ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
26.12.2023Справа № 910/17293/23
За заявою Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»
про відстрочення виконання судового наказу
у справі № 910/17293/23
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія»
до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»
про видачу судового наказу,
Суддя Ломака В.С.
Секретар судового засідання Видиш А.В.
від стягувача: не з'явився;
від боржника (заявника): не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі - стягував, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва із заявою до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - боржник, Підприємство) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 51 172,27 грн. основного боргу за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.04.2022 № 01/04.
14.11.2023 року господарський суд міста Києва видав судовий наказ про стягнення з боржника на користь заявника 51 172,27 грн. основного боргу за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.04.2022 № 01/04, а також 268,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
06.12.2023 року через систему «Електронний суд» (а також 11.12.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва) надійшла заява боржника від 06.12.2023 року № 5/2954, відповідно до якої останній просив суд відстрочити виконання вищевказаного судового наказу на 6 місяців.
Ухвалою від 14.12.2023 року господарський суд міста Києва прийняв до розгляду заяву Підприємства про відстрочення виконання судового наказу в справі № 910/17293/23; призначив судове засідання для розгляду цієї заяви на 26.12.2023 року.
21.12.2023 року через систему «Електронний суд» надійшла заява Товариства, в якій останнє заперечило проти задоволення заяви боржника від 06.12.2023 року № 5/2954.
25.12.2023 року через систему «Електронний суд» надійшла заява Підприємства, про відкладення на іншу дату судового засідання, призначеного на 26.12.2023 року.
Сторони про дату, час і місце розгляду заяви Підприємства були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 26.12.2023 року не забезпечили.
Разом із тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання боржника від 25.12.2023 року та відкладення розгляду поданої останнім заяви з огляду на те, що відкладення розгляду такої заяви є правом та прерогативою суду, тоді як неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про відстрочення виконання судового рішення.
Розглянувши подану Підприємством заяву про відстрочення виконання судового наказу господарського суду міста Києва від 14.11.2023 року в справі № 910/17293/23, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, господарський суд міста Києва встановив наступне.
Згідно зі статтею 160 Господарського процесуального кодексу України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Як на підставу відстрочення виконання судового наказу в даній справі, Підприємство посилалося на негативний вплив військової агресії з боку російської федерації на фінансове становище боржника, збитковість підприємства у 2022-2023 роках, припинення діяльності останнього у період з 24.02.2022 року по 17.05.2022 року, зменшення ринкового попиту на роботи, що виконуються Підприємством.
Крім того, заявник вказує на відсутність коштів на належних Підприємству рахунках.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, судом встановлено, що безпідставне відстрочення (розстрочення) без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд зазначає, що долучені відповідачем до заяви докази не можуть підтверджувати обставини реальності виконання судового рішення в даній справі після закінчення терміну, на який боржник просив відстрочити його виконання.
Твердження заявника про скрутне фінансове становище його підприємства не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання відстрочки (розстрочки), тоді як за частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Судом також враховані майнові інтереси Товариства, на яке покладено спеціальні обов'язки з постачання електричної енергії, зокрема побутовим споживачам.
Крім того, у поданих запереченнях стягувач вказував на те, що з метою належного виконання покладених на Товариство обов'язків постачальника універсальних послуг населенню, а також своєчасної закупівлі електричної енергії, останнє змушене залучати кредитні кошти.
За таких обставин, надання заявнику (боржнику) відстрочки виконання судового наказу може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі та порушення прав стягувача.
Беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що заява Підприємства від 06.12.2023 року № 5/2954 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у задоволенні заяви Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про відстрочення виконання судового наказу господарського суду міста Києва від 14.11.2023 року № 910/17293/23.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги, з урахуванням положень п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 26.12.2023 року.
Суддя В.С. Ломака