ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 495/3889/14-ц
провадження № 61-9358св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтуваний тим, що 12 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ОД16/03/2008/840-К/22, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 30 000,00 дол. США. У забезпечення зобов'язань за цим договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 укладені договори поруки, а також 12 березня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір.
Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 14 травня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 36 559,90 дол. США, що еквівалентно 425 800, 57 грн, із яких: 23 092,30 дол. США, що еквівалентно 268 948,07 грн - тіло кредиту; 8 041,79 дол. США, що еквівалентно 93 659,96 грн, - проценти; 1 716,16 дол. США, що еквівалентно 20 511, 62 грн - пеня; 664,65 дол. США, що еквівалентно 7 740,95 грн - комісія; 3 000,00 дол. США, що еквівалентно 34 939,97 грн - штраф за порушення виконання умов договору.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути вказану суму боргу із солідарних боржників.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнено солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 36 559,90 дол. США, що еквівалентно 425 800,57 грн, із яких: 23 092,30 дол. США, що еквівалентно 268 948,07 грн - тіло кредиту; 8 041,79 дол. США, що еквівалентно 93 659,96 грн - проценти; 1 716,16 дол. США, що еквівалентно 20 511,62 грн - пеня; 664,65 дол. США, що еквівалентно 7 740,95 грн - комісія; 3 000,00 дол. США, що еквівалентно 34 939,97 грн - штраф за порушення виконання умов договору. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 14 травня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 36 559,90 дол. США, що еквівалентно 425 800,57 грн, яка підлягає стягненню із солідарних боржників.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Суд апеляційної інстанції розглядав справу неодноразово.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 36 559,90 дол. США, що еквівалентно 425 800,57 грн, із яких: 23 092,30 дол. США, що еквівалентно 268 948, 07 грн - тіло кредиту; 8 041,79 дол. США, що еквівалентно 93 659,96 грн, - проценти; 1 716,16 дол. США, що еквівалентно 20 511,62 грн, - пеня; 664,65 дол. США, що еквівалентно 7 740,95 грн - комісія; 3 000,00 дол. США, що еквівалентно 34 939,97 грн, - штраф за порушення виконання умов договору. Вирішено питання про судові витрати. У позові ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 вересня 2014 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.
Позов АТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2008 року № ОД16/03/2008/840-К/22, яка станом на 14 травня 2014 року становить 31 134,09 дол. США, що еквівалентно 362 608,03 грн, з яких: за кредитом 23 092,30 дол. США, що еквівалентно 268 948,07 грн; за процентами - 8 041,79 дол. США, еквівалентно 93 659,96 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 не надала суду доказів належного виконання нею умов укладеного кредитного договору, внесення коштів на погашення кредиту, сплату процентів за користування кредитом та інших, обумовлених договором платежів в порядку та строки, встановлені кредитним договором. Кредитний договір недійсним не визнано, він нею виконувався виконувався протягом певного періоду. Допущення прострочення тіла кредиту та процентів, як і заборгованість станом на 14 травня 2014 року за тілом кредитом в сумі - 23 092,30 дол. США, за процентами в сумі 8 041,79 дол. США не спростовані.
Позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 14 травня 2014 року за тілом кредиту та процентами за користування кредитом доведені, тому підлягають задоволенню.
Справа перебуває у провадженні суду з травня 2014 року, у провадженні суду апеляційної інстанції після касаційного перегляду з березня 2019 року, призначалась в судові засідання неодноразово, а саме на 11 липня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 12 березня 2020 року, 01 жовтня 2020 року, 19 листопада 2020 року, 11 лютого 2021 року, 22 квітня 2021 року, 30 вересня 2021 року, 25 листопада 2021 року, 24 лютого 2022 року, 30 червня 2022 року. Інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали час для надання суду обгрунтування власних позицій. Суд апеляційної інстанції вимоги статей 128, 130 ЦПК України щодо судового виклику/повідомлення учасників процесу виконував, порядок вручення судових повісток дотримувався, учасники справи правом на отримання/неотримання надісланих поштою судових повісток розпоряджалися на власний розсуд. Достовірних даних щодо правонаступництва прав та обов'язків сторін кредитного договору протягом більше трьох років перебування справи в суді апеляційної інстанції не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову щодо неї та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження
№ 14-254цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, провадження № 14-265цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, суд не дослідив докази у справі, а саме розрахунок заборгованості та розглянув справу за її відсутності, належним чином не повідомив її про розгляд справи 05 серпня 2022 року.
Суд апеляційної інстанції не дослідив розрахунок боргу, досудову вимогу та умови кредитного договору щодо порядку реалізації банком права на дострокове повернення кредиту.
Після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти припиняється.
Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази у справі, не перевірив обґрунтованість всіх наданих позивачем доказів у справі щодо належності розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без її участі, вона не була повідомлена про час і місце розгляду справи, тому рішення ухвалене лише на підставі наданих позивачем доказів у справі.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року.Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у розмірі 5 127,16 грн до ухвалення судового рішення у цій справі. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», яке перейменоване у ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 укладений договір
№ ОД16/03/2008/840-К/22, згідно з яким банк надав позичальнику на споживчі цілі у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 30 000 доларів США строком до 11 вересня 2017 року зі сплатою 14, 49 % річних, сплатою за управління кредитом щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,1 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом та сплатою комісії у розмірі 1,5 % від суми кредиту одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів.
У забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 за договором кредиту від 12 березня 2008 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладені окремі договори поруки № ОД16/03/2008/840-П/22, № ОД16/03/2008/840-П1/22 та № ОД16/03/2008/840-2П/22, згідно з якими поручителі поручилися перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
12 березня 2008 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , 9-коридор, 10-лоджія, 11-балкон, житловою площею 47, 2 кв. м., загальною площею 83, 4 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року відповідно зобов'язання за договорами поруки, укладеними між ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра», визнані припиненими.
Досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором направлено ПАТ «КБ «Надра» позичальнику ОСОБА_1 поштою 19 травня 2014 року, що підтверджено реєстром поштових відправлень рекомендованої кореспонденції ПАТ «КБ «Надра».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з частиною п'ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частини третя - шоста, восьма статті 128 ЦПК України).
Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться судом відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Справа перебувала у провадженні суду з травня 2014 року, у провадженні суду апеляційної інстанції після касаційного перегляду - з березня 2019 року, призначалась у судові засідання неодноразово, а саме на 11 липня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 12 березня 2020 року, 1 жовтня 2020 року, 19 листопада 2020 року, 11 лютого 2021 року, 22 квітня 2021 року, 30 вересня 2021 року, 25 листопада 2021 року, 24 лютого 2022 року, 30 червня 2022 року. Інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Учасники справи мали процесуальну можливість для надання суду обґрунтування власних позицій.
Суд апеляційної інстанції вимоги статей 128, 130 ЦПК України щодо судового виклику/повідомлення учасників процесу виконував, порядок вручення судових повісток дотримувався, учасники справи правом на отримання/неотримання надісланих поштою судових повісток розпоряджалися на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України»).
Верховний Суд зазначає, що у листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на рішення суду апеляційної інстанції від 23 жовтня 2017 року.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року скасовано у частині вирішення позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з матеріалами справи, зокрема, 01 жовтня 2020 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи на листопад 2020 року (т. 4, а. с. 169-170).
03 листопада 2020 року до Одеського апеляційного суду подано заяву представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про проведення засідання в режимі відеоконференції (т. 4, а. с. 177-179).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у цій справі в режимі відеоконференції. Визначено проведення відеоконференції 19 листопада 2020 року о 15:30 год через Вижницький районний суд Чернівецької області (вул. Українська, 13, м. Вижниця, Чернівецька область) (т. 4, а. с. 186).
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не отримувала повідомлення на 19 листопада 2020 року о 15:30 год, у зв'язку з чим повідомлення повернулося «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 4, а. с. 190-191).
22 січня 2021 року до Одеського апеляційного суду подано заяву представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про проведення засідання в режимі відеоконференції (т. 4, а. с. 202-204).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Забезпечено участь представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 у цій справі в режимі відеоконференції. Визначено проведення відеоконференції 11 лютого 2021 року о 14:00 год через Вижницький районний суд Чернівецької області (вул. Українська, 13, м. Вижниця, Чернівецька область) (т. 4, а. с. 207).
У матеріалах справи наявна довідка Одеського апеляційного суду про доставку SMS щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи на 11 лютого 2021 року о 14:00 год (т. 4, а. с. 212).
21 квітня 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи, яке призначене на 22 квітня 2021 року о 14:00 год (т. 5, а. с. 2-3).
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не отримувала повідомлення на 22 квітня 2021 року о 14:00 год, у зв'язку з чим повідомлення повернулося «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 4, а. с. 222-223).
13 вересня 2021 року до Одеського апеляційного суду подано заяву представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про проведення засідання в режимі відеоконференції (т. 5, а. с. 13-15).
Судова повістка про день, час та місце розгляду справи (на 25 листопада 2021 року о 16:00 год) судом апеляційної інстанції надіслана на зазначену ОСОБА_1 адресу та отримана нею 10 листопада 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 5, а. с. 25).
У матеріалах справи наявна довідка Одеського апеляційного суду про доставку SMS щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд справи на 24 лютого 2022 року о 14:00 год (т. 5, а. с. 29).
Отже, заявниці було відомо про розгляд справи судом апеляційної інстанції, проте тривалий час у судові засідання ні заявниця, ні її представник не з'являлися.
Судова повістка про день, час та місце розгляду справи (на 30 червня 2022 року о 14:00 год) судом апеляційної інстанції надіслана на зазначену представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 адресу та отримана ним 20 червня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 5, а. с. 43).
Відповідно до частини п'ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Датою ухвалення призначеного у судове засідання на 30 червня 2022 року рішення судом апеляційної інстанції відповідно до положень частини п'ятої статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення.
Повний текст оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції склав 05 серпня 2022 року.
Ураховуючи розумність строків розгляду справи, поведінку відповідачки, яка є заявницею за апеляційною скаргою та неодноразово не з'являлася у судове засідання суду апеляційної інстанції й не цікавилася провадженням у справі, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання судом апеляційної інстанції порядку повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, оскільки у матеріалах справи є докази повідомлення представника заявниці ОСОБА_5 на 30 червня 2022 року.
Згідно з матеріалами справи у судове засідання, призначене на 30 червня 2022 року, учасники справи не з'явилися.
В оскаржуваній заявницею постанові суд апеляційної інстанції вказав, що датою ухвалення призначеного у судове засідання на 30 червня 2022 року рішення судом апеляційної інстанції відповідно до частини п'ятої статті 268 ЦПК України є дата складання повного судового рішення. Такою датою є 05 серпня 2022 року.
Щодо суті спору
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19, від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, провадження № 14-265цс18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також зроблено висновок, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19.
При вирішенні справи суд апеляційної інстанції врахував, що після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти припиняється.
Досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором ПАТ «КБ «Надра» надіслав позичальниці ОСОБА_1 поштою 19 травня 2014 року, змінивши кінцевий строк кредитування.
Проценти із позичальниці стягнуто станом на 14 травня 2014 року, тобто нарахування відсотків за користування кредитом після пред'явлення досудової вимоги не відбулося. Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, провадження № 14-108цс19, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач зазначав у позові, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме недодержання ним графіку погашення як кредиту, так і процентів за користування кредитом, позивач направив поручителеві вимогу від 10 липня 2013 року № 122-11/50847, в якій повідомив про те, що позичальники, вказані у додатку до цієї вимоги (зокрема, і позичальник за кредитним договором), не вносять платежі в рахунок погашення заборгованості за договорами, а тому поручитель у межах 25 000,00 грн зобов'язаний виконати обов'язок позичальника впродовж 7 днів з моменту пред'явлення зазначеної вимоги. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки суди першої й апеляційної інстанцій не дослідили умови кредитного договору щодо порядку реалізації позивачем права на дострокове повернення кредиту, а також вимогу від 10 липня 2013 року № 122-11/50847 на предмет її вручення поручителеві, це унеможливило повне, всебічне й об'єктивне встановлення обставин справи.
У цій справі переглядається питання стягнення боргу із позичальника, а не поручителя, та порядок вручення дострокової вимоги боржникам не оспорювався в апеляційній скарзі. Обставини порівнюваних справ не подібні.
З аналогічних підстав не підлягає врахуванню висновок Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, провадження № 14-265цс18, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, встановивши, що ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання та звернулося з позовними вимогами 18 червня 2010 року, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив розрахунок боргу Верховний Суд не враховує, оскільки зазначене стосується необхідності дослідження доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Відповідачка не була позбавлена можливості заперечити в суді апеляційної інстанції проти визначеного банком розміру заборгованості за відсотками та спростувати його, надавши суду власний розрахунок.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив досудову вимогу та умови кредитного договору щодо порядку реалізації банком права на дострокове повернення кредиту, не становлять підставу скасування постанови суду апеляційної інстанції, адже заявниця не зазначила, які саме істотні для правильного вирішення справи обставини не встановлені внаслідок недослідження досудової вимоги та умов кредитного договору щодо порядку реалізації банком права на дострокове повернення кредиту. Крім того, такі доводи не були предметом оцінки в судах попередньої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, тому наявні правові підстави для стягнення з неї на користь банку заборгованості станом на 14 травня 2014 року за тілом кредитом в сумі - 23 092,30 дол. СШАта за процентами в сумі 8 041,79 дол. США.
Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі.
Відповідачка, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростувала його.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у розмірі 5 127,16 грн до ухвалення судового рішення у цій справі, судовий збір підлягає стягненню в дохід держави.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 05 серпня 2022 рокув розмірі 5 127 (п'ять тисяч сто двадцять сім) грн 16 коп за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є статочною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
В. В. Сердюк