ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8882/23
провадження № 2/753/5082/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сирбул О.Ф.,
за участю секретаря: Кушнір А.А.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року ОСОБА_3 (далі по тексту-позивач, ОСОБА_3 ). звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі то тексту-відповідач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_4 (далі то тексту-відповідач 2, ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі то тексту-відповідач 3, ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (далі то тексту-відповідач 4, ОСОБА_6 ) про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.
В обґрунтування позову вказує, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації 24.11.1999 року (Розпорядження № 2111) та зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 29.11.1999 за реєстровим № 1408 на праві власності (в рівних долях) належить квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник вищевказаної квартири ОСОБА_7 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року по цивільній справі № 753/10348/14-ц було задоволено позов ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9 та позов ОСОБА_3 і визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , а також встановлено порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ізольовану жилу кімнату площею 14, 9 квадратних метрів, а, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виділено в користування дві ізольовані жилі кімнати площею 17 квадратних метрів та 10 квадратних метрів, місця загального користування залишені у спільному користуванні співвласників квартири.
У спірній квартирі позвач проживала весь час з моменту надання квартири її батьку, ОСОБА_7 , приблизно у 1991 році. Потім позивач створила свою сім'ю і від шлюбу має трьох дітей: дочку ОСОБА_10 , 2004 року народження, сина ОСОБА_11 , 2006 року народження, сина ОСОБА_9 , 2009 року народження, які були зареєстровані у цій квартирі. Після смерті батька ОСОБА_7 з його сім'єю розпочали виникати непорозуміння і конфлікти, ініціаторами яких були нерідко ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Надалі сімейні обставини склалися таким чином, що позивач змушена була доглядати своїх дідуся і бабусю, які мешкали в АДРЕСА_2 , які за станом свого здоров'я і похилого віку потребували стороннього догляду, від догляду яких відмовилися інший син дідуся, його ж дочка та онук ОСОБА_1 , який є моїм рідним братом і відповідачем у справі.
Згідно розпорядження Баришівської районної державної адміністрації Київської області № 206 від 08.07.2013 року було призначено піклування над дідусем ОСОБА_12 , а позивача призначено його піклувальником. У зв'язку із вищевказаними обставинами позивач змушена була звільнитися з роботи та переїхати разом з сім'єю проживати в с. Пасічна. Відповідачі не виконують рішення суду від 06.11.2014, яким встановлено порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , а також відповідачами чиняться перешкоди щодо користування житловим приміщенням.
На підставі вищевикладеного позивач просить усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення у квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 07.06.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
23.06.2023 від позивача нвдійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 10.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України.
23.06.2023 від позивача надійшло клопотання про виклик свідків.
Ухвалою суду від 10.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача про виклик свідків, відповідно до ст. ст. 90-91 ЦПК України.
У судовому засіданні 10.07.2023 позивач надала пояснення, в яких позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
18.09.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з сімейними обставинами.
Ухвалою суду від 20.09.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на 19.10.2023.
У судовому засіданні 19.10.2023 представник відповідача ОСОБА_2 просив відкласти розгляд справи, оскільки є намір врегулювати спір мирним шляхом.
Ухвалою суду від 19.10.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача, відкладено розгляд справи на 05.12.2023.
У судовому засіданні 20.12.2023 відповідач ОСОБА_1 надав пояснення, в яких зазначив, що сім'я позивача переїхала в село, у них там великий будинок, в квартирі АДРЕСА_3 у неї закрита кімната ніхто крім неї у цю кімнату не заходить, коли вона приїздила їй ніхто не перешкоджав, одного разу вона не змогла зайти в квартиру і в них стався конфлікт, а потім позивач подала позовну заяву до суду.
Представник відповідачів ОСОБА_2 у судовому засіданні надав поянення, в яких заперечував проти позову та просив залишити позов без задоволення.
Відповідач ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися повідомлялися судом належним чином.
Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у розгляді справи, дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації 24.11.1999 року (Розпорядження № 2111 ) та зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 29.11.1999 за реєстровим № 1408 на праві власності ( в рівних долях ) належить квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2014 року по цивільній справі № 753/10348/14-ц було задоволено позов ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9 та позов ОСОБА_3 і визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , а також встановлено порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ізольовану жилу кімнату площею 14,9 квадратних метрів, а, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виділено в користування дві ізольовані жилі кімнати площею 17 квадратних метрів та 10 квадратних метрів, місця загального користування залишені у спільному користуванні співвласників квартири.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положення ст. 391 ЦК України встановлюють, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається ст.. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Загальний правовий захист поширюється як на власника квартири (рішення у справіGillowv.theU.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkosv.Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, п. 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу закріплено положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Здійснюючи право власності, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності у рівних долях ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Також, встановлено, що позивачу створено перешкоди у користуванні вказаним житлом.
Спосіб судового захисту порушеного права, обраний позивачем в частині вселення до спірного квартири, не суперечить законодавству і може бути застосований судом.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто, судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. слід стягнути з відповідачів на користь позивача в рівних частках, а саме по 268,40 грн. з кожного відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення - задовольнити.
Усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 в дану квартиру.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1 073, 60 грн., по 268,40 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: