ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.12.2023 Справа № 917/978/23
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., після виходу з лікарняного, розглянувши матеріали
за позовною заявою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022
до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
про стягнення 98 584,38 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.,
Без виклику учасників справи,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" просить суд стягнути з ОСОБА_1 98 584,38 грн, з яких : 24 911,42 грн три проценти річних та 73 672,96 грн інфляційних втрат, нараховані за несвоєчасну сплату стягнутого за рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2018 по справі № 917/758/18 відшкодування вартості електроенергії у розмірі 225 343,67 грн.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія акту про порушення № 00002767 складеному позивачем07.09.2017 з додатком; копія протоколу № 21 засідання комісії по розгляду акту про порушення споживачем ПРРЕЕ від 18.01.2018; копію розрахунку; копію рахунку №ПККЕЕ365 від 18.01.2018; копію листа АТ "Полтаваобленерго" від 18.01.2018 та докази його вручення; копія рішення Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 по справі № 917/103/18; копія рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2018 по справі № 917/758/18; копію наказу на примусове виконання рішення від 17.10.2018 по справі № 917/758/18; копія попередження про припинення постачання електричної енергії від 22.06.2018 № 74; копії платіжних інструкцій та платіжного доручення на 25 аркушах; копія вимоги від 24.05.2023 з доказами направлення; копія Договору про постачання електричної енергії № 365 від 05.08.2015 з додатками та додатковою угодою від 27.12.2016; розрахунок інфляційних донарахувань та 3% річних.
19.07.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву вх. № 8911, відповідно до якого відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає у частині нарахування 3 % річних та інфляційних донарахувань за період прострочення з 01.03.2019 по 31.12.2019 та з початку введення військового стану на території України з 24.02.2022 до моменту фактичного погашення заборгованості (13.03.2023 року). В обґрунтування заперечень відповідач посилається, зокрема, на те, що позивач пропустив трирічний строк звернення до суду із вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних донарахувань за період прострочення з 01.03.2019 по 31.12.2019 і просить суд застосувати строк позовної давності. Стосовно періоду починаючи з 24.02.2022 по 12.03.2023, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин.
21.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив № 10.72/19443 від 20.07.2023 (вх. № 8981), в яких позивач спростовує доводи відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. До даної відповіді на відзив позивач залучив заяву № 10.72/19447 про поновлення строку на подання доказів до матеріалів справи. В обґрунтування заяви позивач зазначає, що на момент звернення з позовом до суду він не був обізнаним, якими доводами відповідач буде заперечувати правомірність заявлених позовних вимог. З огляду на дані обставини позивач не подав разом з позовом копії листів ТПП України від 28.02.2022 та від 20.06.2023. Враховуючи викладене позивач просить суд визнати поважною причину пропуску строку на подання доказів та поновити його.
Відповідно до п. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд оцінює причини пропуску позивачем строку на подання доказів поважними та приходить до висновку про задоволення заяви про поновлення строку на подання доказів та залучення їх до матеріалів справи.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
15.06.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення 98 584,38 грн заборгованості, з яких 24 911,42 грн. три проценти річних, 73 672,96 грн. інфляційні втрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу № 917/978/23 розподілено судді Ківшик О.В.
Суд ухвалою від 20.06.2023 залишив позовну заяву без руху, надав позивачу строк на усунення недоліків та встановив спосіб їх усунення.
22.06.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх № 7823).
Суд ухвалою від 23.06.2023 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.
Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
05.08.2015. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про постачання електричної енергії № 365 (далі - договір, копія договору - в матеріалах справи). Згідно п. 13 додатку № 2 до договору нарахування за актами про порушення ПКЕЕ, оформлені рахунками постачальника, здійснюються споживачем самостійно протягом 5-ти операційних днів з дня отримання рахунків для споживачів, які оплачують спожиту електричну енергію самостійно.
07.09.2017 представниками Глобинської філії ПАТ "Полтаваобленерго" проведено перевірку та складено Акт про порушення № 00002767 (далі - Акт № 00002767), яким зафіксовано порушення відповідачем, як споживачем послуг з постачання електричної енергії Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) від 31.07.1996 № 28. А саме, працівники позивача виявили, що ФОП Орел Г.В. здійснила підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії без порушення схеми обліку, чим вчинила порушення ПКЕЕ, передбачене п.п. 7.п. 2.1. Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затвердженої Постановою НКРЕ від 04.05.2006 № 562 (далі - Методика).
Відповідно до зазначеного Акту № 00002767 виявлено : " Порушення п.6.40, 10.2.27 ПКЕЕ - Самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів до електричної мережі, поза розрахунковими засобами обліку електричної енергії без порушення схеми обліку. Самовільне підключення виконане кабелем від розриву у ввідному кабелі на автоматичний вимикач з метою безоблікового споживання електроенергії. Самовільне підключення виконано приховано, виявити порушення при контрольному огляді можливості не було. При включенні навантаження покази електролічильника не змінюються, спожита електроенергія не враховується. Споживачу продемонстровано порушення. Порушення п.3.1., 6.40 ПКЕЕ, п.3.2, 3.3, 10.2.26 ПКЕЕ при включеному навантаженні по фазам АВС електролічильник № 0481257 не доврахував спожиту електричну енергію. Порушення продемонстровано споживачу".
Акт та додатки до нього складені у присутності відповідача ФОП Орел Г.В., вони підписані п'ятьма представниками ПАТ "Полтаваобленерго" та ФОП Орел Г.В. Будь-яких правлень, дописок чи помарок вказані документи не містять.
Зокрема, акт містить підпис відповідача в графі "з актом про порушення ознайомлений", відмітку "немає" в графі "зауваження до складеного акта". В додатку до акту про порушення міститься підпис відповідача в графі "зі схемою підключення електроустановки ознайомлений споживач електричної енергії".
Рішенням комісії Глобинської філії ПАТ "Полтаваобленерго" (далі Комісія), оформленим протоколом № 8 від 10.10.2017. (далі - Протокол № 8), відповідачу донараховано до сплати за період з 02.10.2015. по 07.09.2017. (706 днів) за необліковану електроенергію - 412 083,82 грн - відповідно до п.п. 2.5, 2.9 та за формулою відповідно до п.п. 2.4. 2.7 Методики (далі Методика).
Рішенням комісії Глобинської філії ПАТ "Полтаваобленерго", оформленим протоколом № 21 від 18.01.2018. (далі - Протокол №21) скасовано рішення комісії Глобинської філії ПАТ "Полтаваобленерго", оформлене протоколом № 8 від 10.10.2017 року на підставі Акта проведення експертизи лічильника електроенергії №2924 від 17.01.2018, відповідачу донараховано до сплати за період з 02.10.2015. по 07.09.2017. (706 днів) за недовраховану електроенергію - 225 343,67 грн. - відповідно до п. 2.9 та за формулою відповідно до п. 2.7 Методики.
Всі вищевказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018. по справі № 917/103/18 за позовом ФОП Орел Г.М. до ПАТ "Полтаваобленерго" про визнання недійсним та скасування рішення комісії Глобинської філії ПАТ "Полтаваобленерго", оформленого протоколом № 21 від 18.01.2018 в частині нарахування розміру і вартості недоврахованої електроенергії, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Дане рішення суду набрало законної сили.
Також Господарським судом Полтавської області у рішенні від 05.04.2018 по справі № 917/103/18 встановлено, що розрахунок обсягу вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення, проведено у відповідності до положень Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, та є вірним.
Згідно з актом № 00002767 від 07.09.2017 та розрахунком кількості та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем ПКЕЕ позивач виставив відповідачу рахунок № ПКЕЕ365 від 18.01.2018. на суму 225 343,67 грн. Вказаний рахунок із супровідним листом від 18.01.2018. був направлений позивачем відповідачу і отриманий останнім 24.01.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Оскільки ФОП Орел Г.В. не виконала умови договору та не сплатила нараховану суму відшкодування вартості електроенергії, АТ "Полтаваобленерго" звернулось з позовом до суду про стягнення з відповідача 225 343,67 грн відшкодування вартості електроенергії.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2018 по справі № 917/758/18 позовні вимоги АТ "Полтаваобленерго" задоволено у повному обсязі та стягнуто на користь останнього з ФОП Орел Г.В. 225 343,67 грн відшкодування вартості електроенергії.
У рішенні суду від 17.09.2018 по справі № 917/758/18 суд встановив, що ФОП Орел у встановлений в договорі строк рахунок виставлений АТ "Полтаваобленерго" на відшкодування вартості електроенергії не сплатила.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, наведені вище обставини, встановлені рішеннями Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 по справі № 917/103/18 та від 17.09.2018 по справі №917/758/18 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.
Як зазначає позивач в позовній заяві, заборгованість у розмірі 225 343,67 грн, яка стягнута за рішенням суду від 17.09.2018 по справі №917/758/18, стягнута з відповідача у повному обсязі в рамках виконавчого провадження 13.03.2023. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій та платіжного доручення (а.с. 31-56).
Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку оплати виконаних робіт із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 98 584,38 грн, з яких : 24 911,42 грн три проценти річних за період з 01.03.2019 по 12.03.2023 та 73 672,96 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2019 по 12.03.2023, нараховані за несвоєчасну сплату стягнутого за рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2018 по справі № 917/758/18 відшкодування вартості електроенергії у розмірі 225 343,67 грн.
Судом встановлено, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.06.201726.02.2019 року припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Орел Г.В.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
При цьому, відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Дані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 по справі № 916/559/17 та від 13.02.2019 № 910/8729/18, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином, зобов'язання Фізичної особи-підприємця Боженко Надії Анатоліївни за Договором №365 від 05.08.2015 р, з урахуванням вищевикладеного, перейшли до фізичної особи ОСОБА_1 .
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір підряду.
Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України судом приймаються як преюдиційні факти встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 05.04.2018 по справі № 917/103/18 та від 17.09.2018 по справі №917/758/18, а саме :
- факт укладання між сторонами Договору про постачання електричної енергії № 365 від 05.08.2015;
- факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного відшкодування вартості електроенергії у розмірі 225 343,67 грн;
- розмір заборгованості відповідача перед позивачем (225 343,67 грн).
Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Великої Палати Верховного Суду 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.
Відповідно до ч. 1 статті 530ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплачував заборгованість з відшкодування вартості електроенергії частинами та остаточно сплатив її лише 13.03.2023 (копії платіжних інструкцій наявні у матеріалах справи, (а.с. 31-56).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив до стягнення 24 911,42 грн три проценти річних за період з 01.03.2019 по 12.03.2023 та 73 672,96 грн інфляційних втрат за період з березні 2019 по лютий 2023.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст.625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд встановив, що розмір позовних вимог не перевищує розрахований судом.
Перевірка правильності розрахунку річних та інфляційних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
Судом не оцінюються як правомірні доводи відповідача, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.03.2019 року по 31.12.2019 року з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом № 540-IX від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено п. 12, згідно якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні було в подальшому було неодноразово продовжено.
Згідно п.19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Зважаючи на викладене, позовна давність не може бути застосована щодо позовних вимог в рамках справи № 917/978/23, а відтак клопотання відповідача про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення коштів у період з 01.03.2019 року по 31.12.2019 року не підлягає задоволенню.
Судом також не оцінюються як правомірні доводи відповідача, що позовні вимоги про стягнення коштів за період з 24.02.2011 року по 12.03.2023 року задоволенню не підлягають на підставі п. 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України з огляду на наступне.
Пункт 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто, дана правова норма звільняє від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання по кредитному договору.
По даній справі прострочка виконання зобов'язання виникла у зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем рахунку від 18.01.2018 року, який виставлений на підставі акту порушення Правил користування електричною енергією № 00002767 від 07.09.2017 року та протоколу № 21 від 18.01.2018.
Отже, предмет спору по даній справі не пов'язаний із порушенням строку оплати кредиту (позики) по кредитному договору, тому положення п. 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України не підлягають застосування під час розгляду даної справи, а доводи відповідача у цій частині є безпідставні.
Судом також не оцінюються як правомірні посилання відповідача існування форс-мажорних обставин з огляду на наступне.
По-перше, ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати КГС ВС від 05.07.2019 по справі № 905/600/18. Отже, наявність форс-мажорних обставин не звільняє від сплати інфляційних нарахувань та відсотків річних.
По-друге, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько- правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку- потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч.2 ст.218 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 ст.141 Закону України від 02.12.1997 року №617/97-ВР "Про торгово- промислові палати України" передбачено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчують Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні-торгово-промислові палати і видають сертифікат про такі обставини.
У зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 24.02.2022 року Торгово промислова палата України у листі від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс - мажорні обставини.
Отже, зміст листа Торгово промислова палата України у від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 лише засвідчує форс-мажорні обставини - військову агресію Російської федерації проти України, і даний лист Торгово промислова палата України видала з метою спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин та доведення самого факту наявності військової агресії.
Враховуючи положення п. 1 ст.141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" та зміст листа Торгово-промислової палати України від 20.06.2023 року для підтвердження наявності форс-мажорних обставин, які перешкодили виконати грошове зобов'язання у визначені нормативним актом строки, відповідачу необхідно надати сертифікат про такі обставини.
Відповідач не надав суду як належним чином обґрунтованих даних існування для нього форс-мажорних обставин, так і причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією Російської федерації проти України і введенням воєнного стану в Україні та неможливістю виконати грошове зобов'язання.
Щодо доводів відповідача, що предметом судового розгляду по даній справі є стягнення оперативно-господарської санкції (штрафу, пені, неустойки), яка на підставі ст.551 ЦК України, 233 ГК України підлягає зменшенню, суд зазначає наступне.
Стаття 551 ЦК України, статті 230-233 ГК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регламентують порядок зменшення сум нарахованих штрафних санкцій.
Зважаючи на те, що предметом судового розгляду по даній справі є стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, які за своєю природою не є неустойкою (пенею, штрафом) та нараховуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України, тому ст. 549, 551 ЦК України, ст. 230-233 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не підлягають застосуванню, а клопотання відповідача про зменшення розміру стягнення по даній справі задоволенню не підлягає.
Крім того, відповідач не навів обґрунтування щодо наявності причин для застосування приписів ст.551 ЦК України, 233 ГК України.
Доводи відповідача щодо необхідності враховувати під час розгляду даної справи питання небалансів електричної енергії судом оцінюються як безпідставні з огляду на наступне.
Небаланс електричної енергії - це різниця між фактичними обсягами споживання електричної енергії та обсягами електричної енергії, які були замовлені постачальнику.
Пунктом 1.3.2. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, шо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 307 визначено, що для суб'єктів господарювання, визначених у підпункті 1.2.1 глави 1.2 цього розділу (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) обов'язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП, що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил.
Зважаючи на те, що предметом судового розгляду по справі є нарахування, які проведені відповідно до положень ст. 625 ЦК України, тому ці нарахування не пов'язані з питанням врегулювання небалансів між учасниками ринку та беручи до уваги, що відповідач не є учасником ринку, тому доводи відповідача у цій частині є безпідставні.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України” від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України” за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним. Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 24 911,42 грн трьох процентів річних та 73 672,96 грн інфляційних втрат, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 2 684,00 грн.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236, 237-238, 240, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Орел Галини Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Ст. Поділ, 5, м. Полтава, 36022; код ЄДРПОУ 00131819) 24 911,42 грн трьох процентів річних та 73 672,96 грн інфляційних втрат та 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
3. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення підписане 27.12.2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик