ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" листопада 2023 р.
м. Київ
Справа № 911/2568/23
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочка Т.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження
позов Фізичної особи-підприємця Берлоус Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державного Підприємства “Дослідне господарство “Озерна” Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України” (09128, Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Липки, буд. 6, код ЄДРПОУ 00497673)
про стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29.09.2022,
за участю представників: не з'явились.
ВСТАНОВИВ:
Процесуальні аспекти розгляду справи
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Берлоус Юрія Миколайовича до Державного Підприємства “Дослідне господарство “Озерна” Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України” про стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29.09.2022.
Ухвалою господарського суду від 23.08.2023 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено судом на 11.09.2023.
В судове засідання 11.09.2023 представники сторін не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без його участі та призначення справи до розгляду по суті. Враховуючи відсутність представників сторін у судовому засіданні суд відклав розгляд справи на 16.10.2023.
До суду надійшов відзив на позовну заяву.
В судове засідання 16.10.2023 представники сторін не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без його участі та призначення справи до розгляду по суті. У зв'язку з надходженням відзиву, суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 27.10.2023, а відповідачу строк для подання заперечень до 06.11.2023.
У судовому засіданні 06.11.2023 представники сторін не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без його участі та призначення справи до розгляду по суті. З огляду на те, що позивач не подав відповідь на відзив, а відповідач не подав заперечення на відповідь на відзив в строк встановлений судом, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.11.2023 на 15:20.
У судовому засіданні 30.11.2023 суд, дослідивши всі наявні у матеріалах справи докази, прийняв рішення у справі.
Обставини спірних правовідносин, позиції учасників справи
Між Фізичною особою-підприємцем Берлоус Юрієм Миколайовичем, як орендодавцем, та Державним Підприємством “Дослідне господарство “Озерна” Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України”, як орендарем, було укладено договір № 29/09-2022 від 29.09.2022 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем.
З копії наявного у матеріалах справи договору №29/09-2022 від 29.09.2022, вбачається, що пунктом 1.1 сторони договору узгодили: орендодавець зобов?язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - Техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - Екіпажем), а орендар зобов?язується прийняти Техніку Орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.
Розділом 5 договору визначено орендну плату та порядок розрахунків, зокрема п. 5.1. Орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених Орендарем Орендодавцеві протягом дії Договору. Оплата вартості послуг Орендодавця, зазначених у договорі, здійснюється Орендарем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу долара США за даними Національного Банку України (надалі - Курс) з розрахунку:
- 36 $ США за 1 гектар обробленої земельної ділянки (дискування) по курсу НБУ. Вартість робіт підлягає сплаті по Курсу перерахунку. Сторони дійшли згоди, що “Курс перерахунку” курс долару США за даними НБУ, встановленого на дату формування Aкта приймання передачі виконаних робіт, за даними, що опубліковані на сайті http://bank.gov.ua/markets/exchangerates/. Підрядник після закінчення виконання робіт складає Акт, який Замовник зобов?язується підписати протягом п?яти робочих днів після дати його отримання від Підрядника. У випадку, якщо Замовник не погоджується з якістю, кількістю виконаних робіт, що зазначені в Акті, Замовник надсилає вмотивовану відмову від підписання Акту протягом 5 ( п?яти) робочих днів з моменту отримання від Підрядника такого Акту.
5.2. Остаточна вартість визначається Додатковими угодами, що є невід'ємною частиною до договору про співпрацю, та прямо залежить від дати оплати та курсу долару США за даними НБУ на дату оплати.
5.3. Виплата орендної плати проводиться протягом 5 (п?яти) банківських днів після складання Сторонами акту приймання - передачі наданих послуг. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь Орендодавця. Орендар має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого Орендодавцем рахунку.
5.4. Розрахунки за цим Договором здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків.
5.5. Під “Банківським Днем” у цьому Договорі розуміється будь-який день (за винятком суботи, неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують Сторін. Позивач належним чином виконав умови даного договору, у зв'язку з чим “ 17” жовтня 2022 року між сторонами вищевказаного договору було укладено додаткову угоду до Договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем Nє29/09-2022 від 29 вересня 2022 року, відповідно до якої: пп.6.2.1 п.6.2 договору на орендаря покладено обов'язок своєчасно сплачувати орендну плату. В пункті 9.1 вказано, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до закінчення строку оренди, визначеного п.4.2, тобто до 17.10.2022, але в будь-якому випадку - не раніше моменту виконання Сторонами взятих на себе за цим Договором зобов'язань.
В додаток до договору між орендарем та орендодавцем підписано акт приймання передавання майна, що здається в оренду за договором від 29.09.2022 (акт також погоджено з балансоутримувачем) та додаткова угода №1 до договору оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29 вересня 2022р.
Позивач повідомив суд, що ним було виставлено орендарю рахунок від 17.10.2022 року та акт виконання послуг, підписаний сторонами. Водночас, за словами позивача, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не сплатив на користь позивача орендну плату за наведеним рахунком.
Відповідач у відзиві зазначив, що укладений з позивачем договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем Nє29/09-2022 від 29 вересня 2022 року не містить домовленості сторін про ціну послуги оренди, а отже, сторони не досягли згоди по всім суттєвим умовам і договір не є укаденим.
При цьому, посилання відповідача на те, що відповідний договір є неукладеним, оскільки сторонами не визначено розмір оплати (ціни) безпідставні, оскільки п.5.1 такого договору, сторонами установлено спосіб її визначення - із розрахунку 36 доларів США, а з додаткової угоди №1 до договору - 36,5686 грн за один гектар, а двосторонніми актами за взаємною домовленістю сторін визначено обсяг використання техніки та загальна сума (вартість) відповідних послуг, що свідчить про досягнення згоди сторонами щодо загальної ціни договору, яку становить загальна вартість послуг визначена в актах приймання-передачі послуг, як узгоджено п.5.1 договору.
Під час розгляду справи відповідач не надав доказів оплати орендної плати (послуг) за договором у розмірі 453523,78 грн, отже, не спростував тверджень позивача про наявність боргу за договором. Між тим, строк виконання зобов'язання з оплати, визначений сторонами у п.5.3 договору, - 5 банківських днів після складення акту приймання-передачі наданих послуг, закінчився.
Також відповідач зазначив про безпідставно нараховану пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення за період з 23.10.2022 до 30.06.2023 року, що всього в сукупності склало 569 046,84 грн з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України “ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно з ст. 3 Закону України “ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акту, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, ст. 14 Закону України “ Про державний матеріальний резерв”, ст. 1 Закону України “ Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а на підставі спеціального нормативного акту, який регулює відповідні правовідносини.
Зважаючи на вищенаведене, пеня в договорі оренди в будь-якому разі не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка з вересня 2022 року по кінець червня 2023 року становить 25% річних.
В той же час, позивач нарахував пеню в розмірі 0,5% за 1 день, що складає 0,5% х365 днів=182,5% річних.
Отже, позивач неправомірно нарахував пеню в розмірі, що в 7,3 рази перевищує верхню планку дозволену Законом.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, за змістом наведених вище положень законодавства, період за який сплачується пеня, за законом становить не більше 6 місяців, якшо інше не встановлено договором. В той же час, наданий Позивачем договір оренди не містить умови про стягнення пені протягом строку більше 6 місяців, а саме про відступ від положень ч.6 ст.232 ГК України.
Натомість позивач нарахував пеню за проміжок часу з 23.10.2022 по 30.06.2023 року, що становить 8 місяців та 8 днів, тобто перевищує максимальний строк нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.
З огляду на вищезазначене, відповідач просить застосувати норми ч.1 ст. 233 ГК України і зменшити пеню та штраф сукупно до розміру 5% від суми основного боргу.
Висновки господарського суду
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі 90 ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Аналіз умов укладеного між сторонами договору свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором оренди. За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, вказано у ч. 1 ст. 283 ГК України.
Приписами частини 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у ст. 286 ГК України.
Приписами статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У силу статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Враховуючи положення статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом закріплено у п. 1 ст. 612 ЦК України.
Дослідивши надані позивачем копії актів та рахунків за 17.10.2022 року, судом встановлено, що загальна сума оренди з ПДВ, яка підлягає сплаті відповідачем за 17.10.2022 року визначена, як 453423,78 грн.
Таким чином, суд виявив, що розмір основного боргу нарахований позивачем є вірним.
Суд звертає увагу учасників справи, що за наведених обставин коригуванню піддаються також і інші нарахування, що входять в межі позовних вимог.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказував що стягнення інфляційних витрат в сумі 23614,32 грн є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню зважаючи на прив'язку ціни до курсу долара США.
Суд констатує що зазначення ціни одиниці послуги в іноземній валюті для визначення порядку формування ціни договору, з подальшим встановленням орендної плати додатковою угодою №1 до договору в гривневому еквіваленті з врахуванням курсу долару США за даними НБУ станом на 17.10.2022, не впливає на можливість нараховувати інфляційні втрати, позаяк доларовий еквівалент вартості обробітку гектару площі використаний сторонами лише як елемент формування ціни договору, яка в кінцевому варіанті формується та визначається в акті приймання -передачі виконаних робіт та визначається в гривні і саме з моменту складення (підписання) даного акту та визначення кінцевої ціни розпочинається строк на оплату закріпленого в акті гривневого вираження ціни договору( вартості послуг).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіряючи розрахунок відповідних вимог позивача, суд встановив, що позивач помилково вважає простроченим зобов'язання з оплати вартості оренди техніки за актом №15 від 17.10.2022 у розмірі 9354,20 грн з 23.10.2022, оскільки фактично 24.10.2022, зважаючи на встановлений п.5.3 договору строк виконання зобов'язання - 5 банківських днів, є останнім днем строку виконання відповідного зобов'язанням і простроченим таке зобов'язанням можна вважати лише починаючи з 25.10.2022. Отже, нарахування 3% річних на борг у сумі 9354,20 грн з 23.10.2022 є безпідставним.
Судом здійснено перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, та встановлено, що стягненню підлягають 23614,32 грн інфляційних втрат та 9279,66 грн трьох відсотків річних за заявлений до стягнення період щодо наведеного рахунку-фактур та акту виконання послуг.
Крім того, позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення з відповідача 569046,84 грн пені, яка нарахована ним за період з 23.10.2022 по 30.06.2023, а також 90684,76 грн штрафу у розмірі 20% від загальної суми боргу.
Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.
В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.ч. 2,3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання, встановлено також ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
У даній справі встановлено факти порушення відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати за використання техніки з екіпажем позивача отже, позивач має право нарахувати пеню за порушення виконання відповідних зобов'язань.
Розмір пені, який встановлено у п.8.5 договору перевищує максимальний розмір пені, визначений вказаними нормами, тому позивачем необґрунтовано нараховано 569046,84 грн пені.
З урахуванням наведених положень, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача в період з 25.10.2022 по 25.04.2023 становить 113666,51 грн.
Пунктом 3.8, за яким позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафу, визначено: у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
Тож беручи до уваги те, що прострочення виконання зобов'язання в силу пункту 8.5 договору становить більше ніж 30 днів позивач обгрунтовано нарахував штраф у розмірі 20%, передбачений п.8.5 договору, від суми боргу у розмірі 90684,756 грн.
Однак, суд, враховуючи подане клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій дійшов до висновку, що розмір штрафних санкцій - пені та штрафу у даній справі підлягає зменшенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Як визначено ч.2 такої статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В силу ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд вважає за можливе зменшити визначений судом розмір пені та штрафу на 50% з огляду на наступне.
Так, у даній справі позивач не посилається на факт заподіяння йому порушенням зобов'язання відповідачем збитків та не надає доказів їх наявності у певному розмірі.
Отже, підстав вважати, що вчиненим порушенням завдано збитків позивачу у певному розмірі, який би дорівнював чи перевищував розмір нарахованої позивачем штрафних санкцій, не має. При цьому, втрати від інфляції та інших негативних процесів компенсуються заявленими позивачем вимогами про сплату втрат від інфляції та процентів. Суд також враховує, що позивач використав своє право на стягнення як пені, так і штрафу, передбачених договором, а також те, що прострочення оплати відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, а передусім аграрних підприємств як в частині вирощування, так і в частині реалізації сільськогосподарської продукції та отримання відповідно прибутку від своєї діяльності. Одночасне стягнення і пені, і штрафу у заявленому розмірі може стати надмірним тягарем для відповідача, враховуючи обставини, в яких перебуває економіка України, які безпосередньо вплинули на можливість здійснення розрахунків аграрними підприємствами за роботи та послуги пов'язані з вирощуванням агропродукції, яка забезпечує найбільше надходження валютної виручки в економіку країни в період війни.
За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 56833,26 грн, а в частині штрафу - у розмірі 45342,38 грн, а у задоволенні решти вимог про стягнення пені та штрафу суд відмовляє.
Підсумки розгляду справи, розподіл судових витрат
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача лише частково в розмірі 10360,04 грн.(453423,78+113666,51+90684,76+9279,66+23614,32)/100*1,5)
При розподілі судових витрат суд бере до уваги лише вимоги, які визнані судом підставними без урахування того, що судом було зменшено розмір штрафних санкцій), позаяк негативні наслідки пов'язані зі зменшенням судом розміру штрафних санкцій жодним чином не нівелюють підставність і правильність дій особи, що надавала правову допомогу.
У першій заяві по суті - позовній заяві (а.с.4), позивач вказував, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000грн та п.2 позовної заяви просив їх стягнути з відповідача.
З огляду на те, що позовні вимоги визнані судом підставами частково лише в сумі 690669,03, суд констатує що в процентному відношенні до визнаних підставними вимог мають також зменшуватись і заявлені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема - до 24104,00 грн.
Водночас, відповідачем заявлено про зменшення заявлених позивачем витрат на правову допомогу, зокрема з підстав їх неспівмірності.
Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, що визначено п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, що визначено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.
Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як унормовано ч.3 відповідної статті, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Порядок розподілу судових витрат установлений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідний порядок застосування визначений постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 27.09.2023 у справі №903/657/22, додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, від 28.06.2023 у справі №905/1029/22, від 11.07.2023 у справі №916/2664/21, постановою Великої Палати Верхового Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21.
В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач, заявляючи у даній справі про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000грн до поданої позовної заяви додав докази на підтвердження розміру відповідних витрат, а саме:
копію договору про надання правничої допомоги №3 від 01.06.2023 (далі - договір №3, а.с.34), укладений між позивачем (далі- клієнт) та адвокатом Романішіним Є.В. (далі - адвокат), за яким адвокат зобов'язується оплатно надавати правову допомогу при стягненні заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин та механізмів з екіпажем №29/09-2022 від 29.09.2022;
- додаток №1 до договору №3 (далі - додаток), що визначає розмір гонорару адвоката;
- акт №1 від 30.06.2023 приймання-передачі послуг (детальний опис робіт) на суму 40000грн, складений адвокатом та позивачем (а.с.37, далі - акт приймання-передачі).
Додатком до договору №3 визначено, що за виконану роботу клієнт сплачує адвокату гонорар у вигляді фіксованої суми у розмірі 40000грн, яку клієнт зобов'язується оплатити у повному обсязі до 15.12.2023. При цьому, п.1.3 додатку встановлено, що клієнт сплачує вартість наданих послуг на підставі виставленого рахунку протягом 5 днів з дати його виставлення адвокатом, але не пізніше остаточного вирішення справи клієнта в суді; остаточним вирішенням справи в суді є набрання законної сили рішення суду за результатами розгляду справи, як узгоджено сторонами договору №3.
Як передбачено п.1.8 додатку, остаточним підтвердженням виконання робіт є акт наданих послуг. Окрім того, відповідний додаток передбачає відшкодування клієнтом адвокату фактичних витрат, пов'язаних з виконанням договору.
30.06.2023 адвокатом Романішіним Є.В. та позивачем складено акт приймання-передачі, відповідно до якого адвокатом надані наступні послуги (20год): зустріч з клієнтом та усна правова консультація щодо способів та порядку вирішення справи, узгодження правової позиції; збір документів, необхідних для підтвердження правової позиції, узгодженої з клієнтом; підготовка проекту позовної заяви з детальним розрахунком заборгованості; підготовка копій необхідних документів, які додаються до позовної заяви, подання позовної заяви з додатками до суду.
На момент розгляду питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, фактично відповідні послуги не оплачені, однак, такий обов'язок, строк виконання якого ще не закінчився, позивача встановлений зазначеним договором.
Відповідні витрати позивача, які він має понести у загальному розмірі 40000грн, не можуть бути покладені повністю на відповідача з наступних підстав.
Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як визначено ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, від 21.06.2023 №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Верховний Суд вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.
Як роз'яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
У даній справі відповідач скористався своїм правом та подав заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якій вказав на завищення вартості відповідних послуг, а також повідомив про подання майже одночасно 4 ідентичних позовів до відповідача, які розглядаються у справах №№911/2568/23, 911/2569/23, 911/2574/23, 911/2575/23, у яких позивач заявляє про стягнення по 40000грн у кожній витрат на професійну правничу допомогу, Однак, відповідні позови, як вказує відповідач, містять стандартні аргументи та стандартний набор первинних документів.
Суд розглядаючи відповідну заяву відповідача, перевірив наявність фактів, вказаних у відповідній заяви та встановив факт подання відповідних позовів, та вважає її мотивованою, однак, не погоджується із розміром, до якого на думку відповідача має бути зменшено розмір витрат позивача, вказаний відповідачем - 5000грн.
Так, враховуючи, що справа не є складною, обсяг доказів у справі не є великим, для складання лише однієї заяви по суті - позову представник не здійснював додатковий збір доказів, а здійснював лише аналіз документів, які перебували у розпорядженні позивача, заявлені позивачем витрати у розмірі 40000грн не можна вважати розумними, неминучими, реальними і пропорційними розміру заявлених вимог та проведеній адвокатом роботі.
З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на вищевказані обставини, необхідність та розумність відповідних витрат, враховуючи, що витрати, понесені відповідачем, не є пропорційними та неминучими, вартість аналогічних послуг інших суб'єктів, обсяг фактично виконаної роботи (наданих послуг) у даній справі, необхідність здійснення розрахунку заявлених вимог, що не є досить складним, суд вважає, що розумними і дійсно необхідними є витрати на правову допомогу у даній справі у розмірі не більше 10000 грн.
Решту витрат, які має понести позивач у відповідності з укладеним договором №3 у вигляді оплати гонорару адвоката, суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов'язання в силу договору, укладеного з адвокатом, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача та адвоката.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного Підприємства “Дослідне господарство “Озерна” Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України” (09128, Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Липки, буд. 6, код ЄДРПОУ 00497673) на користь Фізичної особи-підприємця Берлоус Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 453423,78 грн основного боргу, 23614,32 грн інфляційних втрат, 9279,66 грн трьох відсотків річних, 56833,26 грн пені, 45342,38 грн штрафу та 10360,04 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 27.12.2023.
Суддя А.Ф. Черногуз