Справа № 759/17448/23 Головуючий в суді І інстанції Твердохліб Ю.О.
Провадження № 22-ц/824/16290/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.
У жовтні 2023 року до суду від представника ОСОБА_1 адвоката Богомазова П.С. надійшла заява про забезпечення позову, у якій він просить зобов'язати ОСОБА_2 : забезпечувати щодня у будні дні з 17:30 год. і до 20:00 год. контакт ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , шляхом відео зв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype» тощо; забезпечувати побачення ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 кожного дня починаючи з 16:00 год. до 20:00 год. під час його перебування в м. Києві, та дозволити забирати йому дочку у передсвяткові та святкові дні з 09:00 год. до 20:00 год.; не перешкоджати ОСОБА_1 з 17:00 год. п'ятниці і до неділі 18:00 год. кожного тижня відводити дочку ОСОБА_3 до спортивних гуртків/секцій тощо; не перешкоджати ОСОБА_1 здійснювати поїздки разом із дитиною ОСОБА_3 по території України та за її межами, з періодичністю раз на півроку у супроводі батька, в дні, коли дитина перебуває на канікулах.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року задоволено заяву частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 забезпечувати щодня у будні дні з 19:00 год. до 20:00 год. спілкування ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 шляхом відео зв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype». В іншій частині заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою в частині відмовлених вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд не врахував, що відсутність його контакту з дитиною як наслідок невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову, натомість зустрічі дитини з батьком сприятимуть налагодженню їх емоційного зв'язку, оскільки відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою в частині задоволених вимог, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про залишення заяви без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не з'ясовано обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам, не взято до уваги інтереси дитини та її права, які можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів забезпечення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги задовольнити частково, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який проживає окремо від дочки, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, а також, приймаючи до уваги введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що створює безпосередню та реальну загрозу для життя і здоров'я малолітньої ОСОБА_3 , та вважав, що спілкування ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 шляхом відео зв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype», є пропорційним заходом забезпечення позову.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 з ним.
В заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просив суд зобов'язати ОСОБА_2 забезпечувати щодня у будні дні з 17:30 год. і до 20:00 год. контакт ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , шляхом відео зв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype» тощо; забезпечувати побачення ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 кожного дня починаючи з 16:00 год. до 20:00 год. під час його перебування в м. Києві, та дозволити забирати йому дочку у передсвяткові та святкові дні з 09:00 год. до 20:00 год.; не перешкоджати ОСОБА_1 з 17:00 год. п'ятниці і до неділі 18:00 год. кожного тижня відводити дочку ОСОБА_3 до спортивних гуртків/секцій тощо; не перешкоджати ОСОБА_1 здійснювати поїздки разом із дитиною ОСОБА_3 по території України та за її межами, з періодичністю раз на півроку у супроводі батька, в дні, коли дитина перебуває на канікулах.
В обґрунтування забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на необхідність забезпечення емоційного контакту батька з малолітньою донькою на час розгляду справи.
Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України); а також встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Судом апеляційної інстанції не встановлено жодних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітньою донькою, чи обставин, які б свідчили про спілкування батька з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало його побачення з дитиною у присутності інших осіб.
Таким чином, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскільки предметом позову по даній справі є визначення місця проживання дитини разом з батьком, і у разі задоволення позову відсутність емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, який може бути втрачений в результаті відсутності їх зустрічей, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому, забезпечення позову лише шляхом встановлення можливості спілкування дитини з батьком з використанням відеозв'язку не повністю відповідатиме інтересам дитини та неспроможне забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову, а відтак колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині визначення способу забезпечення позову підлягає зміні.
На підставі повно досліджених обставин справи, колегія суддів вважає, що забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду у вигляді зобов'язання матері не чинити перешкод зустрічам батька з малолітньою донькою кожної суботи місяця починаючи з 16:00 год. до 20:00 год. під час його перебування в м. Києві та спілкуванню батька з малолітньою донькою шляхом відеозв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype» щодня у будні дні з 17:30 год. і до 20:00 год., відповідатиме вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Разом із тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про забезпечення позову у вигляді встановлення побачень батька з донькою кожного дня та дозволу забирати йому дочку у передсвяткові та святкові дні, не перешкоджати йому кожного тижня відводити дочку до спортивних гуртків/секцій тощо, та не перешкоджати йому здійснювати поїздки разом із дитиною по території України та за її межами, з періодичністю раз на півроку, оскільки вони є необґрунтованими та надмірними, а тому доводи його апеляційної скарги в цій частині відхиляються апеляційним судом.
Крім цього, колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_2 про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, позаякбатьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів також оцінює критично, позаяк будь-яких порушень прав одного з батьків або обставин, які негативно впливатимуть на дитину внаслідок встановлення графіку зустрічей та спілкування шляхом відеозв'язку батька з донькою, відповідач не навела і власного графіку побачень не запропонувала.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції в частині визначення способу забезпечення позову - зміні та застосування заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року змінити та забезпечити позов до набрання законної сили рішенням суду шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод зустрічам ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 кожної суботи місяця починаючи з 16:00 год. до 20:00 год. під час його перебування в м. Києві та спілкуванню ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 шляхом відеозв'язку за допомогою застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм «Zoom», «Skype» щодня у будні дні з 17:30 год. і до 20:00 год.
В іншій частині ухвалу суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: