УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 711/2845/22
провадження № 51-7705 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2023 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року щодо останньої,
встановив:
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2023 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку м. Маріуполя Донецької області та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судиму, засуджено:
- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ч. 3 ст. 307 КК України до основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої залишено без задоволення, а вказаний вирок, в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України, змінено та виключено із рішення посилання суду на вчинення злочинів в умовах воєнного стану, в решті вирок залишено без зміни.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватою у незаконному придбанні, зберіганні психотропної речовини у великих розмірах з метою збуту; незаконному придбанні, зберіганні особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту; незаконному придбанні, зберіганні психотропної речовини у великих розмірах з метою збуту, вчиненому повторно; у незаконному придбанні, зберіганні особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту, вчиненого повторно; у незаконному придбанні, зберіганні психотропної речовини в особливо великих розмірах з метою збуту, вчиненому повторно та такі дії їй кваліфіковано за частинами 2 і 3 ст. 307 КК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи засудженої ОСОБА_5 , внаслідок суворості, просить переглянути оскаржувані судові рішення в частині покарання та змінити їх, звільнивши останню від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що при призначенні покарання, суд першої інстанції не врахував належним чином всіх даних про особу засудженої, що позитивно її характеризують, а саме вчинення злочинів у віці 19 років, офіційно працюючої, на час ухвалення вироку перебувала у стані вагітності, зокрема те, що у неї на утриманні матір, яка є особою з інвалідністю II групи, позитивно характеризується по місцю проживання, не перебуває на спеціальних обліках, злочини вчинила вперше, що у сукупності, на думку, захисника могло бути підставами для зменшення основного покарання за кожний злочин окремо та застосування до засудженої положень ст. 75 КК України.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та кваліфікація дій засудженої за частинами 2 та 3 ст. 307 КК України захисником не оспорюються.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом першої інстанції до засудженої ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України, які з урахуванням характеризуючих даних про особу винуватої, наявності обставин, передбачених ст. 66 КК України, вважає, що суд, при призначені основного покарання та визначивши остаточне не врахував всіх обставин, які могли бути підставами для призначення більш м'якого покарання ніж визначив суд та звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням.
Однак, такі доводи захисника колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається із змісту оскаржуваного вироку, при застосуванні ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, які, відповідно до частин 5 та 6 ст. 12 КК України, класифікуються як тяжкі злочини та особливо тяжкі злочини, характеризуючи дані про особу засудженої, а саме те, що на час ухвалення вироку була вагітною, має постійне місце проживання, працюючої, одруженої, на утриманні у неї матір, яка є особою з інвалідністю II групи, по місцю проживання характеризується з позитивної сторони, не перебуває на спеціальних обліках.
Тому, врахувавши у сукупності зазначене та думку сторони обвинувачення щодо застосування до засудженої реальної міри покарання, обираючи вид та його розмір, встановивши обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття, суд призначив ОСОБА_5 основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України за кожне кримінальне правопорушення окремо, у виді позбавлення волі, не знайшовши підстав для ще меншого покарання та звільнення останньої від відбування покарання з випробуванням.
Не погоджуючись із вироком суду в частині призначеного засудженій покарання, порушуючи питання про його пом'якшення та вказуючи на можливість, на думку сторони захисту, застосування до засудженої положень ст. 75 КК України, захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженої подав апеляційну скаргу.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку про безпідставність його вимог та, виключивши із вироку, на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України, посилання суду на вчинення інкримінованих засудженій злочинів в умовах воєнного стану, залишив вирок без зміни.
Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що при призначенні покарання у вироку враховані всі обставини на які посилається сторона захисту, котрі стали підставами для призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, що є необхідним для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Врахувавши кількість обставин, що пом'якшують покарання, колегія суддів апеляційного суду, не знайшла обґрунтованих підстав для застосування до засудженої положень як ст. 69 КК України для ще меншого покарання так і ст. 75 КК України, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що виправлення засудженої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом є аналогічними доводам касаційної скарги та визнавши їх необґрунтованими, навів в рішенні належні й достатні мотиви їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та обґрунтованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Покарання призначене вироком суду, яке залишене апеляційним судом без зміни, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, підстав для пом'якшення призначеного покарання та застосування до засудженої положень ст. 75 КК України, колегія суддів не вбачає.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Отже, враховуючи, що з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення скарги, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику слід відмовити.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2023 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року щодо останньої.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3