ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
. 27 грудня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/13852/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, в якій спросить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача та прийняття рішення за результатами її розгляду щодо визнання громадянина РФ ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язання відповідача прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України № 649 від 07 вересня 2011 року та надати рішення за результатами розгляду заяви.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідачем порушено процедуру розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зауважив, що всупереч вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України № 649 від 07 вересня 2011 року, за насідками розгляду поданої позивачем заяви відповідач не ухвалив жодного з можливих рішень.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
23 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач заперечував проти позову. Пояснив, що з вересня 2022 року позивач неодноразово звертався до органу ДМС з метою набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Через недотримання процедури та строку, передбачених чинним законодавством, звернення позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області по суті не розглядались, натомість відповідач неодноразово роз'яснював ініціатору звернення порядок звернення для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
13 вересня 2022 року до УДМС засобами поштового зв'язку надійшло звернення позивача від 15 серпня 2022 року, у якому він висловив бажання отримати статус біженця або додатковий захист в Україні.
Листом від 16 вересня 2022 року № С-50/6/5301-22/5301.5/253-22 УДМС надано відповідь, у якій зазначено, що станом на теперішній час в Україні вбачається недостатнє гарантування безпеки шукачам притулку з російської федерації, а також позивачу роз'яснено офіційну процедуру звернення за захистом в Україні згідно зі статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пункту 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженці та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07 вересня 2011 року № 649, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884.
20 червня 2023 року позивач звернувся до Управління ДМС у Полтавській області з наміром набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Здійсненою перевіркою було встановлено, що ОСОБА_1 порушив вказаний порядок та строки звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки на момент такого звернення не перебував на території України без документів, які дають право на проживання.
20 червня 2023 року до УДМС засобами поштового зв'язку надійшла заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 .
Вказане звернення розглянуто в порядку Закону України "Про звернення громадян".
Листом Управління ДМС у Полтавській області № 5301.5-7144/53.1-23 від 06 липня 2023 року заявнику роз'яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачений статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Позивач вважає, що відповідач допускає щодо нього протиправну бездіяльність та зволікає з наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, а тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Порядок звернення за захистом із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регулюється Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон), Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженці та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС від 07 вересня 2011 № 649, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону).
Частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Органи Державної прикордонної служби України не приймають заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та не пропускають на територію України іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких уповноваженим органом прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну, а також у разі перетинання заявником державного кордону України безпосередньо з території держави, в якій його життю або свободі не загрожує небезпека, а так само не приймають зазначені заяви у разі їх подання іноземцями або особами без громадянства під час дії воєнного стану, під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону на виїзд з України до інших держав або особами, прийнятими в Україну відповідно до міжнародних договорів про реадмісію.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Отже для осіб, які мають намір бути визнаними біженцями в Україні або особами, яка потребують додаткового захисту, встановлено розумний строк для звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, з відповідною заявою.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім'єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви. За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку. Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (частини перша - третя статті 8 Закону ).
Частиною першою статті 7 згаданого Закону передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Слід наголосити, що вказана норма Закону носить імперативний характер, що виключає альтернативу дій потенційного заявника.
Відповідно до пункту 1.4. Правил № 649 діяльність територіальних органів ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, здійснюється відповідно до Конституції України, Закону, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цих Правил.
Згідно з пунктом 2.1. Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил № 649 рішення щодо прийняття (або відмову у прийнятті) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно з пунктом 2.4 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Як свідчать матеріали, надані позивачем, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем та громадянином РФ. Упродовж свого життя в Україні (з 9 місячного віку) проживав в Україні, за її межі не виїжджав. Єдиний наявний документ, що може свідчити про його належність до громадянства російської федерації, - свідоцтво про народження, яке видане 31 грудня 2014 року (тобто після досягнення гр. ОСОБА_1 17-річного віку). Жодних інших документів, які б могли підтвердити його особу, заявником надано не було. До того ж позивач не надав жодних документів, які б свідчили, що свідоцтво про народження належить саме йому.
Отже позивач без наявності на те правових підстав та відповідних документів на право проживання перебував на території України понад 25 років і при цьому до 2022 року не вчиняв жодних дій для невідкладного звернення за захистом, тобто, не виконав свій обов'язок щодо звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту сумлінно, без необґрунтованих затримок, як того вимагає норма, прописана в статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Тобто у встановлений Законом строк за захистом в Україні ОСОБА_1 не звертався, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні.
Суд критично ставиться до посилань позивача на пункт 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", де вказано, що судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 "Невислання біженців"), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (995_004) (стаття 3 "Заборона катування").
Визначений у частині другій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а. може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.
На переконання суду вказане роз'яснення Пленуму Вищого адміністративного суду України не враховує настання в Україні особливих умов - збройної агресії проти України, а відтак його застосування наразі є недоречним з огляду на зміну об'єктивних реалій. На теперішній час Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275- IX) у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації, а тому будь-яка лояльність в формі неоднозначного/множинного трактування прямої норми закону відносно громадян держави-агресора є неприпустимою.
Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10 січня 2002 року, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
При цьому суд звертає увагу ту обставину, що незважаючи на незаконне перебування позивача на території України до теперішнього часу та неподання ним документів щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у строк, встановлений чинним законодавством України, відносно гр. ОСОБА_1 рішення про його примусове повернення або видворення його до російської федерації відповідачем не ухвалювалось, тобто Україна не наполягає на залишенні зазначеним громадянином її території, а тому посилання позивача на упереджене ставлення до нього з боку УДМС у Полтавській області є несправедливим.
Як підтверджено матеріалами справи, звернення позивача від 20 червня 2023 року до УДМС оформлене у довільний формі та надійшло засобами поштового зв'язку до канцелярії апарату УДМС, тобто з порушенням порядку подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У матеріалах справи наявні докази того, що позивачу детально та неодноразово роз'яснювались порядок та офіційна процедура звернення за захистом в України, що передбачені статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пунктом 2.1 Правил № 649.
З огляду на неподання позивачем документів з дотриманням порядку, передбаченого статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та пунктом 2.1 Правил № 649, суд погоджується з доводами відповідача про те, що передумови для прийняття рішення про прийняття/відмову в прийнятті заяви не виникли.
На переконання суду обставини цієї справи свідчать на користь того, що позивач вдається до зловживання процедурою міжнародного захисту з метою легалізації на території України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У дослідженому судом випадку відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірних дій, а позивачем не надано доказів протилежного.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп відсутній) до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 37829297) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова