Справа № 138/3333/23
Провадження № 22-ц/801/2496/2023
Категорія: 23
Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.
Доповідач:Якименко М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 рокуСправа № 138/3333/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
розглянувши в спрощеному провадженні без повідомлення учасників судового розгляду апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року, постановлену суддею Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області Холодовою Т.Ю.,
ВСТАНОВИВ:
15 листопада 2023 року СТОВ «Прогрес» звернулося в суд з позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання недійсним договору оренди землі.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, СТОВ «Прогрес» подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, оскільки позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, які нерозривно пов'язані між собою. Предмет спору у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичної особи, тому така вимога має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Друга позовна вимога щодо визнання недійсним договору оренди землі стосується земельної ділянки, з приводу якої Міністерством юстиції України розглядалася скарга та було припинено речові права на підставі оскаржуваного наказу. Відтак, дві позовні вимоги є однорідними та мають нерозривний характер, тому мають розглядатися в одному провадженні.
На апеляційну скаргу відповідач Міністерство юстиції України подало відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно з ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду поза межами доводів та в межах вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам ухвала суду відповідає частково.
Повертаючи позовну заяву, керуючись п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, звертаючись до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання недійсним договору оренди землі в позовній заяві об'єднав дві вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства - господарського та цивільного, при цьому щодо однієї вимоги діють правила виключної підсудності, а тому порушено правила об'єднання позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
В силу ч.4 ст.367 ЦПК України апеляційний суд виходить за межі доводів апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Як закріплено у ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 20 ЦПК України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України суд повертає позовну заяву, зокрема, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання недійсним договору оренди землі.
Зі змісту позовної заяви слідує, що СТОВ «Прогрес» заявлено дві позовні вимоги : просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 3630/5 від 13.10.2023 «Про задоволення скарги», яка заявлена до відповідача Міністерства юстиції України та просив визнати недійсним договір оренди землі від 20.10.2023 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо оренди земельної ділянки, яка заявлена до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви відповідно до ч.4 ст. 188 ЦПК України з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що вимога позивача про визнання недійним договору оренди землі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач в позовній заяві об'єднав непов'язані між собою позовні вимоги.
З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилось наступне.
Так, предметом оскарження у даній справі ,крім вказано вище, є наказ Міністерства юстиції України № 3630/5 від 13.10.2023 «Про задоволення скарги». Даним наказом було визнано прийнятим з порушенням Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень2 та анулювати рішення про державну реєстрацію прав від 03.05.2023 №6744598 державного реєстратора Самгородської сільської ради Вінницької області Головатюка К.В.
Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі , послався на ст.20 ГПК України зазначив, що з огляду на суб'єктний склад сторін, спір між позивачем та Міністерством юстиції України з приводу визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 3630/5 від 13.10.2023 «Про задоволення скарги» слід вирішувати за правилами господарського судочинства. При цьому, щодо даної вимоги визначена виключна підсудність Господарському суду міста Києва.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Статтею 21 ЦК України встановлено загальний порядок визнання судом незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, а також нормативно-правових актів, виданих органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси. Позивачем за цим позовом є власник, право власності якого порушено виданням актів указаним органом.
Умовою для подання цього позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеним органом, вимогам закону, а також порушення цими актами права власності. Незаконність може полягати як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом оскарження є наказ Міністерства Юстиції України у, яким скасовано рішення державного реєстратора та, як наслідок, відновлення внесених до державного реєстру записів про право власності позивача на земельні ділянки.
Відповідно до позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 в справі №910/8424/17 (провадження №12-39гс18) дана категорія спорів стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.
Спір з приводу законності рішень Міністерства юстиції України, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Міністерством юстиції України внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації - підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін'юстом владних управлінських функцій.
Міністерство Юстиції України виступає у спірних правовідносинах, як суб'єкт владних повноважень, спір в цій частині пов'язаний з оскарженням дій суб'єкта владних повноважень, не стосується порушеного права позивача, а стосується публічно - правових відносин і ґрунтується виключно на непогодженні з управлінськими функціями МЮ України, тому за суб'єктним складом і характером правовідносин позов у цій частині належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції.
На це суд першої інстанції не звернув уваги.
Відтак, вимога про визнання протиправним та скасування наказу має бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції фактично дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки порушено правила об'єднання позовних вимог. Однак, судом не взято до уваги, що вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу субєкта владних повноважень підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому мотивувальна частина ухвали підлягає зміні в редакції цієї постанови.
Вказане процесуальне порушення судом першої інстанції не впливає на суть прийнятої ухвали у справі і не є обов'язковою підставою для її скасування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Ч.4 ст.376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, апеляційна інстанція виходячи за межі доводів апеляційної скарги, вважає, що ухвалу суду необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки суд, вирішуючи спір по суті правильно зробив висновок про повернення позовної заяви так як порушено правила об'єднання позовних вимог.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права є безпідставними та до уваги колегією суддів не приймаються.
Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-383, 384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» задовольнити частково.
Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 листопада 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 грудня 2023 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді: О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало