ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 рокусправа № 380/8073/23
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 43626 від 13.06.2023), просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача що не звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю першої групи;
- зобов'язати відповідача підготувати необхідні документи для звільнення, прийняти рішення про звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю першої групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 02.03.2022 його призвано до лав Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022 № 69/2022. Вказав, що з 10.05.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді - водій роти вогневої підтримки. Повідомив, що батько позивача - ОСОБА_2 згідно з довідкою до акту огляду серії 12 ААВ № 610489 є інвалідом першої А групи безтерміново і потребує постійного стороннього догляду. Зазначив, що проживає разом із батьком та надає йому допомогу. Стверджує, що 30.09.2022, 09.11.2022 та 03.02.2023 звертався до відповідача із рапортами та відповідними підтверджуючими документами у яких просив звільнити його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Повідомив, що такі рапорти залишені відповідачем без задоволення, у зв'язку із чим, вважаючи бездіяльність відповідача щодо звільнення позивача з військової служби протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 24.04.2023 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою судді від 17.05.2023 позовну заяву залишено без руху та для подання належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням належного відповідача та доказів порушення прав позивача саме зазначеним відповідачем.
Ухвалою суду від 06.06.2023 продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 17.05.2023 у справі № 380/8073/23 для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.06.2023 продовжено розгляд справи.
Ухвалою суду від 19.06.2023 допущено заміну первісного відповідача у справі - військової частини НОМЕР_2 , на належного - військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Ухвалою суду від 24.11.2023 витребувано додаткові докази та продовжено строк розгляду справи.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 54829 від 19.07.2023) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що наказом командира військової частини від 02.03.2022 № 9 позивача, призваного по мобілізації, зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення. Наказом від 16.06.2022 № 106 позивачу присвоєно військове звання «солдат». Повідомив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26.08.2022 № 177 позивач перебував у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою на 30 діб з 24 серпня по 22 вересня 2022 року. При цьому, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 без поважних причин не повернувся до місця проходження служби після закінчення відпустки, чим ухилився від проходження служби на займаній посаді та виконання своїх обов'язків, про що відповідач повідомив ТУ ДБР м. Полтави, яке, в свою чергу, розпочало досудове розслідування за частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу України за відповідним фактом. Також вказав, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2023 № 10-РС ОСОБА_1 , самовільно залишив військову частину 23.09.2022, виключено його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 17.02.2023.
Повідомив, що долучені до позовної заяви рапорти позивача від 30.09.2022 та від 09.11.2022 до військової частини НОМЕР_1 не надходили, а також зазначив, що з 23.09.2023 позивач не з'являється на службу. Вказав, що у задоволенні рапорту від 03.02.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 відмовлено шляхом накладення резолюції про відмову у задоволенні рапорту, так як рапорт не відповідає вимогам та подано не по команді і не своєму безпосередньому командиру, відповідно до статті 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України». Доводи відповідача в частині розгляду рапорту позивача від 03.02.2023 зводяться до невідповідності поданого ОСОБА_1 рапорту вимогам Закону України «Про звернення громадян», а саме: щодо зазначення місця проживання громадянина. Таким чином, відповідач вважає поданий 03.02.2023 анонімним, тому стверджує, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян». Також акцентував свої доводи на тому, що позивач з 22.02.2023 є військовослужбовцем, військову службу якого призупинено, тому порядок звільнення позивача є спеціальним. Крім того наголосив на тому, що позивача наказом від 22.02.2023 № 10-РС виключено зі списків особового складу частини. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 90706 від 24.11.2023) у якій заперечив щодо навів заперечення щодо проведення досудового розслідування, надав власне трактування обставин справи та зазначив, що відзив відповідача носить формальний характер, не відноситься до суті вимог, предмету спору та не спростовує подані позивачем документи.
Крім того, позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, в яких просив витребувати у відповідача документацію по розгляду рапорту позивача від 03.02.2023, резолюцію командира, відповідь позивачу на рапорт щодо результатів розгляду, про отримання позивачем відповіді, однак суд таке клопотання не розглядає, з огляду на те, що аналогічні документи витребувано судом ухвалою від 24.11.2023.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Як слідує з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 02.03.2022 № 9 позивача, ОСОБА_1 , призваного по мобілізації, зараховано до списку особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено водієм стрілецького відділення.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16.06.2022 № 106 ОСОБА_1 , водія 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 увільнено від займаної посади та призначено водієм зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26.08.2022 № 177 позивача водія зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 слід вважати таким, що проходив військово-лікарську комісію у КАПД ВМКЦ Західного регіону з метою визначення ступеня придатності до військової служби у Збройних Силах України та після завершення вибув у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою у м. Самбір з 24 серпня по 22 вересня 2022 року.
Листом від 13.01.2023 № 29 командир військової частини НОМЕР_3 повідомив Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві про те, що ОСОБА_1 з 23.09.2022 самовільно знаходиться за місцем проживання у м. Самбір, без поважних причин не з'явився на службу до роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ). Вказаним листом командир військової частини НОМЕР_3 також повідомив Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві, що вищезазначені дії ОСОБА_1 містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Таким чином, командир військової частини НОМЕР_3 просив внести відомості про викладені обставини до Єдиного реєстру досудових розслідувань та надати військовій частині НОМЕР_3 витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також повідомити частину про результати проведення досудового розслідування.
Листом від 17.02.2023 ТУ ДБР у м. Полтаві повідомило командира військової частини НОМЕР_3 про те, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023170020000247 від 17.02.2023 за фактом нез'явлення військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_1 вчасно з КНП «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» на службу в м. Ізюм Харківської області в умовах воєнного стану з метою ухилитись від військової служби. До вказаного листа ТУ ДБР у м. Полтаві додало витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 62023170020000247.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.02.2023 № 10-РС відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та до пункту 1441 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_1 , водія зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України, звільнено з займаної посади, призупинено військову службу у Збройних Силах України з 17.02.2023.
Разом з цим, 30.09.2022 позивач звертався до командира ЗРВ взводу із рапортом, в якому просив клопотання командира перед вищестоящим командуванням про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідь на такий рапорт відсутня серед доказів у справі.
Позивач 09.11.2022 звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 із рапортом, в якому просив надати йому письмові відповідь на рапорт позивача від 30.09.2022. Відповідь на такий рапорт відсутня серед доказів у справі.
ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 03.02.2023 у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Повідомив, що проходити військову службу не бажає; від проходження ВЛК не відмовився, оскільки, як зазначив позивач, стан його здоров'я критично погіршився.
Вказаний рапорт надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 07.02.2023 та зареєстрований за вх. № 2/134.
У листі військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2023 № 184, який адресовано ОСОБА_1 , зазначено, що рапорт позивача поданий всупереч вимогам чинного законодавства, позивач не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , а тому не може бути розглянутий. Доказів надіслання вказаної відповіді позивачу відповідач не надав.
Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача що не звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, Закон України "Про оборону України", Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначені, зокрема, такі терміни:
оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;
план оборони України - складова частина оборонного планування, що містить сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;
обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;
збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;
дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;
застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;
особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства. (ст. 17 Закону України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 від введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022; строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022; продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022; продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 постановлено:
1. Оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація).
2. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
3. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
4. Призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України. Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
5. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
6. Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
7. Службі безпеки України здійснити заходи контррозвідувального забезпечення під час виконання загальної мобілізації.
8. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
9. Головам обласних державних адміністрацій забезпечити створення та роботу обласних, районних та міських медичних комісій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2235-ХІІ).
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232.
Відповідно абз. 5 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин - подання рапорту на звільнення від 03.02.2023) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 225 з моменту введення воєнного стану та до оголошення демобілізації звільнення військовослужбовців з військової служби у військових званнях до майстер-сержанта за всіма підставами здійснюється командирами бригад.
Згідно з пунктом 223 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У листі військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2023 № 184, який адресовано ОСОБА_1 , зазначено, що рапорт позивача від 03.02.2023 поданий всупереч вимогам чинного законодавства, позивач не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , а тому не може бути розглянутий.
Суд зазначає, що у справі наявна копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.02.2023 № 10-РС, з якої слідує, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та до пункту 1441 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_1 , водія зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України, звільнено з займаної посади, призупинено військову службу у Збройних Силах України з 17.02.2023.
Таким чином суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Таким чином, цією статтею передбачено, що військовослужбовці, військова служба яких призупинена, на підставі внесення даних в ЄРДР про скоєння кримінального правопорушення, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та їх неможливо звільнити з військової служби на підставі Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та ЗУ № 2232.
Суд зазначає, що в цій справі не надається оцінка здійсненню або не здійсненню позивачем дисциплінарного проступку. Спірним питанням в цих правовідносинах, в контексті доводів відповідача про те, що позивач з 22.02.2023 є військовослужбовцем, військову службу якого призупинено, тому порядок звільнення позивача є спеціальним, а наказом від 22.02.2023 № 10-РС виключено зі списків особового складу частини, є: чи міг відповідач при отриманні рапорту поштою від позивача розглянути його по суті чи військова служба позивача була вже призупинена.
Так, судом встановлено, що листом від 13.01.2023 № 29 командир військової частини НОМЕР_3 повідомив Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві про те, що ОСОБА_1 з 23.09.2022 самовільно знаходиться за місцем проживання у м. Самбір, без поважних причин не з'явився на службу до роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ). Вказаним листом командир військової частини НОМЕР_3 також повідомив Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві, що вищезазначені дії ОСОБА_1 містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України. Таким чином, командир військової частини НОМЕР_3 просив внести відомості про викладені обставини до Єдиного реєстру досудових розслідувань та надати військовій частині НОМЕР_3 витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також повідомити частину про результати проведення досудового розслідування.
Листом від 17.02.2023 ТУ ДБР у м. Полтаві повідомило командира військової частини НОМЕР_3 про те, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023170020000247 від 17.02.2023 за фактом нез'явлення військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_3 солдата ОСОБА_1 вчасно з КНП «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» на службу в м. Ізюм Харківської області в умовах воєнного стану з метою ухилитись від військової служби. До вказаного листа ТУ ДБР у м. Полтаві додало витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 62023170020000247.
Вказаний лист ТУ ДБР у м. Полтаві надійшов на адресу відповідача 20.02.2023 та зареєстрований за вх. № 939.
Отже, відповідач повинен був розглянути рапорт позивача від 03.02.2023 по суті порушених в ньому питань, а саме вирішити питання про звільнення позивача з військової служби, з огляду на те, що рапорт надійшов 07.02.2023, відповідно відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань щодо позивача станом на цю дату внесені ще не були.
Сторони не надали суду доказів того, що рапорт позивача саме про звільнення з військової служби від 03.02.2023 був розглянутий по суті.
Положенням про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» строки розгляду рапорту про звільнення військовослужбовця не передбачені та є певна прогалина в законодавстві.
Інструкцією з діловодства та документування управлінської інформації в електронній формі в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі України, затверджену Наказом МО України № 370 від 26.07.2018 п.7.11 передбачено, що документи, в яких строк виконання не зазначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міноборони (Генеральному штабі) або структурному підрозділі, до якого надійшов документ.
Тому суд вважає за можливе застосувати ці строки для розгляду рапорту про звільнення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність та не розглянув рапорт позивача по суті, тому позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 03.02.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті та зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 03.02.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача підготувати необхідні документи для звільнення та прийняти рішення про звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю першої групи є передчасними, оскільки рапорт позивача про звільнення не розглянутий по суті.
Посилання відповідача на те, що позивач не мав права подавати рапорт про звільнення засобами зв'язку не приймається судом до уваги, оскільки норми Положенням про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містять ніяких застережень стосовно того, що рапорт повинен бути поданий військовослужбовцем особисто командиру.
Також суд критично оцінює доводи відповідача щодо невідповідності поданого ОСОБА_1 рапорту вимогам Закону України «Про звернення громадян», а саме: щодо зазначення місця проживання громадянина, оскільки відсутність таких відомостей у рапорті не завадила відповідачу зазначити місце проживання позивача у листі від 10.02.2023 № 184, який адресовано ОСОБА_1 на адресу « АДРЕСА_3 ». При цьому, відомостей про надіслання вказаного листа позивачу відповідач не надав.
Крім того, на думку суду, відповідач помилково при розгляді рапорту позивача застосував положення Закону України «Про звернення громадян», а не норми Положення про проходження громадянами України військової служби в ЗСУ.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, відтак такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 03.02.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.02.2023 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами по суті протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя Р.П. Качур