КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/197/20
провадження № 2-кас/340/23/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 року №997/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 з 28 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у правонаступнику Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області - Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса);
- стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 грудня 2019 року по день ухвалення рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов'язків до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); і зважаючи на те, що Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області у порушення вимог ст.ст. 40,49-2 КЗпП України, не запропонувало позивачу вакантні посади у новоутвореній установі Міністерства юстиції України.
Представники відповідачів у відзивах до позову просили відмовити позивачу в його задоволені з підстав законності дій відповідача вимогам Законом України "Про державну службу".
Зокрема, представник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), після розгляду справи Верховним судом, вказав, що у випадку поновлення судом позивача на роботі, поновлення має відбутися тільки у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке являється правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Рішенням суду від 29 травня 2020 року у справі 340/197/20 в задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року вказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі №340/197/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2023, дану справу передано на розгляд судді Хилько Л.І.
Ухвалою суду від 19 вересня 2023 року прийняту справу до провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позивачем у судовому засіданні позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзивах та запереченнях.
Дослідивши матеріли справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 працювала в органах юстиції з 2003 року.
Згідно наказу №16/к від 18.02.2015 року призначена на посаду заступника начальника відділу кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 23.05.2017 року. В зв'язку з перейменуванням відділу займала посаду - заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
За наслідками оцінювання результатів службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань в 2019 році отримала позитивну оцінку, висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії “Б” або “В” затверджено наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області №849 від 11.12.2019р.
Постановою КМ України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком, згідно з додатком 1, серед яких є Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
На виконання зазначеної постанови №870 від 09.10.2019 р. Міністерством юстиції України 16.10.2019 року видано наказ №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України".
28.10.2019 року позивач була попереджена про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 с.87 Закону України "Про державну службу", в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №997/к від 26.12.2019 року позивач звільнена з займаної посади з 28.12.2019 року, відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в зв'язку з припиненням державної служби.
Позивач, не погодилась з оскаржуваним наказом та звернулась з зазначеним позовом до суду.
Верховний суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій вказав, що питання поновлення позивача на попередньому місці роботи не досліджувалось судами, як і не досліджувалось питання можливості поновлення взагалі; поза увагою судів залишилось питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частина шоста статті 93 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відносини щодо проходження публічної служби, врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому у спірних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях є Закон України Про державну службу від 10.12.2015 за №889-VIII (далі також - Закон №889-VIII).
Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (частина перша).
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (частина друга).
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя).
Відповідно до пункту 1 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- ліквідація державного органу.
Частиною 5 статті 22 Закону України Про державну службу передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно ч. 4 ст. 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін'юсту.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 року перебувало у стані припинення юридичної особи, а 16.04.2021 року проведена державна реєстрація припинення цієї юридичної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Як вбачається з постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін'юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін'юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін'юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідачів про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 року за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін'юсту, до цього Положення не вносилися.
Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 року.
З аналізу наведеної Постанови слідує, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства Наведені вище положення постанов свідчать, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а не їх ліквідація.
До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.
Таким чином, оскільки фактично в ГТУЮ у Кіровоградській області відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
Як вбачається з матеріалів справи, в процесі припинення юридичної особи Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов'язки, фінансові зобов'язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а більшість державних службовців Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області були звільнені в порядку переведення для подальшої роботи до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Суд доходить до висновку, що в даному випадку відбулася реорганізація територіального органу Мін'юсту - Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним територіальним управлінням юстиції у у Кіровоградській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.04.2021 року у справі № 440/395/20, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України
Відтак, оскільки в Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, тому роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Згідно ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12.12.2019 року, який набрав чинності 02.02.2020 року) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Воднораз, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року, зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено абзаци 1 та 2 частини 3, які передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Положеннями частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, зокрема, що державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону) (пункт 4).
Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX (набрав чинності 13.02.2020) частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Втім, до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX, яким внесено зміни до статті 87 Закону №889-VIII, будь-яких особливостей припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, Законом №889-VIII не визначалось.
Відтак, враховуючи приписи статті 5 Закону №889-VIII, на відносини, не врегульовані вказаним законом, поширювалась дія норм законодавства про працю.
Як встановлено з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, позивач перед звільненням обіймала посаду заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, 28.10.2019 її було попереджено про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», в зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (т.1,а.с.19).
При цьому позивачу з моменту попередження і до фактичного звільнення 26.12.2019 року не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), хоча такі посади були наявні, що підтверджується наданим відповідачем переліком вакантних посад, наданих на вимогу суду (т.3, а.с.77-86,88-110).
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).
Тобто, роботодавець був зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, чого відповідачем зроблено не було, що свідчить про порушення прав позивача у вказаній частині.
Згідно з частиною 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Так, передбачене у частині 5 статті 22, абзаці 1 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" право суб'єкта призначення у разі реорганізації або ліквідації державного органу пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби та приймати рішення про переведення державного службовця на іншу посаду в тому самому або іншому органі не може трактуватись як можливість прийняття рішення таким суб'єктом на власний розсуд, свавільно, без будь якого обґрунтування такого рішення та відсутності мотивів.
При реалізації наведених повноважень орган влади повинен дотримуватися вимог до діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у частині 2 статті 2 КАС України, та обирати варіант рішення (дій), керуючись принципами державної служби, передбаченими у статті 4 Закону України "Про державну службу".
Суд зазначає, що можливість переведення конкретного державного службовця до державного органу, що реорганізується/ліквідується, на вакантну посаду державної служби, наявну у новоствореному державному органі, повинна визначатися суб'єктом призначення насамперед, з огляду на професійну підготовку та професійні компетентності такого державного службовця, оскільки ці критерії передбачені як визначальні при прийнятті рішень про переведення державних службовців.
Ненадання державному службовцю пропозицій зайняти вакантні посади державної служби у новоствореному державному органі (за їх наявності), або відмова у наданні таких пропозицій, або надання переваги іншим державним службовцям у вигляді таких пропозицій повинно бути належним чином обґрунтовано, що б виключало сумніви у небезсторонності та упередженості суб'єкта призначення та зловживанні ним владою та дискреційними повноваженнями.
Як вбачається з пояснень позивача, остання маючи значний стаж, високий освітньо-кваліфікаційний рівень та досвід роботи, не мала наміру звільнятися з органів юстиції та бажала продовжувати службу в реорганізованому територіальному органі Мін'юсту, натомість відповідачі навіть не розглядали питання про можливість її працевлаштування у зв'язку з реорганізацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, звільнивши її з роботи, не пояснивши неможливість подальшого використання її професійних здібностей на державній службі.
Як встановлено судами, при попередньому розгляді справи та не спростовано відповідачами, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, обмежившись виключно попередженням позивача про наступне звільнення, не вжило заходів з метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що при повторному розгляді справи відповідачами не було надано доказів пропонування позивачці всіх наявних вакантних посад, як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення, так і перед самим звільненням.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не булу надано доказів того, що ним перед звільненням ОСОБА_1 розглядалася можливість її переведення у новостворений державний орган - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), або проводилася перевірка рівня професійної підготовки та професійної компетентності позивачки, за наслідками якої не було знайдено можливості запропонувати їй будь-яку вакантну посаду державної служби у цього органі, попри те, що такі вакантні посади були наявні.
Наведені обставини свідчать про порушення відповідачами встановленого законом порядку звільнення позивача, що свідчить про незаконність такого звільнення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачами не спростовано доводи позивача та не надано суду належних доказів на підтвердження правомірності звільнення ОСОБА_1 та, як наслідок, суд дійшов висновку про те, що її звільнення відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, у зв'язку з чим наказ №997/к від 26.12.2019 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції” від 09 жовтня 2019 року №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
З аналізу наведеної Постанови слідує, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України “Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції” від 16 серпня 2022 р. № 912
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) реорганізовано шляхом його приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває у стані припинення.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
При цьому, можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
Як вже зазначено, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) шляхом її приєднання до іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що приєднується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників такої установи.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
У такому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов'язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.
Отже, поновлення позивача в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке наразі перебуває у стані припинення, не буде ефективним захистом порушеного права позивача, оскільки це призведе до виникнення перешкод в процесі виконання рішення суду (відсутність фінансування, наявність штатного розпису тощо).
Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наразі являється фактичним правонаступником Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Тож з огляду на ліквідацію Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та реорганізацію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), поновити позивача на раніше займану посаду у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) об'єктивно неможливо. Тому, зважаючи на правовий статус Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виправданим і обґрунтованим є поновлення позивача на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації у зазначеному органі.
Таким чином, поновлення позивача на рівнозначній посаді в Південному міжрегіональному управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), буде ефективним способом захисту порушеного права та безперешкодного виконання рішення суду.
Говорячи про поновлення позивача на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації, суд вказує не стільки про назву посади державної служби і коло повноважень за цією посадою, скільки про необхідність відновити порушене право позивача працювати на посаді державної служби в тому органі (інституції), з посади у якому її було неправомірно звільнено, з урахуванням, зокрема (але не виключно) його фаху, освітньо-кваліфікаційного рівня, категорії раніше займаної посади.
Порушене право позивача підлягає відновленню з моменту його порушення, тобто з дня, наступного за днем звільнення позивача відповідно до спірного наказу - з 29 грудня 2019 року.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 грудня 2019 року по день ухвалення рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється наступним чином.
Відповідно до довідки про середній заробіток (т.1 а.с.136) розмір середнього заробітку за жовтень 2019 становив 21518,22 грн , за листопад 2019 - 5725,75 грн, усього - 27243,97. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості робочих днів за вказані вище 2 місяці (29 днів) та становить 939,45 грн.
Вимушений прогул позивача у період з 28.12.2019 року по 27.12.2023 року складає 1035 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 972330,75 грн (939,45 грн. х 1015 днів).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 18 789 грн. (939,45 грн. х 20 днів) слід звернути до негайного виконання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 року №997/к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) з 29.12.2019 року.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.12.2019 року по 27.12.2023 року у розмірі 972330,75 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації посаді заступника начальника відділу персоналу Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) з 29.12.2019 року та стягнення середнього заробітку у розмірі 18 789,00 гривень за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО