ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 685/908/23
Провадження № 22-ц/4820/2343/23
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2023 року, суддя Самойлович А.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу,
встановив:
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 400000 грн. та судових витрат.
В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_2 у період з 01.01.2023 року по 24.06.2023 року заволоділа належними йому грошовими коштами в сумі 400000 грн. З метою врегулювання правовідносин за фактом заволодіння грошима у незаконний спосіб сторони дійшли згоди про те, що відповідач поверне вказану суму грошових коштів позивачу. 24.06.2023 року відповідач склала розписку, згідно з якою вона зобов'язалася повернути частину боргу в розмірі 200000 грн., до 27.06.2023 року, та 200000 грн., до 30.06.2023 року. ОСОБА_2 своїх зобов'язань не виконала, у зв'язку з чим спір передано на вирішення суду.
Заочним рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16.10.2023 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із не доведенням позивачем факту укладення між сторонами договору позики, відсутні докази добровільної передачі коштів від позикодавця позичальнику.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження обставин щодо повернення ним заборгованості. Відповідного суб'єкта господарювання про яку зазначив суд першої інстанції, не існує в природі, він не перебуває на посаді директора відповідного закладу, натомість незаконно отримані ОСОБА_2 кошти належали фактично йому.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом були повідомлені у відповідності з вимогами ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У тексті наданої позивачем розписки, зазначено дослівно наступне: «Я, ОСОБА_2 зобов'язуюся виплатити 400000 (чотириста тисяч гривень) грн., якими раніше заволоділа незаконним шляхом махінації з періоду 01.01.2023 по 24.06.2023. (нерозбірливо одне слово) кошти з каси, компанії emoji sushi (емодзі суші)». У наступному абзаці зобов'язується «виплатити дану суму ОСОБА_1 , який являється директором даної компанії 200000 (двісті тисяч гривень) до 27.06.2023 00:00 год. та 200000 (двісті тисяч гривень) до 30.06.23.». Текст розписки містить підпис позичальника та дату її складення - 24.06.2023 року.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі №604/1038/16 та від 23.04.2020 року у справі №501/1773/16-ц.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі №6-79цс14 та від 13.12.2017 року у справі №6-996цс17.
Як вбачається зі змісту наданої позивачем письмової розписки, позивач гроші в борг відповідачу не передавав, натомість в останньої виникло зобов'язання із повернення позивачу коштів, як слідує із тексту розписки, внаслідок заподіяння позивачу шкоди незаконним діями відповідача.
Також справа не містить об'єктивних даних щодо заміни первісного зобов'язання новим зобов'язанням, (новація - ст. 604 ЦК України), враховуючи відсутність доказів щодо погодження між сторонами умов такого правочину.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам, яких було достатньо для ухвалення рішення та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 грудня 2023 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова