ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Постанова
іменем України
14 грудня 2023 року м.Херсон
справа № 661/3668/20
провадження № 22ц/819/202/23
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Бездрабко В.О.(суддя-доповідач),
судді : Воронцова Л.П., Приходько Л.А.,
секретар судового засідання : Доброва К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2021року, постановлене під головуванням судді Матвєєвої Н.В.,
встановив:
В вересні 2020року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла.
Позов мотивований тим, що на початку серпня 2020 року позивач повідомила батьків, що збирається заміж та бажає проживати окремо від батьків із своїм майбутнім чоловіком, з приводу чого її батько ОСОБА_4 прийняв рішення подарувати доньці належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
09 вересня 2020 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування нерухомого майна.
Проте, будучи власником квартири, позивач не може вільно володіти та користуватися житлом, оскільки у житловому приміщенні проживають та є зареєстрованими відповідачі ОСОБА_1 (колишній зять позивача) та ОСОБА_2 (племінник), які після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (сестри позивача) залишилися проживати у спірній квартирі, хоча за домовленістю між попереднім власником житла ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , останній обіцяв через рік після смерті дружини звільнити квартиру та знятися з реєстраційного обліку, але домовленостей не дотримався.
Позивач зазначила, що заперечує проти проживання відповідачів у спірній квартирі, оскільки бажає проживати в ній зі своїм чоловіком, відповідачі не є членами її сім'ї, а тому пославшись на положення ст.317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст.64, 156 ЖК України просила суд усунути їй перешкоди у користуванні зазначеною квартирою шляхом виселення відповідачів без надання іншого житла.
Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2021року позов задоволений.
Постановлено усунути перешкоди ОСОБА_6 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі вселилися та набули право тимчасового користування спірним житлом з дозволу попереднього власника - ОСОБА_4 , який після смерті доньки - ОСОБА_5 , дозволив відповідачам (чоловіку та сину померлої) проживати у квартирі лише до досягненням онуком ОСОБА_2 повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Суд зазначив, що на час розгляду справи позивач є новим власником квартири, яка категорично заперечує, щоб відповідачі проживали в належній їй квартирі; останні не є членами її сім'ї, створюють перешкоди в користуванні квартирою, не бажають добровільно звільняти житло, а тому з метою захисту прав нового власника наявні підстави для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Обставини, які давали відповідачам право на проживання у спірному жилому приміщенні припинилися у зв'язку із зміною власника і наявністю у позивача своєї родини та протипоказань щодо проживання в квартирі зі сторонніми чоловіками. Відповідач ОСОБА_1 забезпечений житлом, оскільки має право власності на частину приватизованої разом з батьками квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 має право користування житлом, яке належить його батькові, а також дідусеві з бабусею, він є повнолітньою особою і у позивачки відсутній обов'язок щодо забезпечення відповідача житлом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пославшись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2021 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не звернув уваги на те, що для відповідачів спірна квартира є їх єдиним житлом, в якому вони зареєстровані та проживають тривалий час (20років), сплачують витрати на її утримання, проводять ремонтні роботи, у квартирі перебувають лише належні їм речі, меблі та побутова техніка. Позивач є зареєстрованою у квартирі, проте постійно проживає в іншому місці.
ОСОБА_7 , до отримання квартири у подарунок, достеменно була обізнана про обтяження квартири у вигляді права користування відповідачами (колишнім зятем та племінником) спірним майном та могла передбачити характер та вагу обтяження майбутньої нерухомості при укладенні договору дарування, а тому право позивача не може бути захищено шляхом виселення відповідачів.
Суд безпідставно прийняв до уваги лише докази сторони позивача, зокрема, пояснення попереднього власника квартири ОСОБА_4 про те, що між ним та відповідачами існувала домовленість про проживання останніх в квартирі лише до досягнення ОСОБА_8 повноліття. Навпаки, стверджують, що ОСОБА_4 , після смерті доньки ОСОБА_5 , обіцяв подарувати квартиру саме онуку ОСОБА_1 , але згодом передумав та уклав договір дарування з позивачкою, яка також є його донькою, саме з метою виселити відповідачів.
Зазначили, що виселення відповідачів із спірної квартири фактично призведе до позбавлення їх житла, покладе на них надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, бо вони фактично стануть безхатченками.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 - адвокат Горяшко Л.В. зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки захищає право власності позивача на спірне майно, а виселення відповідачів, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має на праві спільної власності інше житло, не є надмірним втручанням у право відповідачів на житло та не порушує їх прав на повагу до приватного життя.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони та їх адвокати не з'явилися, причини неявки не повідомили. Про розгляд справи представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Грицак О.С. повідомлена, про що свідчить довідка про доставку судової повістки на електрону адресу адвоката.
Оскільки остання відома адреса місця проживання ОСОБА_7 , адвоката Горяшко Л.В., ОСОБА_1 , ОСОБА_1 знаходиться на тимчасово окупованій території Херсонської області, на виконання вимог ст.12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сторони та їх представники були повідомлені про місце, дату та час розгляду справи шляхом розміщення оголошення у відповідності до вимог діючого законодавства, а отже вважаються такими, що належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 грудня 2001року ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
З 2001року у зазначеній квартирі, з дозволу власника майна, постійно проживає та з 28 листопада 2002року є зареєстрованим ОСОБА_1 . З 21 червня 2017року у квартирі зареєстрований ОСОБА_2 , який фактично мешкає у житловому приміщенні з часу свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). З моменту вселення родина відповідачів утримувала квартиру, проводила в оселі ремонтні роботи, облаштовувала житло, оплачує житлово-комунальні послуги, що сторонами в ході розгляду справи не заперечувалося.
Згідно договору дарування від 09 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Сердюк Л.І. , ОСОБА_4 подарував ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 . Квартира в цілому складається з трьох житлових кімнат, загальна площа 66,7 кв.м., житлова площа 39,2 кв.м. Того ж дня право власності позивача було зареєстровано у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису 38102215.
З довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Нова Каховка» від 13 березня 2021 року встановлено, що ОСОБА_7 перебуває на «Д» обліку з приводу захворювання на цукровий діабет, 1 тип, інсулінозалежний, важкий перебіг та інші захворювання.
21 серпня 2021року позивач ОСОБА_6 зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_10 .
З інвентарної справи на квартиру АДРЕСА_2 встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 20 липня 1998року відповідачу ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 належить 69/100 частин цієї квартири спільного заселення. Загальна площа квартири становить 66,6 кв.м, житлова площа 46 кв.м.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У той же час положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положеньглави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 263 ч.4 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020року у справі №447/455/17, аналізуючи норми права, які підлягають застосуванню до виниклих між сторонами правовідносин, суд зазначив про таке : «Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria).
У рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).
Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
При розгляді питання про припинення права користування члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20, провадження № 61-18129св20, від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, провадження № 61-1865св21, від 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19, провадження № 20214св21.
Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою».
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши зібранні у справі докази та проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів вважає, що задовольнивши позов ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог та виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Встановленні у справі обставини дають підстави стверджувати, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вселилися та є зареєстрованими в квартирі АДРЕСА_1 з дозволу попереднього власника майна ОСОБА_4 . Відповідачі протягом тривалого часу безперервно мешкають у житлі та повністю несуть витрати щодо його утримання, тобто спірна квартира сприймається відповідачами, як їх єдине житло.
При зверненні до суду позивач стверджувала, що після смерті у 2017році сестри - ОСОБА_5 (дружини та матері відповідачів), ОСОБА_1 зобов'язався протягом року звільнити квартиру та знятися з реєстраційного обліку, тобто строк користування відповідача житловим приміщенням був обумовлений певним терміном. Проте в ході розгляду справи ці обставини не знайшли свого підтвердження. В той же час суд прийняв до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що строк проживання відповідачів в квартирі обумовлювався досягненням повноліття його онуком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Колегія суддів констатує, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність домовленостей щодо строку проживання відповідачів у житлі суду не надано. За наведених обставин слід визнати, що житлові права відповідачів на користування нерухомим майном мають постійний характер.
При укладенні договору дарування нерухомого майна на дарувальника покладається обов'язок надати інформацію про обтяження майна, яке передається в дарунок, у тому числі, про зареєстрованих в квартирі та проживаючих осіб, які набули право користування житловим приміщенням. Обдарований, в свою чергу, має оцінити ризики та обмеження, пов'язані з придбанням майна.
Укладаючи договір дарування спірної квартири від 09 вересня 2020року, ОСОБА_7 , будучи донькою дарувальника та колишньою невісткою та тіткою відповідачів, достеменно була обізнана про проживаючих у квартирі осіб, а отже можливість обмеження її прав, як нового власника житла, була передбачуваною. Незважаючи на наведене, позивач прийняла в дар нерухоме майно, тобто погодилася з обмеженнями, пов'язаними з володінням та користуванням жилим приміщенням. Наявність у позивача захворювання на цукровий діабет та подальше укладення нею у 2021році шлюбу не перебуває у причино-наслідковому зв'язку із придбанням майна, стосовно якого існували обмеження щодо його використання іншими особами.
Матеріали справи не містять доказів, що позивачу, як власнику нерухомого майна, зі сторони відповідачів чиняться перешкоди у володінні та користуванні житлом. За технічними характеристиками спірна квартира має 3 окремі кімнати, що у разі вселення ОСОБА_7 забезпечить їй відокремлене від відповідачів користування жилим приміщенням.
Наявність у ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з іншими співвласниками частки в квартирі АДРЕСА_2 , не впливає на вирішення питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу за обставинами конкретно цієї справи.
Відповідач ОСОБА_2 не має свого особистого житла, з часу народження постійно проживає у спірній квартирі, а отже його виселення без надання іншого жилого приміщення призведе до порушення прав відповідача на мирне володіння майном та поваги до житла в контексті застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про усунення їй перешкод у користуванні житлом шляхом позбавлення відповідачів права користування спірною квартирою не відповідають пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, а виселення осіб призведе до порушення їх прав, оскільки кожній особі крім інших прав гарантується право на повагу до її житла, що охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 та скасування в порядку ст.376 ЦПК України рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2021року, як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з прийняттям у справі нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачів без надання іншого житла.
Керуючись ст.367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2021року скасувати та прийняти у справі нову постанову.
У задоволені позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житла, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередно до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 26 грудня 2023 року.
Головуючий: В.О. Бездрабко
Судді: Л.П.Воронцова
Л.А. Приходько