справа № 757/13685/18-ц головуючий у суді І інстанції Підпалий В.В.
провадження № 22-ц/824/11562/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Самарцевим Ярославом Юрійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна про встановлення факту, що має юридичне значення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - Заявник) звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт родинних відносин, а саме той факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сестрою спадкодавця ОСОБА_3 , який в свою чергу є прадідом заявника ОСОБА_1 .
Заява мотивована тим, що у заявника відсутня можливість підтвердити факт родинних відносин між її прабабусею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який на думку заявника є братом ОСОБА_2 , наразі свідоцтво про народження ОСОБА_2 не збереглось.
Встановлення даного факту необхідне заявнику для можливості звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що заявником було надано всі наявні у неї документи, а також здійснено всі процесуальні дії, які на її думку є достатніми та належними доказами факту, що має юридичне значення для ОСОБА_1 .
Окрім того, вказує, що суддя допустив безпідставне затягування або невжиття заходів щодо розгляду справи протягом встановленого законом строку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Однак відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив.
У судовому засіданні апелянтка та її представник просили апеляційну скаргу задовольнити на підставі наведених в ній доводів.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.01.1947 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, в результаті чого ОСОБА_2 змінила прізвище із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_7 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 25.04.1947 року (а.с. 12), який одружився на ОСОБА_8 , свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , від 07.04.1973 року (а.с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася дочка ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 07.12.1973 року (а.с. 15).
25.09.1992 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 , (а.с. 16).
У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася дочка ОСОБА_1 , (яка є Заявником), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , (а.с. 17).
Відповідно до вищенаведеного, родинний зв'язок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено та підтверджено відповідними документами, наданими до суду, а саме що ОСОБА_1 є правнучкою ОСОБА_2 .
Поряд з цим, судом було встановлено, що ОСОБА_3 , факт родинних відносин із яким просить встановити заявник, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у сім'ї ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , місцем народження є м. Градіжськ Глобінський р-н Полтавської області, що (а.с. 8,55).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , складеного виконавчим комітетом Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, сформований на запит суду, у якому зазначено, що прізвище ОСОБА_13 до реєстрації шлюбу було ОСОБА_5 , після - ОСОБА_6 . Місце проживання на момент укладення шлюбу: Полтавська обл., Глобинський р-н, смт. Градизьк.
Проте, згідно відповідей на запити суду інформацію щодо актового запису про народження ОСОБА_2 надано не було, у зв'язку із відсутністю таких даних (а.с. 98, 135, 158).
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заяви є не доведеними і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , яка є прабабусею заявника ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 3 СК України передбачає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Коло осіб, які знаходяться між собою у сімейних стосунках, перераховується у ст. 2 СК України (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі та усиновлені, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок)
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до положень ст. 315 ЦПК України юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, встановлюють у судовому порядку, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Частиною 7 ст.19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.
Отже, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору розглядається в порядку окремого провадження.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт, що має юридичне значення для прийняття спадщини, а саме: що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сестрою спадкодавця - ОСОБА_3 , й відповідно, що ОСОБА_1 є правнучкою ОСОБА_3 .
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , факт родинних відносин із яким просить встановити заявник, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 у сім'ї ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , місцем народження є м. Градіжськ Глобінський р-н Полтавської області, що (а.с. 8,55).
Апеляційним судом встановлено, що судом першої з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення справи, неодноразово було здійснено запити до органів державної влади, зокрема до таких як: Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, Відділу РАЦС ГУЮ у Полтавській області, Державний архів Полтавської області, Державного архіву МВС України щодо надання даних актових записів про шлюб та про народження, зокрема, ОСОБА_2 , даних, які б містили інформацію про адресу місця реєстрації проживання ОСОБА_2 , (а.с. 93, 118, 124, 131, 139, 140, 143, 144, 164).
Зі змісту наданої суду відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), вбачається, що в архіві Глобинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану та відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Управління державної реєстрації Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) актового запису про народження ОСОБА_2 , 1921 р.н. по смт. Градизьк Глобинського району Полтавської області не виявлено. Перевірка проведена за період з 1944 року по теперішній час по поновлених актових записах та за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Книги державної реєстрації актів про народження по виконавчому комітету Градизької селищної ради Глобинського району за 1918-1924 роки не збереглися (а.с.158).
Зі змісту витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , складеного виконавчим комітетом Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, сформованого на запит суду першої інстанції, вбачається, що прізвище ОСОБА_13 до реєстрації шлюбу було ОСОБА_5 , після - ОСОБА_6 . Місце проживання на момент укладення шлюбу: Полтавська обл., Глобинський р-н, смт. Градизьк.
Однак, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що співпадіння прізвища та по-батькові померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , а також співпадіння місця проживання ОСОБА_2 та місця народження ОСОБА_3 у смт. Градизьк Полтавської області Глобинського району, не можуть бути достатніми доказами для висновку, що ОСОБА_2 народилася у сім'ї ОСОБА_11 та ОСОБА_12 й, відповідно, є сестрою ОСОБА_3 .
Апеляційний суд наголошує, що доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів, на підставі яких можна встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 та прабабою позивачки - ОСОБА_14 .
При цьому, апеляційний суд критично розцінює доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було у повній мірі виконано свій процесуальний обов'язок, оскільки не було допитано свідків, яких просила допитати сторона заявника, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, які не містять жодних клопотань заявника чи його представника про допит свідків.
Також, на думку апеляційного суду є неспроможними доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції права на допуск до правосуддя, оскільки з матеріалів справи вбачається, що заявник особисто та через представника повідомлялися про розгляд справи та були присутні у судових засіданнях 05 червня 2020 року, 12 жовтня 2020 року, 03 листопада 2020 року та 06 квітня 2021 року і користувалися своїми правами. (а.с. 112, 125, 136, 165)
При цьому, апеляційний суд розцінює критично довід апелянта про порушення його прав та розгляд справи 24 листопада 2021 року під час ухвалення судового рішення за його відсутності, оскільки матеріали справи містять заяви ОСОБА_1 про розгляд справи у її відсутність з повідомленням про те, що заяву підтримує та просить її задовольнити. (а.с.46,107)
Отже, узагальнюючи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви у зв'язку з недоведеністю заявницею обставин, викладених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 3 статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18.
Отже, беручи до уваги наведені норми права, апеляційний суд не вбачав підстав для встановлення нових обставин, які заявник мав на меті встановити під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції шляхом долучення у суді апеляційної інстанції нових доказів (фотокарток) та допиту свідків, оскільки доказів неможливості подання до суду першої інстанції таких доказів та клопотання про допит свідків з поважних причин, ним не були доведені.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Самарцевим Ярославом Юрійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова