РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
з питань залишення позову без розгляду
26 грудня 2023 року м. Рівне №460/23832/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. розглянувши адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління Служби безпеки України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини та зобов'язання нарахувати та виплати одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою суду від 12.10.2023 позовна заява була залишена без руху.
Ухвалою суду від 25.10.2023 визнано причини пропуску строку для звернення поважними та поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Рівненській області; прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить позов залишити без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Зауважує, що позивача звільнено з військової служби наказом СБ України №689-ОС/дск від 01.06.2023 та виключено зі списків особового складу наказом Управління Служби Безпеки України в Рівненській області №126-ОС/дск від 07.06.2023, у якому чітко вказано, які виплати будуть здійснені при звільненні. Вказує, що в даному випадку строк звернення до суду не може обчислюватись з 03.10.2023, тобто з дня отримання відповіді на адвокатський запит від 08.09.2023 №14/О-9/12. Вважає, що позивачем пропущено строк зверненя до суду, з огляду на те, що про відсутність підстав та не здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 було достовірно відомо ще 19.05.2023 (ознайомлення з листом Управління правового забезпечення СБУ від 16.05.2023 №16/2600-в «Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні»), 22.05.2023 (проведення бесіди відповідно до листка бесіди №10/5290), 10.06.2023 (ознайомлення з наказом від 07.06.2023 №126-ОС/дск) та повторно при отриманні в червні 2023 року витягу з наказу №126-ОС/дск, який виготовлений 16.06.2023 та долучений до позовної заяви. Зауважує, що ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, зокрема у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. За наведеного вважає, що наведені в заяві про усунення недоліків від 20.10.2023 підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду є безпідставними, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість причин пропуску позивачем строку звернення до суду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч.1 - 3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352- IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
За ч.2 цієї статті в цій же радакції, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України).
Згідно з п.1 Глави XIX КЗпП України (у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 №651 з 24:00 год. 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України та від 07.07.2011 по справі Серков проти України, не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно із ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023.
Таке тлумачення повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023 по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не було обмежене будь-яким строком.
ОСОБА_1 звернувся до суду 10.10.2023 з позовом про виплату йому всіх сум, які належали йому при звільненні зі служби, що зафіксовані у витязі з наказу "По особовому складу" №126-ОС/дск від 07.06.2023 про його виключення зі списків особового складу.
Перебіг строків звернення до суду з даним позовом закінчився 01.10.2023 (три місяці після закінчення карантину).
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що в даному випадку строк звернення до суду не обчислюється з 03.10.2023, тобто з дня отримання відповіді на адвокатський запит від 08.09.2023 №14/О-9/12.
Поновляючи ухвалою суду від 25.10.2023 позивачу строк звернення до суду, суд виходив з того, що 20.10.2023 представником позивача подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та долучено відповідь відповідача на адвокатський запит та підтвердження отримання даної відповіді 03.10.2023. За наведеного, судом визнано причини пропуску строку для звернення до суду поважними.
Частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов'язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
Разом з тим право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду.
Відтак, одним із правових механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Одним з найбільш складних питань у процесі прийняття рішення про поновлення строку звернення до суду є визначення критеріїв, за якими суд може визнати причини попуску строку поважними, а підстави для його поновлення виправданими з метою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд зауважує, що в межах спірних правовідносин, період, який минув з моменту пропуску строку є незначним (менше 10 днів), а правовідносини сторін - триваючими, а правові наслідки не поновлення відповідного строку позбавлять позивача можливості захистити свої права, які для нього вочевидь є важливими.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не долучено належних доказів на підтвердження обгрунтувань щодо наявності підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Оскільки, ухвалою суду від 25.10.2023 визнано причини пропуску строку для звернення поважними та поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду з даним позовом, то у задоволенні клопотання Управління Служби безпеки України в Рівненській області про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись частиною першою, другою, шостою статті 121, статтею 240, пунктом 16 частини п'ятої статті 243, статтями 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання Управління Служби безпеки України в Рівненській області про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складений дата 26 грудня 2023 року
Суддя Н.В. Друзенко