нп 2/490/1955/2023 Справа № 487/2078/23
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року позивач звернувся до суду за позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути на свою користь борг за розпискою від 10.01.2020 року в розмірі 30 000 тис. доларів США, 3 % річних в розмірі 2022 тис. доларів США, а також судові витрати в сумі 21 076,22 грн., які складаються з суми судового збору та витрат на правову допомогу.
Позов обгрунтований тим, що відповідачем станом на час звернення до суду повернуто лише 7600 доларів США, решту суми боргу за договром позики, офрмленим письмовою розпискою, не повернто і останній уникає виконання своїх зобов'язань.
Також посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних за час прострочення повернення суми боргу.
Відзиву на позов не надходило.
Ухвалою суду від 25.05.2023 справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалами суду від 25.05.2023 року та від 30.08.2023 року вирішені клопотання позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 11 вересня 2023 року закрито підготовче провадження по справі та призначено цивільну справу до розгляду по суті.
Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив про задволення позову в повному обсязі.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився, повідомлявся судом належним чином, копію позову з додатками отримав особисто, про що свідчить належна розписка. В судовому засіданні 10.10.2023 року просив про відкладення судового засідання для надання можливості скорситатися правовою допмогою .Заперечував проти задволення позовнихв имог , оскільки розписку писав під примусом та погорозою фізичної розправи з боку позивача, боргу реально не існувало. Після чого двічі в судове засідання не з'явивися, жодних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову не надав.
Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з'явились.
Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об'єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.
Відповідно до розписки від 10 січня 2020 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 37 600 доларів США , які зобов'язався повернути в строк до 01 квітня 2020 року у розмірі 17600 доларів США, та 20 000 доларів США до 21 грудня 2020 року.
Як стверджує позивач, а іншого відповідач не довіві, ОСОБА_2 , повернув кредитору 7 600 доларів США, решту суими боргу у розмірі 30 000 доларів СШа не поверув у встановлений договром строк.
За атакого, судом встанволено, що взяті на себе зобов'язання за договором позики ОСОБА_3 у встановлений договором строк не виконав, позику в строк до 31.12.2020 року не повернув.
В силу ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14 зазначено, щовідповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання-ч.1 ст.625 ЦК України.
Згідно ст. 1047 Цивільного кодексу України, боргова розписка є документом, що підтверджує факт укладання договору позики, а також факт передачі грошових коштів певної кількості від кредитора боржнику.
Відносини між громадянами щодо договорів позики регулюються нормами статей 1046, 1047 та 1048 Цивільного кодексу України. З цього випливає, що фізособа, яка надає грошові кошти в позику, абсолютно правомірно, керуючись статтею 1048 ЦК, може вимагати виплати відсотків, якщо їх виплата передбачена укладеним договором позики. При цьому розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом, станом на 17 квітня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 за договором позики від 10.01.2020 року становить 30 000 доларів США основної суми боргу.
У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Верховний Суд у своїй постанові від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц зазначив, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Таким чином, при визначенні зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.
У відповідності до поданої заяви позивач просить стягнути суму боргу в іноземній валюті. При цьому, у розписці від 10.01.2020 року сторони не погоджували визначення гривневого еквіваленту виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги факт невиконання боржником своїх боргових зобов'язань за договором позики, суд вважає, що до стягнення із відповідача в користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 10.01.2020 року в загальній сумі 30 000 доларів США боргу за договором позики.
Щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд зазначає наступне.
Частиною першою ст.1050 ЦК України передбачено, що в разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1286цс16 вказав, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93). При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України - гривні.Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-79цс-14 від 02.07.2014 року.
Як неодноразово викладено у висновках Верховного Судду, у випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно ст. 625 ЦК України він має сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. З цього випливає, що позикодавець має право в судовому порядку вимагати повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору та пред'явлення таких вимог є наслідком невиконання або неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики позикодавець має право вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі статтею 625 ЦК України.
Аналізуючи наведені норми, беручи до уваги правову природу трьох процентів річних, передбачених ст.625 ЦПК України, як особливої міри відповідальності, суд приходить до переконання, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача три відсотки річних обчислені із суми боргу, що утворилася станом на 17.04.2023 року, розмір яких правильно обчислений позивачем (30000х 820 днів простроченнях3%) у розмірі 2022 доларів США.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 10000 грн..
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час ( ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Так, частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022р. у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України (ст. 137 ЦПК України) конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Не передбачено ст. 137 ЦПК України і те, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Згідно наданих належних та допустимих доказів, позивач сплатив суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Позивач своєчасно звернувся до суду з заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та надання ним доказів на підтвердження своїх вимог в цій частині.
Як убачаєтьсяз матеріалів справи,позивачем було надано суду копію договору про надання правової допомоги від 30.03.2023 року, укладеного з адвокатом Давиденко Є.С., дододаткову угоду до договру , Акт виконаних робіт , в якому зазначено види робіт(послуг), які надає адвокат, які є співмірними з розміром позовних вимог, складністю справи та відповідають характеру реально наданих послуг адвокатом, а аткож квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.03.2023 року про сплату 10 000 грн.
За такого , ці вимоги підлягають до задоволення в повному розмірі.
Також, в силу вимог ст.141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 11 076 грн 22 коп сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за розпискою від 10.01.2020 року в розмірі 30 000 доларів США, 3 % річних в розмірі 2 022 доларів США, судовий збір у розмірі 11 076 грн 22 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2023 року
СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО