№ 201/12349/18
провадження 2/201/4032/2023
УХВАЛА
26 грудня 2023 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат,
ВСТАНОВИВ:
ПАТ «Платинум Банк» 13 листопада 2018 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації майна та стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська провадження по цій справі було відкрито та призначено проведення судового засідання, розглядаються клопотання, справа по суті не слухалася, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.
В судове засідання від сторони позивача надійшло клопотання, заява про заміну позивача - з ПАТ «Платинум Банк» на ТОВ «Вердикт Капітал» і притягнення останнього до участі в справі в якості належного позивача, оскільки вони уклали договір про відступлення права вимоги і згідно цього договору всі права та обов'язки по договору з відповідачем тепер перейшли до вказаного ТОВ, договір виконано і тепер ПАТ «Платинум Банк» немає ніякого відношення до позову і предмету спору, а отже, на їх думку, саме вказане ТОВ має відношення до вказаного в позові спірного питання в такій якості і розгляд справи можливий саме за участю цієї особи.
Ухвалою суду від 14 липня 2023 року вказане клопотання було розглянуте судом і задоволене.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Судом з'ясовано, що дійсно в провадженні цього Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 і інш. про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації, звернення стягнення на предмет іпотеки і інш.; рішенням цього суду від 20 березня 2023 року вказана справа розглянута, винесено рішення по суті спору, в задоволенні позову відмовлено.
ТОВ «Вердикт Капітал» не погодилося з вказаним рішенням суду і подало апеляційну скаргу; ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року відкрите апеляційне провадження і справа призначена для розгляду. апеляційним судом вказана справа розглянута, рішення скасоване і в задоволенні позову відмовлено. Отже, рішення від 20 березня 2023 року набрало законної сили, тому є підстави для закриття провадження.
Таким чином, справа з спору між тими самими сторонами, про той же предмет спору і з тих самих підстав, розглянута, а тому цю справу слід провадженням закрити, отже клопотання обгрунтоване. Крім того, та цивільна справа є більш охоплюючою по сторонам, вимогам, правовідносинам і саме її розглядом буде вирішено вказаний спір сторін по суті в повному обсязі.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Для обгрунтування зазначеного суттєве значення мають і ті обставини, що дійсно у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки; позовна заява ТОВ «Вердикт Капітал» не містить конкретного принципу правової визначеності, чому було вже надану належну правову оцінку судами та ухвалено законні рішення в спорі між тими самими сторонами з тим самим предметом спору.
Право позивача на іпотеку не оспорюється, що підтверджено остаточними рішеннями судів у справі №201/405/13-ц від 05 серпня 2015 року та 27 липня 2021 року та рішення, що набрало законної сили у справі №201/87/22. Пред'явлення ж тих самих позовних вимог щодо того самого предмету іпотеки порушує принцип правової визначеності, а саме фактичний перегляд остаточного рішення суду з метою повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. На момент отримання прав кредитора позивачем існувало рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2015 року у справі № 201/405/13-ц, яке набрало законної сили, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Платинум Банк» за кредитним договором №43.840.07.03 від 04 червня 2007 року у розмірі 7 641 487.14 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно. Однак зазначене рішення суду не пред'являлось до виконання попереднім кредитором - ПАТ «Платинум Банк» з 2015 року, натомість в 2020 році було відступлено право вимоги заборгованості новому кредитору - ТОВ «Вердикт Капітал», в тому числі за договорами забезпечення виконання зобов'язання (договором іпотеки). «Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.» - ч. 2 ст. 55 ЦПК України.
З урахуванням передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» строку на пред'явлення до виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2015 року у справі № 201/405/13-ц, відсутність ухвали суду про поновлення строку на пред'явлення до виконання рішення суду ПАТ «Платинум Банк» фактично позбавило касатора права на реалізацію отриманих прав вимоги. Тобто, недобросовісною стороною за укладеними правочинами є саме ПАТ «Платинум Банк», як попередній кредитор, що відступив право вимоги касатору через 5 років після набрання чинності остаточним рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що фактично повторно намагається здійснити тепер вже позивач ТОВ. Таким чином, «Позивач не мав правової підстави для звернення до суду саме з такими вимогами до ОСОБА_1 у 2022 році, враховуючи використання цього права вимоги ПАТ Платинум Банк раніше до придбання такого права позивачем за правонаступництвом» - правовий висновок Дніпровського апеляційного суду у справі №201/87/22 (щодо того самого предмету позову), постанова від 14 вересня 2023 року.
Не вірно обраний спосіб захисту позивачем, як несвоєчасні намагання зі сторони позивача відновити права іпотекодержателя. Неналежність обраних способів захисту підтверджується ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2013 року по справі № 200/6935/13-ц. Судом, постановляючи так рішення зазначено: «в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про поворот виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2011 року та додаткового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ЗАТ «Агробанк», ОСОБА_5 про визнання договорів іпотеки припиненими та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити». Свої невчасно реалізовані права на підставі судового рішення, ПАТ «Платинум Банк» спромагався реалізувати шляхом повороту виконання рішення, в якому було відмовлено. Вказане додатково доводить, що право (так само, як і дискреційність у здійсненні такого права на власний розсуд, в порядку визначеному законодавством) на виконання нібито наявного рішення суду повністю знаходилось у компетенції ПАТ «Платинум Банк». Відповідно і правові наслідки, зумовлені зволіканням у здійсненні власних прав, відносяться до виключної компетенції ПАТ «Платинум Банк», та не можуть бути покладені на будь-яких третіх осіб, що не мали впливу на вказані дії/бездіяльність банку. Таким чином, договір іпотеки на теперішній час не поновлений, поворот рішення суду не здійснено, іпотека - відсутня. З викладеного додатково виходить, що з фактичних обставин справи не вбачається абияких фактів протиправної та/або недобросовісної поведінки відповідача, внаслідок якої могли б бути порушені права позивача (що саме і надавало б останньому право на судових захист в межах заявлених ним позовних вимог), а доводи позивача не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктиості сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Не підлягає судовому захисту також, похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року зі справи № 1-23-32/135-08-4825.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з наявністю набравшого законної сили рішення суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.
Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що вказане закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим провадження по справі закрити.
На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 255, ст. 182, 222, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат закрити.
Ухвала набрала законної сили 26 грудня 2023 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -