Справа №:755/18379/23
Провадження №: 1-кс/755/3808/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" грудня 2023 р. м.Київ
Слідчий суддя Дніпровського районного суду м.Києва ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, клопотання старшого слідчого-криміналіста 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_3 , погоджене з заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023011000000064 та додані до нього матеріали відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Роздольне Роздільнянського району Автономної Республіки Крим, громадянина України, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
ВСТАНОВИВ:
І. Суть питання, що вирішується, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
29.11.2023 року старший слідчий-криміналіст 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням, погодженим з заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023011000000064 відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
29.11.2023 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було визначено головуючого - слідчого суддю ОСОБА_1 та передано матеріали клопотання.
ІІ. Зміст клопотання слідчого, погодженого з прокурором.
Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що відповідно до вимог ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19, ст.68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно з статтею 5, ч.1 ст.72, ст.73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того ч.2 ст.72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч.1 ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 року у порушення ч.3 ст.2, ст.72, ст.73, п.2 ч.1 ст.85, ст.132 Конституції України та п.2 ч.3 ст.3, ст.ст.18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу РФ на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 року на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу РФ на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім РФ. Відповідно до п.5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 року в Автономній Республіці Крим та м.Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м.Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову №1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між РФ та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підписано договір про входження території АР Крим та м.Севастополя до складу РФ.
Вищезазначене свідчить про проведення представниками РФ та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії РФ з 20 лютого 2014 року.
Згідно із ст.1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 за №565-ХІІ, який діяв до 07.11.2015 (далі - Закон України «Про міліцію») міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст.4 вказаного закону правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Крім того, згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
У відповідності до ч.6 вказаної статті у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У відповідності до присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382 (яка діяла до 30.03.2016) кожен громадянин України, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складає Присягу і урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння РФ були незаконно створені, у тому числі органи міліції.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи РФ з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Разом з цим, 21.03.2014 Державною Думою РФ прийнято Федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Відповідно до ст.7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до РФ Республіки Крим та освіти у складі Російської Федерації нових суб'єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органи РФ та органів внутрішніх справ РФ, інші державних органів, що створюються відповідно до законодавства РФ на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства РФ, а також за умови складання ними іспиту на знання законодавства РФ та їх відповідності вимогам, які пред'являються законодавством Російської Федерації до співробітників зазначених органів.
Незважаючи на наявність легітимного керівництва ГУ МВС України в АР Крим, колишнім працівником ОСОБА_10 у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов'язків міністра внутрішніх справ по Автономній Республіці Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників органів внутрішніх справ.
Поряд з цим, встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Наказом Міністерства внутрішніх справ України №426 о/с від 24.05.2013 його було призначено на посаду начальника Сімферопольського РВ ГУМВС України в АР Крим.
У подальшому, в лютому - квітні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, невстановленими слідством особами ОСОБА_5 запропоновано перейти до незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», яке увійшло до складу Міністерства внутрішніх справ РФ, та стати керівником незаконно утвореного «Управления МВД Росии по городу Симферополю».
ОСОБА_5 , будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою РФ «Министерства внутренних дел по Республике Крым» та призначення ОСОБА_10 на посаду «временно исполняющим обязанности министра» незаконно створеного «Министерства внутренних дел по Республике Крым», а також проведення на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу РФ, маючи на меті сприяти представникам РФ у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу керівником незаконно утвореного «Управления МВД Росии по городу Симферополю», без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України.
Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ РФ та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України - державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.
08.09.2022 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
Згідно з ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
10.09.2022 року в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, було опубліковано повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
На виконання вимог ст.135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, повістки на 15.08.2022 року, 16.08.2022 року, 17.08.2022 року, 18.08.2022 року про виклик його до відділу прокуратури АР Крим та м.Севастополя опублікована в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (№ 174 (7295) від 11 серпня 2022 року).
Крім того, на виконання вимог ст.135 КПК України у зв'язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, повістка на 08.09.2022 року про виклик його до відділу прокуратури АР Крим та м.Севастополя опублікована в газеті «Урядовий кур'єр», яка являється друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (№ 191 (7312) від ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Однак, останній на виклик не з'явився та не повідомив про причини свого неприбуття, жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв'язку із викладеним, у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що останній переховується від органу досудового розслідування та суду.
Повідомлення про підозру ОСОБА_5 особисто не вручено, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Відповідно до відомостей ДПС України щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями України, у період з 08.11.2017 року по 03.05.2023 року відомостей стосовно ОСОБА_5 в базі даних не виявлено.
08.09.2022 року ОСОБА_5 оголошено у розшук. Здійснення розшукових заходів доручено співробітникам Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м.Мелітополі.
Викладені обставини та повідомлена ОСОБА_5 підозра, на думку слідчого, підтверджується сукупністю доказів, отриманих в ході здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, зокрема:
- телефонним довідником працівників МВС по Республіці Крим від 23.01.2016 року;
- наказом МВС України №1137 о/c від 23.06.2014 року, по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ;
- витягом з наказу МВС України №1137 о/c від 23.06.2014 року, по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік);
- висновком службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та УМВС України в м.Севастополі;
- списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим;
- списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим звільнених наказами МВС України;
- списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим до анексії півострову Крим Російською Федерацією;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 31.03.2023;
- протоколами огляду інтернет видань від 15.02.2016, 24.01.2019;
- протоколом огляду відкритих інтернет-ресурсів від 31.03.2023;
- протоколами огляду відкритих інтернет-ресурсів від 28.11.2023;
- протоколами огляду речей та документів від 28.11.2023;
- відповідями на доручення слідчого від 16.03.2016, 08.06.2016, 17.03.2017 та 30.03.2023;
- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Крім доказів, які свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри, в ході досудового розслідування отримано фактичні дані, які вказують на наявність ризиків, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно із вказаними доказами, зокрема отриманими відомостями від ДПС України та оперативного підрозділу, а також іншими відповідями на запити, направленими в порядку ст.93 КПК України, на думку слідчого, встановлено існування ризиків, передбачених п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки останній, переховуючись від органів досудового розслідування та/або суду на території ТОТ України АР Крим та перебуваючи на зазначеній території, в тому числі під час та після деокупації ТОТ України АР Крим, має можливість: знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення.
Так, слідчий вважає, що використовуючи знайомство та різноманітну залежність від нього свідків по даному провадженню, перебування значної частини свідків на окупованій РФ частині території України, ОСОБА_5 може здійснювати на них вплив, у тому числі і у способи, небезпечні для життя і здоров'я, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань.
Крім цього, на думку слідчого, ОСОБА_5 здійснює службову діяльність у взаємодії з державою-агресором спрямовану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України (злочин, який відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжки, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років), вказують на наявність ризиків, передбачених п.п.1,3 і 5 ч.1 ст.177 КПК України та свідчать про те, що він переховується від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків чи продовжувати вчинення злочину, у якому підозрюється, а також іншим чином перешкоджати розслідуванню даного злочину.
У випадку обрання стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не забезпечить виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та запобіганню вищевказаних ризиків.
Враховуючи викладене, слідчий просить суд задовольнити клопотання та винести ухвалу про обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ІІІ. Позиція сторін кримінального провадження в судовому засіданні з розгляду клопотання слідчого.
1.Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав, викладених у ньому, просив задовольнити, зауваживши, що в силу ч.6 ст.176 КПК України України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.111, 111-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті, тобто тримання під вартою.
2.Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання слідчого, оскільки, на думку захисника, докази на підтвердження зазначених слідчим ризиків у кримінальному провадженні відсутні.
3. Згідно з ч.1 ст.193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю підозрюваного, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
Разом з тим, хоча ч.6 ст.193 КПК України уможливлює проведення судового розгляду клопотання про тримання під вартою за відсутності підозрюваного, однак вона не містить правила, виходячи з якого слідчий суддя не повинен дотримуватися вимог ч.1 ст.187 КПК України стосовно обов'язкового здійснення виклику підозрюваного.
Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Згідно матеріалів клопотання підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на ТОТ АР Крим та державний кордон і адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим не перетинав.
Згідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.
Згідно ч. 9 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
На виконання вимог ст.135 КПК України, судом було розміщено повістки про виклик до суду для розгляду даного клопотання підозрюваного ОСОБА_5 в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, в аспекті встановлення факту повідомлення про час та місце розгляду справи, слід зауважити, що у національному законодавстві та судовій практиці може застосовуватися такий засіб юридичної техніки, як юридична фікція (legal fiction), тобто умовно прийнятий факт, що не може бути спростований у процесі доказування та беззаперечно приймається за істину (має імперативний характер), зовнішньою формою якого є норми матеріального та процесуального права, оскільки застосування юридичних фікцій має на меті забезпечення принципу правової визначеності та, головним чином, спрямовано на фіксацію виконання уповноваженим суб'єктом певного обов'язку у визначених законом випадках.
При розгляді даного клопотання слідчим суддею виконано усі визначені КПК України дії, спрямовані на повідомлення підозрюваної особи про цей розгляд, а тому вважається, що цей учасник повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2021 року у справі №328/1109/19, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).
Суд встановив, що в цьому провадженні у відношенні підозрюваної особи є достатні підстави вважати можливою її обізнаність, з огляду на вжиті стороною обвинувачення дії, визначені ст.135 КПК України, про:
- здійснення щодо неї кримінального провадження, свій статус у ньому, а також покладені процесуальні обов'язки та необхідність їх виконання;
- виклик до органу досудового розслідування щонайменше двічі.
Ці ж дані засвідчують собою, факт не прибуття підозрюваної особи у зазначені в оголошення в газеті дати до органу досудового розслідування, не надання доказів поважності причин неприбуття.
За вказаних обставин, враховуючи положення ч.3 ст.12 Закону та ч.5 ст.139 КПК України, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа переховується від органу досудового розслідування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Крім того, рішенням слідчого підозрювану особу оголошено в розшук.
Кримінальний процесуальний закон не містить визначень понять «розшук» та «міжнародний розшук». Водночас «розшук» можна витлумачити як комплекс слідчих та оперативно-розшукових заходів, здійснюваних компетентними органами та спрямованих на встановлення місцезнаходження особи з метою виконання завдань кримінального провадження.
Отже, «розшук» є більш широким інститутом по відношенню до «міжнародного розшуку», який є його кваліфікованим різновидом.
Тим самим, оголошення особи в розшук є супутнім додатковим фактором, котрий вказує на наявність підстав для розгляду клопотання у порядку ч.6 ст.193 КПК України поряд із даними про перебування на ТОТ з метою ухилення, оскільки сам факт перебування особи в розшуку уже вказує на те, вона ухиляється від правосуддя, позаяк академічний тлумачний словник Української мови передбачає, що розшук (юр.) - це система слідчих та оперативних заходів щодо виявлення злочинця, який зник.
Враховуючи, що ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а також факт того, що він перебуває на тимчасово окупованій території України та оголошений у розшук, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного відповідно до приписів ч.6 ст.193 КПК України.
ІV. Положення закону, яким керувався слідчий суддя.
Згідно ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.131 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Стаття 192 КПК України передбачає право слідчого за погодженням з прокурором звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Згідно зі ст.184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити:
1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;
2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;
5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;
7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У частині 2 статті 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
За правилами ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Частиною 5 статті 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
V. Підстави обрання запобіжного заходу, мотиви, з яких слідчий суддя виходив при постановленні ухвали, та висновки суду.
Вислухавши доводи та пояснення захисника, доводи прокурора щодо неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Судом було встановлено, що 31.03.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (кримінальне провадження №22023011000000064).
Клопотання старшого слідчого-криміналіста 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_3 , погоджене з заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_4 , оформлене відповідно до вимог ст.184 Кримінального процесуального кодексу України. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження та долучено розпис захисника щодо вручення йому копії клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, а також копій матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Таким чином, слідчим виконані вимоги ч.3 ст.184 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених ст. 42 КПК України (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, справа №536/2475/14-к).
Дотримання прав особи при врученні їй складеного щодо неї повідомлення про підозру, у разі тимчасової відсутності такої особи за місцем її проживання та за відсутності відомостей про її місце перебування, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 42, ст. 135 КПК України, полягає не у фактичному врученні такого повідомлення (процесуального документа), а у вжитті органом досудового розслідування усіх можливих заходів для того, щоб така особа могла дізнатися про факт складання такого повідомлення про підозру щодо неї та суть викладених у ньому обставин не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.
Відповідно до ч.8 ст.135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з ч. 1, 2, 4 - 7 цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З матеріалів клопотання вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_5 опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті Кабінету Міністрів України загальнодержавного значення «Урядовий кур'єр».
Таким чином, слідчий суддя вважає, що у провадженні доведено вжиття можливих заходів для доведення до відома підозрюваної особи фактів складання повідомлення про підозру щодо нього та суть викладених у ньому обставин у порядку, передбаченому КПК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.
В судовому засіданні, на думку слідчого судді, встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, наявними у справі допустимими доказами, а саме: телефонним довідником працівників МВС по Республіці Крим від 23.01.2016 року; наказом МВС України №1137 о/c від 23.06.2014 року, по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ; витягом з наказу МВС України №1137 о/c від 23.06.2014 року, по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік); висновком службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та УМВС України в м.Севастополі; списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим; списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим звільнених наказами МВС України; списком керівного складу ГУМВС України в АК Крим до анексії півострову Крим Російською Федерацією; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 31.03.2023; протоколами огляду інтернет видань від 15.02.2016, 24.01.2019; протоколом огляду відкритих інтернет-ресурсів від 31.03.2023; протоколами огляду відкритих інтернет-ресурсів від 28.11.2023; протоколами огляду речей та документів від 28.11.2023; відповідями на доручення слідчого від 16.03.2016, 08.06.2016, 17.03.2017 та 30.03.2023; іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Крім того, в судовому засіданні стороною захисту відповідно до положень ч.5 ст.132 КПК України не було надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про необґрунтованість пред'явленої підозри.
При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ст.178 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, репутацію підозрюваного, майновий стан, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину, що відноситься до злочинів проти основ національної безпеки, суть та характер кримінального правопорушення, відомості про особу визначені ст.178 КПК та з'ясовані органом досудового розслідування, факт перебування в розшуку, а також інші обставини, що мають значення у їх сукупності, слідчий суддя дійшов висновку, що органом досудового розслідування доведено обставини, які дають достатні підстави вважати наявним ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України.
Таким чином, враховуючи обставини, перераховані у ст.178 КПК України, а також доведеність прокурором під час судового розгляду клопотання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти доведеному під час розгляду клопотання ризику, тому клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього запобіжний захід - тримання під вартою.
Крім того, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, слідчому судді не надані.
При вирішенні даного питання судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Крім того, слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Також ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
VІ. Визначення розміру застави.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Враховуючи доведення прокурором наявності обставин визначених ст.177 КПК України (ризики), як і факту обґрунтованості підозри, введення на території України воєнного стану, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, який надалі зі змінами, внесеними відповідними Указами затвердженими Законами України, продовжено по теперішній час, а також наявність достатніх підстав вважати, що з метою ухиляння від органу досудового розслідування підозрювана особа перебуває на ТОТ та оголошений в розшук, слідчий суддя вважає наявними підстави для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного на підставі ч.6 ст.193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Керуючись ст.ст.131, 132, 176-178, 183, 186, 193, 194, 196, 369-372, ч.2 ст.376 КПК України, слідчий суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання старшого слідчого-криміналіста 2 відділу СУ ГУ СБ України в АР Крим ОСОБА_3 , погоджене з заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023011000000064 відносно ОСОБА_5 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Після затримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження розглянути питання з його участю про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя Дніпровського районного суду
м.Києва ОСОБА_1