Справа №538/1754/22
Провадження по справі №2/538/57/23
РІШЕННЯ
Іменем України
13 грудня 2023 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого-судді Бондарь В.А.
за участю секретаря судового засідання Горілей Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лохвиця цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Лохвицького районного суду Полтавської області із вищевказаним позовом. Позов мотивовано тим, що 02 серпня 2021 року позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування с. Вирішальне Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539, на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області по справі № 538/2073/20. Як зазначає позивач, він позбавлений права користування та розпорядження даною земельною ділянкою в повному обсязі, так як 07 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Типовий договір оренди землі для ведення особистого селянського господарства в межах с. Вирішальне, загальною площею 0,1734 га на 20 років. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано 15.10.2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач вважає, що укладений між відповідачем та третьою особою по справі договір є фіктивним та таким, що порушує законні права позивача, оскільки дії сторін під час їх укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором оренди, а на фіктивне набуття права користування земельною ділянкою, без наміру і можливості використовувати її за призначенням, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 07 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства у межах с. Вирішальне Миргородського району, загальною площею 0,1734 га на 20 років, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539 та скасувати запис про інше речове право (в державному реєстрі речових прав) № 38656426 - право оренди земельної ділянки, також стягнути з відповідача судові витрати по справі.
В судовому засіданні позивач по справі та його пердставник - адвокат Панченко О.В. позов підтримали, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідачки по справі - адвокат Жага Е.Г. в судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Також до суду 06.01.2023 року від представника відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної сисетми, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяжень, суб"єктів речових прав, технічні характеристики об"єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об"єктів нерухомого майна, з якими закон пов"язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації його стронами своїх суб"єктивних прав та обов"язків.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився по невідомим суду причинам, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованою Верховною радою України 17.07.1997р., кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд зазначає, що Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Згідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Судом встановлено, що 02 серпня 2021 року позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування с. Вирішальне Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539, на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області по справі № 538/2073/20.
Позивачем зазначено, що він позбавлений права користування та розпорядження даною земельною ділянкою в повному обсязі, так як 07 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Типовий договір оренди землі для ведення особистого селянського господарства в межах с. Вирішальне, загальною площею 0,1734 га на 20 років. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано 15.10.2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Укладений між відповідачем та третьою особою по справі договір є фіктивним та таким, що порушує його законні права, оскільки дії сторін під час їх укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором оренди, а на фіктивне набуття права користування земельною ділянкою, без наміру і можливості використовувати її за призначенням, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.
В підтвердження фіктивності договору встановлено, що починаючи з 2016 року позивач користувався вказаною земельною ділянкою. 17.10.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Типовий договір оренди землі для ведення особистого селянського господарства у межах с. Вирішальне загальною площею 0,1734 га на 49 років, орендна плата згідно п. 9 Договору складає 400 грн на рік. Також, 17.10.2016 року ОСОБА_3 надав розписку про те, що він уклав типовий договір оренди і взяв 12 тисяч гривень орендної плати по домовленості з орендарем ОСОБА_1 . Право оренди землі не було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так як право власності за власником ОСОБА_3 до 2020 року не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав. 25.08.2020 року Вирішальненською сільською радою було проведено реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування - с. Вирішальне Лохвицький район Полтавська область, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539.
29.01.2020 року позивачу стало відомо про те, що договір оренди земельної ділянки укладений з іншою особою та відповідач має намір продати земельну ділянку. В листопаді 2020 року позивач звернувся до Лохвицького районного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. 26.04.2021 року по справі № 538/2073/20 було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно набутих грошових коштів в сумі 14549,00 грн. 29.06.2021 року рішення набрало законної сили та був виданий виконавчий лист.
Судом встановлено, що позивач дійсно починаючи з 2016 року користувався вказаною земельною ділянкою, тобто на момент укладення Договору оренди землі - 07.10.2020 року відповідач по справі достоменно знала, що позивач користується землею та на цій земельній ділянці розміщена силосна яма. В договорі оренди не зазначено було про будь-які об"єкти чи особливі характеристики земельної ділянки, а також про інші недоліки, які б перешкоджали її використанню. Дане вказує на недобросовісні дії, ОСОБА_2 мала змогу уникнути створення конфліктної ситуації до укладення Договору оренди.
22 липня 2021 року по справі № 538/1045/21 Лохвицьким районним судом було винесено рішення про стягнення безпідставно набутих коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , отриманих ним за продаж земельної ділянки площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування с. Вирішальне Миргородського району, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539. В даному рішенні теж встановлений факт користування іншою особою вказаною земельною ділянкою для заготівлі та зберігання силосу, сіна, соломи станом на 15.09.2020 року, тобто до укладення Договору оренди.
ОСОБА_2 жодного дня не використовувала земельну ділянку з кадастровим номером 5322681901:01:001:0539 за призначенням, не зважаючи, що між нею і власником земельної ділянки ОСОБА_3 був укладений Договір оренди 07.10.2020 року і виходячи з ситуації, що склалася не мала наміру її використовувати.
Пізніше відбувся перехід права власності на вище вказану земельну ділянку від ОСОБА_3 до позивача . В процесі виконання судового рішення Лохвицького районного суду від 26 квітня 2021 року по справі № 538/2073/20 Лохвицький відділ державної виконавчої служби у Миргородськиу районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) звернувся до суду з заявою про затвердження мирової угоди між сторонами виконавчого провадження - ОСОБА_1 та ОСОБА_3
02 серпня 2021 року Лохвицьким районном судом по справі № 538/2073/20 було затверджено мирову угоду, укладену 21 липня 2021 року, в рамках виконавчого провадження № 66051990 та визнано за ОСОБА_1 право влансості на земельну ділянку площею 0,1734 га для ведення особистого селянського господарства, місце розташування с. Вирішальне Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер 5322681901:01:001:0539, в рахунок боргу ОСОБА_3 в сумі 15390,40 грн. по виконавчому провадженню № 66051990, відкритому 09.07.2021 року на підставі виконавчого листа № 2/538/33/21, виданого 06.07.2021 року Лохвицьким районним судом та закрито виконавче провадження № 66051990.
Як встановлено, на момент укладання договору оренди землі 07.10.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було порушено права та інтереси позивача. Крім того, дії власника земельної ділянки суперечили його попередній поведінці - фактичній передачі в користування земельної ділянки з кадастровим номером 5322681901:01:001:0539 позивачу.
Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є наявність підстав для оспорення правочину, встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється ) суб"єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспарюваного правочину недійсним, так і порушення суб"єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тлумачення ст. 3 ЦК України загалом, п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Згідно ч. 2 ст. 12 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов"язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р (ІІ)2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 Кодексу, Конституційний Суд України контатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов"язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати , що реалізації свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв"язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.
Відповідно до ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
На підставі ст. 408 ЦК України, строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.
Згідно з ст. 410 ЦК України, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.
Під час судового розгляду не встановлено будь-яких обставин, про те, що в ході укладення та виконання спірного договору від імені позивача як землевласника діяла інша особа як його представник.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом, зокрема вимогам ст. 203 ЦК України, згідно з якою особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення.
Таким чином, будь-який правомірний правочин реалізується суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення, яке повинно бути виражене об'єктивно та відповідати внутрішній волі учасника правочину, оскільки в противному випадку можуть мати місце негативні наслідки.
Відповідно до ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Із положень ч. 3 ст. 203 ЦК України вбачається, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою ст. 203 ЦК України.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які можуть вчиняться усно (ст. 206 ЦК України), належить вчиняти в письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що позивач спірний договір оренди не укладав, оскільки відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю,
Статтею 26 Закону України від 01.07.2004 року „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що записи до Державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При вирішення питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України, та враховує наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 992,40 грн (квитанція № 45454323-1.
Вказані судові витрати пов'язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та підтверджуються належним чином. Враховуючи вище викладене, судові витрати, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідачки у повному обсязі.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 77-82, 89, 137, 139, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 19, 202, 203, 204, 207, 208, 215, 216, 234, 407, 408, 410, 526, 626, 627, 629, 638, 1046 ЦК України, ст. ст. 152, 102-1 Земельного кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним - задовольнити в повному обсязі.
Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 07 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства у межах с. Вирішальне, загальною площею 0,1734 га на 20 років, кадастровий номер земельної ділянки 5322681901:01:001:0539 та скасувати запис про інше речове право (в державному реєстрі речових прав) № 38656426 - право оренди земельної ділянки.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , сплачений останнім судовий збір в розмірі 992 (дев"ятсот дев"яносто дві) гривні 40 коп.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Головуючий: В.А. Бондарь