ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
іменем України
27.12.2023 Справа №905/1284/23
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», м. Київ
до відповідача: Релігійна організація «Релігійна православна громада «Благовірного князя Олександра Невського парафія Горлівської єпархії Української православної церкви міста Слов'янська Донецької області», м. Слов'яньск, Донецька область
про стягнення 266383,66грн
без участі (виклику) учасників справи
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдінг”, м.Київ звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Релігійної організації «Релігійна православна громада «Благовірного князя Олександра Невського парафія Горлівської єпархії Української православної церкви міста Слов'янська Донецької області», м. Слов'яньск, Донецька область про стягнення 266383,66грн., з яких: 183015,58грн - основний борг, 39738,74грн - пеня, 6807,60грн. - 3%річних, 36821,74грн - інфляція.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по договору постачання природного газу №5247/21-РО-Т від 04.11.2021 в частинні своєчасної оплати поставленного природного газу.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.10.2023 відкрито провадження у справі №905/1284/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк до 03.11.2023 для подання відзиву на позов.
30.10.2023 засобами поштового зв'язку на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі б/н від 26.10.2023, відповідно до яких керуючись ст.42 ГПК України повідомив суд про сплату відповідачем заявленої суми основної заборгованості у розмірі 183015,58грн.
01.11.2023 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до прохальної частини якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. За змістом відзиву, відповідач вказує на відсутність підстав стягнення заявленої суми основного боргу у зв'язку з повною її сплатою. Щодо позовних вимог в іншій частині представник релігійної організації стверджує, що несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу сталось внаслідок форс-мажорних обставин, пов'язаних з воєнним станом, у зв'язку з чим на підставі п.10.1, п.10.2 договору та ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання своїх обов'язків.
Станом на час винесення рішення у справі позивач не скористався правом надати відповідь на відзив.
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За приписами ст.116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи відкриття провадження у справі 03.10.2023, оскільки закінчення 60-ти денного строку припадає на вихідний день, останнім днем строку розгляду справи є 04.12.2023.
Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
За приписами ч.2 ст. 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст.6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на обставини, пов'язані із збройною агресію проти України, включення Харківської міської територіальної громади (місцезнаходження Господарського суду Донецької області) до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, а також обставини особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду Донецької області, повний текст рішення складений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:
04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - постачальник, позивач) та Релігійною організацією «Релігійна православна громада «Благовірного князя Олександра Невського парафія Горлівської єпархії Української православної церкви міста Слов'янська Донецької області ЕІС-код 56ХS0000LQM2C001 (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу №5247/21-РО-Т (далі - договір) відповідно до п.1.1.,п 1.3 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
За умовами п. 2.1 постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року в тому числі по місяцях.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (п.2.1.1 договору).
Відповідно до п. 2.4. договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5. цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
Відповідно до п.2.6 договору за розрахункову одиницю газу приймається один метр кубічний (м3), приведений до стандартних умов: температура (t) 293,18 K (20 0C), тиск газу (Р) 101,325 кПа (760 мм рт. ст.).
За приписами п.3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом , завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п.3.5.1 договору).
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує на надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також -акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п.3.5.2 договору).
Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п.3.5.3 договору).
Відповідно до п.3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим)відповідно доданих Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
У п.4.1. договору сторони узгодили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
Ціна природного газу за 1000 куб. м. газу без ПДВ - 13658,42грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89грн за 1000куб.м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00грн.
Відповідно до п.5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Відповідно, до п.5.2 договору сторонами погоджено, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
За приписами п.5.3. договору оплата за природній газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника зазначений в розділі 14 цього договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.
Відповідно до п.6.2. договору споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Згідно п.6.3. договору постачальник має право отримати оплату за переданий за цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п.7.1 договору).
За приписами п.7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх (п.10.1. договору)
Згідно п.10.2. договору строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України (п.10.3. та 10.4 договору).
Відповідно до п. 13.1 даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до « 31» грудня 2022 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. Цей договір може бути підписаний також електронними цифровими підписами (ЕЦП) уповноважених представників сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.
Як встановлено судом, договір підписаний обома сторонами без зауважень, скріплений їх печатками.
В підтвердження виконання умов договору протягом періоду листопад 2021 - травень 2022 позивач надав суду наступні первинні документи:
Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 на суму 36702,36грн.;
Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 на суму 59879,78грн;
Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 на суму 74808,32грн;
Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 на суму 50971,40грн;
Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 на суму 49929,50грн, однак з урахуванням коригуючого акту приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 остаточна вартість склала 49884,56грн;
Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022 на суму 11906,50грн;
Акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2022 на суму 444,80грн.
Отже, позивачем поставлений відповідачу природний газ загальною вартістю 284597,72грн.
Як встановлено судом, вказані акти підписані у двосторонньому порядку без будь яких заперечень та зауважень, скріплені печатками сторін.
Як вбачається з приєднаних позивачем до позову розрахунку суми основного боргу та двостороннього акту звіряння розрахунків між сторонами за період з 01.11.2021 - 22.06.2023, відповідач здійснив оплату поставленого природного газу в загальному розмірі 101582,14грн наступними платежами: 28.12.2021 у розмірі 36702,36грн шляхом повної оплати за період листопад 2021; 24.01.2022 у розмірі 59879,78грн шляхом повної оплати за період грудень 2021; 12.06.2023 у розмірі 5000грн шляхом часткової оплати за період січень 2022, період лютий - травень 2022 залишився повністю неоплаченим.
У акті звірки сторони підтвердили залишок суми боргу станом на 22.06.2023 у розмірі 183015,58грн., яка і заявлена до стягнення у позові.
Посилаючись на те, що відповідач не виконав повністю свої зобов'язання зі сплати вартості спожитого природного газу за спірний період, це стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення суми боргу у розмірі 183015,58грн, пені у сумі 39738,74грн, 3% річних у сумі 6807,60грн, інфляційних втрат у розмірі 36821,74грн.
Водночас вже після порушення провадження у справі позивач повідомив суд про повну сплату відповідачем заявленої суми основної заборгованості у розмірі 183015,58грн. наступними платежами: 07.09.2023 у сумі 143015,58грн, 28.09.2023 у сумі 40000грн.
Відповідна до доданого до пояснень підписаного та скріпленого печатками обох учасників справи акту звіряння розрахунків за період 01.11.2021 по 30.09.2023 заборгованість за договором відсутня.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як вже встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір постачання природного газу №5247/21-РО-Т від 04.11.2021.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги зазначений договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання послуг з приймання платежів.
Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору у позивача виник обов'язок поставити товар (природний газ), а у відповідача прийняти його та своєчасно здійснити його оплату.
Як вже встановлено судом вище, виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі за період листопад 2021 - травень 2022 на загальну суму 284597,72грн., враховуючи коригуючий акт від 25.04.2022.
Обсяг отриманого газу відповідачем не заперечується, спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі здійснення його оплати.
Так, згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
У п. 5.1 договору сторони дійшли згоди, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Враховуючи вищевикладені умови договору, відповідач повинен був здійснити повний розрахунок з позивачем наступним чином: за листопад 2021 до 15.01.2022 включно, за грудень 2021 до 15.02.2022 включно, за січень 2022 до 15.03.2022 включно, за лютий 2022 до 15.04.2022 включно, за березень 2022 до 15.05.2022 включно, за квітень 2022 до 15.06.2022 включно, за травень 2022 до 15.07.2022 включно.
Згідно з п.1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 202 ГК України та статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з приєднаного позивачем до позову у підтвердження позовних вимог розрахунку заявленої суми основного боргу, внаслідок здійснених відповідачем часткових оплат в загальному розмірі 101582,14грн, заявлена сума основного боргу у розмірі 183015,58грн виникла за період січень 2022 - травень 2022.
Після відкриття провадження у справі ухвалою від 03.10.2023, через канцелярію суду 30.10.2023 від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких повідомив суд про повну сплату відповідачем заявленої суми боргу шляхом здійснення оплат 07.09.2023 у розмірі 143015,58грн та 28.09.2023 у розмірі 40000грн. Обставини повної оплати суми боргу також підтверджуються доданими відповідачем до відзиву копіями банківських квитанцій.
Відповідно до ч. 2 ст.14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В порядку ст. 46 ГПК України від позивача не надходила заява про зменшення розміру позовних вимог чи про відмову від позову в частині заявленої суми основного боргу. Відповідно до приписів ч.1 ст. 191 ГПК України у поданих письмових поясненнях позивач не зазначив про відмову від позову в частині суми основного боргу, відтак не скористався наданим правом в цій частині.
Відтак предмет позову складають вимоги, заявлені позивачем у позовній заяві.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Такої ж самої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 183015,58грн, пені у розмірі 39738,74грн, 3% річних у розмірі 6807,60грн. та інфляції у розмірі 36821,74грн.
Дослідивши наявні в матеріалах справи квитанції Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», судом встановлено, що відповідачем здійснена оплата заявленої суми основного боргу наступним чином: 07.09.2023 у розмірі 143015,58грн та 28.09.2023 у розмірі 40000грн.
Відповідно до накладної оператора поштового зв'язку Укрпошта на конверті, позовна заява була надіслана ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» до господарського суду Донецької області 25.09.2023, зареєстрована службою діловодства суду 28.09.2023.
Таким чином, станом на момент звернення з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становила 40000грн.
В свою чергу, позивач у позовній заяві від 19.09.2023 №125/08-8349 вказує на те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить суму в розмірі 183015,58грн., яку і просив суд стягнути з відповідача.
За тих умов, що станом на 25.09.2023 (дата надіслання позову до суду) у позивача не було підстав для звернення з позовом до суду про примусове стягнення суми заборгованості у розмірі 143015,58грн. з відповідача, порушення прав в цій частині було відсутнє, у позові має бути відмовлено, оскільки сума заборгованості у цьому розмірі сплачена ще до подачі позовної заяви.
Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку 28.09.2023 сплатив борг у сумі 4000грн., тобто вже після звернення позивача до суду шляхом направлення 25.09.2023 позовної заяви до суду, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в цій частині вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Несвоєчасна оплата вартості природного газу і стало підставою для нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Відповідач не спростовує факт здійснення несвоєчасної оплати отриманого природного газу. Разом з цим, посилаючись на продовження воєнного стану на всі території України, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, відповідач вказує, що форс-мажорні обставини тривають, тому відповідно до пункту 10.2. договору релігійна організація мала право не виконувати свої обов'язки за договором в частині оплати товару, а тому підстави для застосування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних у позивача відсутні. У якості обґрунтування підстав звільнення від відповідальності відповідач також посилається на п.10.1. договору та ч.1 ст. 617 ЦК України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 №734/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05:30 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, тобто до 14 лютого 2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить: збройний конфлікт, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
За змістом ст. 193 ГК України, господарське законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання ж таких умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 617 ЦК України також визначені підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, вказаною нормою можливе звільнення саме від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. Відтак, навіть встановлення факту настання форс-мажорних обставин за приписами вказаної правової норми не звільняє відповідача від виконання основного зобов'язання - оплати отриманого товару.
Судом також враховано, що ч.2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Обставини неможливості повної оплати поставленого товару через відсутність необхідних коштів не є в розумінні ст.607 ЦК України підставою для припинення зобов'язання неможливістю його виконання.
За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю: грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст.607 ЦК України) або на відсутність вини (ст.ст. 614, 617 ЦК України чи ст.218 ГК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 12.04.2017 у справі №913/869/14.
Щодо посилань відповідача на поважність причин пропуску строку погашення боргових зобов'язань за спірним договором через настання пов'язаних з воєнними діями форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
За умовами п.10.1. укладеного між сторонами договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.
Згідно п. 10.2. договору строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
В свою чергу, за приписами п.10.3 та 10.4 договору сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно оплату по договору.
Суд констатує, що відповідач в порушення п.10.3 договору не дотримався темпоральних умов щодо сповіщення контрагента про настання форс-мажорних обставин.
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
У даному випадку положення укладеного сторонами договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що споживач не повідомив постачальника в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин. У зв'язку з цим відсутні підстави вважати, що порушення відповідачем передбаченого договором строку повідомлення позивача про настання форс-мажору означає автоматичну втрату релігійною організацією права посилатись на форс-мажор у відносинах з контрагентом.
При цьому з пунктів 10.3, 10.4. договору вбачається, що для уникнення відповідальності за невиконання зобов'язань у зв'язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) відповідна сторона повинна не лише повідомити іншу сторону про існування таких обставин, однак і надати докази їх існування, підтверджені в порядку встановленому чинним законодавством України.
Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч.1 ст.14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
У п.8.6.1 постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 наведено висновок, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
В порушення п.10.3 та 10.4 договору відповідачем не було надано у якості доказів настання форс-мажорних обставин сертифікату Торгово-промислової палати.
Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається учасник справи, не може бути прийнятий судом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”.
У листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобів'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний лист Торгово-промислової палати України не є єдиним та вирішальним доказом існування форс-мажорних обставин, які звільняють сторону договору від його виконання.
Тобто, обставини форс-мажору (непереборної сили), що зумовлені військовою агресією проти України, засвідчені Торгово-промисловою палатою у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не містять конкретизації впливу обставин форс-мажору на конкретне зобов'язання, а тому обов'язковим є доведення причинно-наслідкового зв'язку.
Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Наведене кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Відтак, зацікавленій стороні необхідно довести факт виникнення форс-мажорних обставин; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
За укладеним між сторонами договором у відповідача виникли зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу.
Суд не приймає посилання відповідача щодо виникнення у нього під час виконання договору обставин, за наявності яких у останнього виникає право на відтермінування виконання зобов'язань, як то передбачено п.10.2 договору, оскільки заборгованість за лютий - травень 2022 року була повністю сплачена 12.06.2023, 07.09.2023, 28.09.2023. Отже відповідач власними діями підтвердив можливість виконання зобов'язань по оплаті поставленого природного газу за договором під час дії в Україні воєнного стану.
Відповідачем не доведено, що саме спричинені військовою агресією обставини спричинили неможливість здійснювати своєчасне виконання грошових зобов'язань за договором.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" (зі змінами) місто Слов'янськ (місцезнаходження відповідача) не знаходилося під тимчасовою окупацією Російської Федерації.
Крім того, суд досліджуючи сам зміст поняття господарсько-правової відповідальності та належності до неї заявлених до стягнення грошових зобов'язань у вигляді заявлених 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, тобто відсотки річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19), а отже відсутні підстави відмовити у їх стягненні на підставі ст.ст. 614, 617 ЦК України за наявності форс-мажорних обставин. Аналогічні доводи викладені Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 по справі №920/505/22.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від заявлених до стягнення вимог позивача в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат на підставі статей 614, 617 ЦК України, ст.218 ГК України.
Розглянувши вимоги про стягнення пені у розмірі 39738,74грн, 3% річних у розмірі 6807,60грн, інфляційних втрат у розмірі 36821,74грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Відповідно до п.7.2 договору в разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу/інших платежів споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до приєднаного до позову розрахунку, позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня у загальному розмірі 39738,74грн у зв'язку з простроченням здійснення оплат за періоди січень 2022, лютий 2022, березень 2022, квітень 2022, травень 2022.
Дослідивши приєднаний до позову розрахунок вимог в цій частині, суд встановив, що нарахування пені здійснено в межах правомірно обраних періодів та з дотриманням вимог ч.6 ст.232 ГК України.
Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" розрахунок пені в межах обраних позивачем періодів, суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним, відтак вимоги в цій частині у розмір 39738,74грн є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних у розмірі 6807,60грн суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Відповідно до приєднаного до позову розрахунку, заявлені до стягнення 3% річних нараховані позивачем наступним чином:
- за січень 2022 на суму 74808,32грн за період з 16.03.2022 по 11.06.2023 у розмірі 2785,33грн.; на суму 69808,32грн (з урахуванням часткової оплати) за період з 12.06.2023 по 30.06.2023 у розмірі 109,02грн.;
- за лютий 2022 на суму 50971,40грн за період з 16.04.2022 по 30.06.2023 у розмірі 1847,53грн.;
- за березень 2022 на суму 49884,56грн за період 17.05.2022 по 30.06.2023 на суму 1681,04грн.;
- за квітень 2022 на суму 11906,50грн за період 16.06.2022 по 30.06.2023 на суму 371,88грн;
- за травень 2022 на суму 444,80грн за період 16.07.2022 по 30.062023 на суму 12,80грн.;
Перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині у розмірі 6807,60грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 36821,74грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 20.11.2020 по справі №910/13071/19, від 26.06.2020 у справі №905/21/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика.
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Відповідно до приєднаного до позову розрахунку, заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем наступним чином:
- на суму 74808,32грн за період квітень 2022 - червень 2023 у загальному розмірі 17244,49грн.;
- на суму 50971,40грн за період травень 2022 - червень 2023 у загальному розмірі 9890,24грн.;
- на суму 49884,56грн за період червень 2022 - червень 2023 у загальному розмірі 8113,41грн.;
- на суму 11906,50грн за період липень 2022 - червень 2023 у загальному розмірі 1520,30грн.;
- на суму 444,80грн. за період серпень 2022 - червень 2023 у загальному розмірі 53,30грн.
За наслідками перевірки розрахунку судом встановлено, що позивачем під час розрахунку правильно обрані індекси інфляції, розрахунок позивача є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі 36821,74грн.
Щодо розподілу судових витрат.
За положеннями ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Разом з цим, приймаючи до уваги, що відповідач сплатив суму боргу у розмірі 40000грн. вже після направлення позову до суду, судові витрати в цій частині вимог відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача. Оскільки оплата заборгованості в сумі 143015,58грн. була здійснена відповідачем до направлення позову до суду, у цій частині судові витрати на відповідача покладатися не будуть.
Керуючись статтями 129, п.2 ч.1 ст.231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р I Ш И В:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 40000,00грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Стягнути з Релігійної організації «Релігійна православна громада «Благовірного князя Олександра Невського парафія Горлівської єпархії Української православної церкви міста Слов'янська Донецької області» (84109, Донецька область, місто Слов'янськ, площа Привокзальна, будинок 17; ЄДРПОУ 21958084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ., вул. Шолуденка, буд.1; код ЄДРПОУ 42399676) пеню у розмірі 39738,74грн, 3% річних у розмірі 6807,60грн, інфляційні витрати у розмірі 36821,74грн та судовий збір у розмірі 1850,52грн.
В частинні стягнення суми основного боргу у розмірі 143015,58грн - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.12.2023.
Суддя Ю.В. Макарова