Справа № 523/9985/21
Провадження №2/523/421/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2023 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді - Середи І.В.,
за участі секретаря судових засідань -Щербан О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання протиправними дій та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання протиправними дії ОСОБА_1 при поданні заяв на реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у нерухомому майні, яке є предметом іпотеки, а саме у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та відновити становище, яке існувало до порушення; скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі, а також позивач просить стягнути з відповідачів судовий збір на його користь.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.04.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого надано кредит у сумі 13000 доларів США. В забезпечення кредитного договору укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку позивальником кредитору передано квартиру АДРЕСА_1 . На момент укладення іпотечного договору в квартирі були зареєстровані дві особи : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак в порушення умов договору та за відсутності дозволу банку було зареєстровано троє осіб: ОСОБА_3 ,1983 року народження, ОСОБА_4 ,2011 року народження та ОСОБА_5 . Даною реєстрацією іпотекодавець спричинила обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя. Жодна із зареєстрованих осіб не має достатніх правових підстав для реєстрації в квартирі. ОСОБА_1 подаючи заяви на реєстрацію місця проживання трьох осіб свідомо порушила умови іпотечного договору, а також статті 9,10 Закону України «Про іпотеку», ст. 628 ЦК України.
Відповідачка ОСОБА_2 , діючи від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , подала до суду відзив на позов в якому зазначила, що її діти були зареєстровані в квартирі, оскільки місце проживання дітей визначається з батьками і для їх реєстрації не потрібна згода власника житла, тому і жодних протиправних дій ОСОБА_1 не вчиняла. Крім того, відповідачка вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
07.06.2021 року вказану справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в загальному провадженні .
11.05.2022 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином.
Представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності .
Представники Пересипської (попередня назва -Суворовська) районної адміністрації Одеської міської ради та Служби у справах дітей також повідомлені про розгляд справи , про причини неявки суд не повідомляли.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи і надані документи в сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 18.04.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11335805000, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 13000 доларів США з відсотковою ставкою 14% річних.
В забезпечення виконання умов договору про надання споживчого кредиту в той же день між тими ж сторонами укладено іпотечний договір , за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 2.4.6 Іпотечного договору ОСОБА_1 зобов'язалася не надавати дозвіл на реєстрацію в квартирі фізичних та юридичних осіб без згоди банку .
12.12.2011 р АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» були укладені Договір факторингу №1 та Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, згідно з якими право вимоги перейшло до ТОВ «Кей-Колект».
На час укладення іпотечного договору в квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
15.08.2008 року було зареєстровано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а 25.06.2011 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За вимогами п. 2.4.6. іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_1 зобов'язувалася не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, тобто квартира АДРЕСА_1 , фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя. Даний пункт договору вважається дійсним тільки у випадках, якщо предметом іпотеки за цим договором є житлова нерухомість .
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов'язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України (згідно з Законом України № 2215-IX від 21 квітня 2022 року, далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка діяла на час реєстрації, встановлено обов'язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька і Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Враховуючи системний аналіз ст. 109 ЖК України, ст. 379 ЦКУ положень глави 26 ЦКУ, Верховний Суд у постанові від 12.04.2021р, справа № 310/2950/18, наголосив, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.
У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Такі ж правові висновки були висловлені Верховним Судом в постанові від 22 лютого 2023 року, справа № 686/18606/21.
Судом встановлено, що реєстрація осіб відбувалася з урахуванням вимог закону оскільки, відповідачі є членами сім'ї власника житла, тому з твердженнями позивача про протиправність дій відповідачки суд не погоджується. Місцем проживання дітей є місце проживання їх батьків.
Як вбачається з умов іпотечного договору предметом іпотеки є квартира належна відповідачці ОСОБА_1 на підставі договору дарування посвідченого 10.08.2005 року.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом не вказує на створення йому будь-яких перешкод у реалізації його прав іпотекодержателя фактом реєстрації у житлі відповідачів, а тому суд дійшов висновку, що факт реєстрації місця проживання відповідачів в квартирі не позбавляє та не обмежує прав іпотекодержателя.
Необхідно звернути увагу на те, що такої ж думки дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22, де вказав на те, що позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім'ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.
Враховуючи встановлені судом обставини та норми, які регулюють виниклі правовідносини, а також правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню .
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 95, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України
ВИРІШИВ:
Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ'в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання протиправними дій та скасування рішення
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення складено 27 грудня 2023 року.
Суддя