Справа № 420/32000/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул.Пироговська,2, м.Одеса, 65044) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 19.10.2023 року включно;
зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 19.10.2023 року у сумі 472 102 гривні 64 копійки включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 11.04.2019 року позивача звільнено зі служби поліції. Проте, повний розрахунок з позивачем відбувся 19.10.2023 року, однак позивачем не було нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 24 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.09.2015 року по 11.04.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та весь час був зарахований на грошове забезпечення до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.
Відповідно до наказу від 11.04.2019 року №103 позивача 11.04.2019 року було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення та при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпусту, як учаснику бойових дій.
У зв'язку з цим позивач 05 травня 2020 року звернувся із заявою до відповідача з проханням провести зазначені виплати.
Відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви позивача. Для вирішення спору позивач 10.09.2020 року звернувся до суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі №420/8911/20 зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати і виплатити на користь позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 11.04.2019 р. включно.
Для виконання судового рішення позивач звернувся до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відкрито виконавче провадження №66262463.
05.08.2021 року відповідачем виплачено на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі №420/8911/20 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2016 року у сумі 4435,66 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5% що підтверджується банківською випискою.
Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач був вимушений повторно звертатись до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 року у справі №420/20815/21 (далі Рішення) зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати і виплатити на користь позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Для виконання судового рішення позивач звернувся до Приморського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса), відкрито виконавче провадження №71336090. Для виконання судового рішення позивачем 27.03.2023 року подано звернення на Урядову гарячу лінію.
20.10.2023 року відповідачем виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 року у справі №420/20815/21 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 80203,26 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5% що підтверджується банківською випискою.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №420/8916/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військово- медичний клінічний центр Південного регіону виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій за період з 2016р. по 2019р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Для виконання судового рішення позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 09.03.2021 року відкрито виконавче провадження №64742511.
03.12.2021 року відповідачем виплачено на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №420/8916/20 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій за період з 2016р. по 2019р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби у сумі 20049,83 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Проте позивач вважає, що йому протиправно не було нараховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи, що сума відповідної грошової компенсації виплачена не вчасно, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування, тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України.
Відтак, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таким чином, доводи скаржника стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України зумовлені є помилковим тлумаченням норм права.
Такий правовий висновок побудований на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Ураховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що підтверджено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену частиною 1 статті 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.
Відповідаючи на довід апеляції, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.
Як зазначено вище, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, індексацію грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, індексація грошового забезпечення відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, індексація грошового забезпечення, на яку позивач мав право, що підтверджено рішенням суду, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №480/3354/19 також висловила правову позицію, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо), яка має враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Водночас, колегія суддів погоджується із посиланням скаржника на те, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував зміни внесені в статтю 117 КЗпП України.
Так, 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких текст цієї статті викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що виплата належних працівникові сум була здійснена 19.10.2023 року, суд вважає, що спірні правовідносини охоплюються періодом дії статті 117 КЗпП України у редакції від 19.07.2022.
Отже, з урахуванням змін внесених до статті 117 КЗпП України та моменту звільнення позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу за період з 12.04.2019 року по 12.10.2019.
Тож, здійснюючи обрахунок середнього заробітку, що має бути сплачений за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач звільнений з військової служби 11.04.2019 року.
Остаточний розрахунок з позивачем проведений 19.10.2023 року.
Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.
Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 7 розділу І Порядку №260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Таким чином, необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача у цій частині.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (10904,55 грн. + 10904,55 грн.) / 59 (лютий 2019 року та березень 2019 року ) = 369,65 грн.
Період затримки виплати сум при звільнені складає 184 календарних днів та обраховується з 12.04.2019 року (перший день після звільнення позивача) по 12.10.2019 року включно.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 68015,60 грн. (369,65 грн. х 184).
З урахуванням встановлених та наведених вище судом обставин, позовні вимоги за даним позовом підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 12.10.2019 року включно та зобов'язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 12.10.2019 року у сумі 68015,60 грн.
Відповідно до положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо стягнення витрат у вигляду судового збору відсутні.
Доказів щодо понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не місять.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул.Пироговська,2, м.Одеса, 65044) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 12.10.2019 року включно;
зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону (вул.Пироговська,2, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 08199969) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2019 року по 12.10.2019 року у сумі 68015,60 грн. включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко