Справа № 127/19602/23
Провадження № 22-ц/801/2219/2023
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.
Доповідач:Міхасішин І. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 рокуСправа № 127/19602/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.
суддів: Войтка Ю.Б., Оніщука В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справ в м. Вінниця цивільну справу № 127/19602/23 за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2023 року, ухвалене в складі судді Борисюк І. Е., -
встановив:
Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 10.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5484872053, згідно якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 152 733, 95 гривень на строк 48 місяців під 0,01 % річних та щомісячними процентами - 1,50 % від суми кредиту. Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі (п. 4). Відповідач був письмово повідомлений про те, що права вимоги за кредитним договором № 55484872053 від 10.08.2020 відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу № 200921 від 20.09.2021, а тому АТ «Таскомбанк» є новим кредитором ОСОБА_1 . Умови вказаного кредитного договору позичальником не виконані, кредитні кошти не повернуті. Станом на 23.05.2023 заборгованість відповідача становить 147 964, 50 гривень, з яких: 110 215, 69 гривень - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 14, 53 гривень - заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена); 37 734, 28 гривень - заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочена). Таким чином, позичальником порушено умови кредитного договору № 55484872053 від 10.08.2020, а також норми чинного законодавства.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь АТ «Таскомбанк» заборгованості станом на 23.05.2023 у розмірі 147 964, 50 гривень за кредитним договором № 55484872053 від 10.08.2020. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2023 рокув задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5484872053 від 10.08.2020 - відмовлено.
Судовий збір в сумі 2 684, 00 гривень залишено за Акціонерним товариством «Таскомбанк».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представника позивача Акціонерне товариство «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що паспорт кредиту № НОМЕР_1 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» складають єдиний кредитний договір. Паспортом споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною договору, також підписаним відповідачем, визначені щомісячні проценти, загальний річний процент, строк, на який надано кредит, а також порядок повернення кредиту. Відповідно сторонами правочину погоджені усі істотні умови договору, зокрема, у частині сплати відсотків. Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, скаржниця вважає помилковими, адже у даному випадку Паспорт кредиту № 4872053 є невід'ємною частиною договору, про що зазначено безпосередньо у кредитному договорі.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 упродовж встановленого апеляційним судом строку не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами невиконання відповідачем або виконання з порушенням умов визначених змістом кредитного договору, тому відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов'язання.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини (до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України не застосовуються, паспорт споживчого кредиту не є невід'ємною частиною кредитного договору тощо), суд прийшов до висновку, що у даному випадку у позивача відсутнє передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 5484872053, відповідно до якого кредитодавець зобов'язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. (а.с. 6)
Згідно із п. 1.2. вищевказаного договору ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» зобов'язалось надати позичальнику в кредит 152 733, 95 гривень строком на 48 місяців.
Сторони кредитного договору погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснити повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту № 4872053, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3. договору).
Відповідно до розділу 2 кредитного договору № 5484872053 від 10.08.2020 всі інші умови цього кредитного договору, викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР»: www.kreditmarket.ua, та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується підписавши цей договір; цей договір, паспорт кредиту № 4895650 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір. (а.с. 6-7, 15-16)
20.09.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір факторингу № 200921, відповідно до якого банк зобов'язується передати (сплатити) ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» суму фінансування, а останнє - відступити АТ «Таскомбанк» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Згідно із п. 2.3. вищевказаного договору факторингу відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» за кредитними договорами, договорами плруки та їх перехід від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру прав вимог згідно додатку № 2 до цього договору, але не раніше оплати банком суми зазначеної у п. 3.1. договору, після чого АТ «Таскомбанк» стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває всі права вимоги визначені цим договором та всі права вимоги за договором поруки. Сторони підписують акт прийому-передачі Реєстру прав вимог в день здійснення оплати суми фінансування згідно п. 3.1. цього договору. Підписаний сторонами та скріплений печатками акт прийому-передачі Реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» прав вимоги боргу та є невід'ємною частиною цього договору. (а.с. 17-21)
На виконання вимог п. 3.1. договору факторингу № 200921 від 20.09.2021, АТ «Таскомбанк» сплатив ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» суму фінансування в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером № 768960451 від 20.09.2021. (а.с. 23)
Згідно із витягом з Реєстру прав вимог, ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» передало право вимоги за кредитним договором № 5484872053 від 10.08.2020, укладеним із ОСОБА_1 , АТ «Таскомбанк». (а.с. 22)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, після укладення 20.09.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» договору факторингу і сплати останнім суми фінансування, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу АТ «Таскомбанк» стало новим кредитором відповідача.
Згідно із бухгалтерськими довідками та витягів із реєстру, відповідачем було отримано кредит в сумі 152 733, 95 гривень, за рахунок якого у відповідності до п. 1.4. кредитного договору було перераховано: 1 200, 00 гривень і 8 041, 68 гривень на оплату страхових платежів; 300, 00 гривень на оплату за електронний ключ доступу до додатку і 143 192, 27 гривень позивальнику. (а.с. 9-14)
З виписок по рахунку відповідача вбачається, що позивачем станом на 20.09.2021 було оприбутковано: 111 137, 28 гривень тіла кредиту; 3 181, 69 гривень простроченого тіла кредиту; 381, 83 гривень щомісячної комісії; 2 212, 86 гривень простроченої комісії. (а.с. 26-30, 33-40) Також станом на 29.03.2023 позивачем оприбутковано на поза балансі заборгованості списаної за рахунок нарахованого резерву на підставі рішення правління: 110 215, 69 гривень тіла кредиту; 14, 53 гривень і 37 734, 28 гривень відсотків. (а.с. 25, 31-32)
23.05.2023 позивач направив відповідачці повідомлення-вимогу № 12115/70.11 від 23.05.2023, зокрема щодо необхідності погашення заборгованості по кредитному договору № 5484872053 від 10.08.2020. (а.с. 41-42)
Однак, як вбачається з матеріалів справи, вищевказана вимога була залишена відповідачкою без належного реагування.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором № 5484872053 від 10.08.2020, станом на 23.05.2023 заборгованість складає 147 964, 50 гривень, з яких: 110 215, 69 гривень - заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена); 14, 53 гривень - заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена); 37 734, 28 гривень - заборгованість по щомісячних процентах (в т.ч. прострочена). (а.с. 24)
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України)
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін,у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ТОВ «ФК «ЦФР»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються фінансовою установою, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим фінансова установа має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 10561 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У кредитному договорі № 5484872053 від 10.08.2020 процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР»: www.kreditmarket.ua та Паспорт кредиту № 4872053 як невід'ємні частини кредитного договору. У зв'язку із чим, суд звертає увагу на наступне.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов, який наданий позивачем до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи кредитний договір, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (фінансової установи), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Таким чином, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До вищевказаного висновку, викладеного у постанові від 23 травня 2022 року, прийшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) відступивши при цьому від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19).
Крім того, зі змісту Паспорту споживчого кредиту № 4872053 вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Отже, зазначені документи містять узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передують укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачають проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», відсутність в кредитному договорі № 5484872053 від 10.08.2020 домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в договорі позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що наявність неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Також суд першої інстанції правильно зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір № 5484872053, підписаний сторонами 10.08.2020, не містить порядок і строки виконання зобов'язання, водночас містить визначений строк кредитування - 48 місяців.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
У цій справі сторони строк договору, а також термін щомісячного виконання зобов'язання, окремо не визначили, тобто не погодили порядок і строки виконання зобов'язання, але погодили строк кредитування (п. 1.2. кредитного договору № 5484872053 від 10.08.2020).
На час звернення із даним позовом до суду строк кредитування не закінчився.
Відтак, позичальник має право в межах строку кредитування - до 10.08.2024 повернути позику.
Вищевказане узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У даній справі кредитний договір не встановлює окремі зобов'язання, які б деталізували обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачали б самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, відповідно право кредитодавця не вважається порушеним.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами невиконання відповідачем або виконання з порушенням умов визначених змістом кредитного договору, тому відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов'язання.
Отже, приймаючи до уваги встановлені судом обставини (до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України не застосовуються, паспорт споживчого кредиту не є невід'ємною частиною кредитного договору тощо), суд прийшов до висновку, що у даному випадку у позивача відсутнє передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України право на пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 25.07.2023 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку - пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
Суд першої інстанції дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до правильного переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в даному випадку, відсутні підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом дострокового стягнення на його користь з відповідача за кредитним договором № 5484872053 від 10.08.2020 грошових коштів в сумі 147 964, 50 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними і допустимими доказами, враховуючи вищевикладене.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих відповідно до вимог процесуального закону.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 вересня 2023 рокузалишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок Акціонерного товариства «Таскомбанк».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
В.В. Оніщук