування відповідно до вимог статей 215, 216 Цивільного кодексу України на користь підприємства «Запоріжелектротранс» перерахованих ним коштів у сумі 1 254 320,16 грн. як оплату за поставлений природний газ та надання інформації про вжиті заходи в термін до 13.01.2023 року разом з наданням копій відповідних документів.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, враховуючи викладені у Акті №040831-21/6 від 21.10.2022 року висновки Держаудитслужби щодо нікчемності укладеного між сторонами у справі Договору №20 від 18.01.2022 року, а також з метою виконання Вимоги №040831-15/3323-2022 від 08.12.2022 року контролюючого органу щодо повернення коштів у сумі 1 254 320,16 грн., сплачених позивачем на виконання умов Договору № 20, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 1 254 320,16 грн. коштів як безпідставно набутого майна на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про публічні закупівлі» відкриті торги є основною процедурою закупівлі.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать - юридичні особи та/або суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність в одній або декількох окремих сферах господарювання, визначених частиною другою цієї статті.
Для цілей пункту 4 частини 1 цієї статті 2 цього Закону діяльність в окремих сферах господарювання - діяльність, що здійснюється в одній або декількох із таких сфер, зокрема, надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування, забезпечення функціонування міського електричного транспорту, у тому числі метрополітену, та експлуатація його об'єктів для надання послуг з перевезення, а також надання послуг з перевезення пасажирів автобусами в межах міст, з дотриманням умов, визначених відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на визначених ними маршрутах.
Отже, позивач відноситься до замовників, визначених пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», для якого проведення процедури закупівлі та відкритих торгів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень, є обов'язковим.
При цьому судом враховано, що згідно ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Так, згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Аналогічні положення містить пункт 12.3 Договору № 125, відповідно до якого припинення чи розірвання Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та Договором.
Відповідно до пункту 12.2 Договору № 125 одностороння відмова від виконання умов Договору не допускається.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, листом № 241 від 11.01.2022 року відповідач звернувся до позивача з проханням про дострокове розірвання Договору №125 у зв'язку із зміною кон'юнктури ринку природного газу та стрімким зростанням ціни на газ.
Так, додатковою угодою №1 від 11.01.2022 року дію Договору №125 було достроково припинено за згодою сторін з наступним формулюванням: «Споживач та Постачальник дійшли до згоди розірвати Договір №125 від 10.01.2022 року на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів з ініціативи постачальника у зв'язку з різкою зміною кон'юнктури ринку природного газу».
Суд зауважує, що виходячи з положень статті 188 Господарського кодексу України зміна або розірвання договору можлива за ініціативою будь-якої сторони договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, за умови погодженням такої зміни, розірвання іншою стороною. При цьому звернення сторони договору з такою пропозицією не може вважатися його порушенням.
В свою чергу, зі змісту Додаткової угоди №1 від 11.01.2022 року до Договору №125 вбачається, що договір розривається за згодою сторін - споживача та постачальника - з ініціативи постачальника, а не з вини постачальника, на підставі відповідних умов цього договору.
За таких обставин, враховуючи те, що позивач погодив ініціативу відповідача про розірвання Договору № 125 шляхом укладання Додаткової угоди №1 від 11.01.2022 року, за висновком суду, Договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №125 від 10.01.2022 року було розірвано саме за згодою сторін.
Суд також зауважує, що сторони договору про закупівлю не позбавлені права передбачити у договорі, що ініціатива учасника розірвати договір трактується як його вина в такому розірванні та у зв'язку з чим замовник може скористатися відповідною нормою Закону України «Про публічні закупівлі» щодо проведення переговорної процедури.
Окрім цього суд зазначає, що у пункті 8 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Підпунктом 9 пункту 4 положення "Про Державну аудиторську службу України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, а також право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Наразі, доказів визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 11.01.2022 року до Договору № 125 в судовому порядку матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається скаржник.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Одночасно, стаття 216 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Під двостороннім характером правовідносин зазвичай розуміється зустрічність, взаємообумовленість обов'язків сторін недійсного правочину з повернення один одному всього отриманого за таким правочином. Така двосторонність визначає зустрічний характер прав та обов'язків сторін зобов'язання.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 Цивільного кодексу України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 396/29/17).
Разом з цим суд зауважує, що частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачає наслідком недійсності правочину саме двосторонню реституцію, яка полягає у поверненні у натурі кожною стороною одна одній всього, що вона одержала на виконання цього правочину, в той час як позовні вимоги всупереч цій нормі сформульовані у вигляді застосування односторонньої реституції шляхом повернення відповідачем (постачальником) позивачу (споживачу) отриманих за спірним Договором №20 грошових коштів у сумі 1 254 320,16 грн. без повернення споживачем постачальнику отриманого та фактично спожитого за Договором №20 природного газу.
Наразі, як встановлено судом, між сторонами на підставі укладеного Договору № 20 від 18.01.2022 року існувала домовленість щодо поставки природного газу відповідачем та його оплати позивачем.
При цьому, оплата вартості послуг з постачання природного газу на загальну суму 1 254 320,16 грн. здійснювалась позивачем на підставі підписаних між сторонами Актів приймання-передачі природного газу, які є первинними документами бухгалтерського обліку та які фіксують факт здійснення господарських операцій, зокрема, факт поставки відповідачем та прийняття позивачем природного газу за Договором № 20.
Відтак, враховуючи особливості договірних правовідносин сторін на момент здійснення розрахунків за природний газ та виконання умов Договору як в частині здійснення поставки газу, так в і частині його оплати, перераховані відповідачем на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 1 254 320,16 грн. у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України не вважаються такими, що набуті відповідачем без відповідної правової підстави.
Таким чином, за висновком суду, у даному спорі положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «ГАЗ.УА» на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» грошових коштів у сумі 1 254 320,16 грн., сплачених за фактично спожитий природний газ, як безпідставно набутих, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 30.11.2021 року у справі № 420/5590/19, з моменту визначення переможця торгів та встановлення відповідності пропозиції позивача вимогам тендерної документації та вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" неможливо відмінити процедуру закупівлі, у порядку, передбаченому статтею 31 Закону, оскільки це нівелює принципи та основні положення Закону України "Про публічні закупівлі". Право на відміну торгів існує лише на стадії до завершення процедури торгів, а не після їх завершення на стадії укладання договору з переможцем. Після укладення договору про закупівлю процедура закупівлі є завершеною.
Зокрема, за умови виконання сторонами спірного Договору №20, обставини фактичного споживання позивачем природного газу на загальну суму 1 254 320,16 грн. унеможливлюють застосування до правовідносин сторін наслідків недійсності правочину, а саме проведення між сторонами двосторонньої реституції на підставі статті 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за поставку природного газу коштів у сумі 1 254 320,16 грн. суперечить чинному законодавству.
Крім того, суд звертає увагу на те, що наявний в матеріалах справи Акт №040831-21/6 від 21.10.2022 року та Вимога №040831-15/3323-20 від 08.12.2022 року про усунення порушень законодавства шляхом забезпечення відшкодування відповідачем на користь позивача перерахованих коштів у сумі 1 254 320,16 грн. відповідно до норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України самі по собі не можуть бути підставою для безумовного стягнення на користь позивача сплачених на виконання договору коштів, позаяк не створюють та не припиняють прав та обов'язків сторін договору, тобто вказана вимога Держаудитслужби як контролюючого органу є актом індивідуальної дії і спрямована виключно на позивача.
Так, правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 цього Закону органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Наведені законодавчі норми неодноразово аналізувались Верховним Судом України, Верховним Судом, в тому числі Великою Палатою (зокрема, постанова від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16), які вказали, що орган державного фінансового контролю наділений повноваженнями здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Отже, в органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, не пов'язаних із стягненням виявлених в ході перевірки збитків.
Зі змісту наявної у матеріалах справи Вимоги №040831-15/3323-20 від 08.12.2022 року вбачається, що її єдиною метою є спонукання позивача (підконтрольної установи) до вжиття заходів до відшкодування у визначений строк сплачених коштів у сумі 1 254 320,16 грн. в якості оплати за постачання природного газу.
Проте, згідно установленої судової практики застосування законодавства у спірних правовідносинах вимога контролюючого органу не породжує правові наслідки (зокрема обов'язки) для свого адресата - підконтрольної установи, і не може бути предметом судового контролю. Вимога органу державного фінансового контролю в частині визначення характеру та обсягу збитків, як акт індивідуальної дії, вичерпала себе в момент її направлення підконтрольній установі, та самостійно не змінює обсяги прав та обов'язків позивача (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 року у справі №0440/6907/18).
У зв'язку з цим та за відсутності підстав для незастосування вказаного правового висновку, стягнення з відповідача на користь позивача сплачених коштів у сумі 1 254 320,16 грн. за спожитий природний газ виключно з підстав необхідності виконання позивачем як підконтрольною установою вимоги контролюючого органу щодо усунення порушень законодавства не відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно із п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Оскільки висновок за результатами проведеного моніторингу публічних закупівель встановлює для позивача певні обов'язки, такий висновок є актом індивідуальної дії, що приймається Держаудитслужбою в межах наданих їй повноважень та на виконання покладених на неї завдань, тому має бути перевірений судом на відповідність п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, господарський суд з огляду на його юрисдикцію в межах даної справи позбавлений об'єктивної можливості оцінити вказане рішення суб'єкта владних повноважень у вигляді вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області № 040831-15/3323-2022 від 08.12.2022 року та прийти до висновку про його відповідність/невідповідність приписам чинного законодавства.
Водночас, наявність шкоди, завданої позивачу внаслідок безпідставного перерахування коштів відповідачеві, правильність обчислення її розміру та наявність підстав для її стягнення перевіряє та встановлює суд, який розглядає відповідний позов, а не орган державного фінансового контролю під час перевірки дотримання процедури закупівель.
За таких обставин, виходячи з приписів чинного законодавства та оцінюючи в сукупності наявні в матеріалах даної справи докази, якими спростовуються доводи позивача про набуття відповідачем коштів у сумі 1 254 320,16 грн. за відсутності відповідної правової підстави та на момент прийняття рішення належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини позивач суду не представив, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 254 320,16 грн. як безпідставно отриманого майна задоволенню не підлягають.
Поряд із цим суд зазначає, що у випадку наявності висновків органу фінансового контролю щодо можливих порушень приписів чинного законодавства, що регулює публічні закупівлі, наслідком яких є матеріальні збитки, завдані державі протиправними діями, сторони не позбавлені права звернутися з позовними вимогами про стягнення таких збитків в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2023 року.
Суддя А.М. Селівон