ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2023 року місто Київ
справа №357/1542/23
провадження№22-ц/824/13456/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Расторгуєвим Олександром Валерійовичем,
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Ярмоли О.Я.,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила розірвати договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. 29 січня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 124, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач має поганий стан здоров'я, який лише погіршується, є одинокою, літньою жінкою, з 12 грудня 2006 року є інвалідом другої групи.
Маючи реальну потребу у сторонній допомозі та додаткових коштах на медичні препарати та процедури, а також піддавшись психологічному маніпулюванню та фактично обману з боку працівників центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів «Пенсіон»9, позивач погодилася на укладення договору довічного утримання.
Працівники центру запропонували найти людину, яка бажає укласти договір. В день укладення договору 29 січня 2020 року позивач вперше бачила відповідача.
29 січня 2020 року був підписаний договір, відповідач щомісячно сплачує грошове утримання, але починаючи з квітня 2021 року відмовляє у наданні допомоги доставки позивача з лікарні додому, відмовляється у догляді особисто чи найму доглядальниці, обґрунтовуючи свою відмову тим, що договором такого не передбачено і він не бажає нести додаткові витрати. Саме після цієї відмови позивач зрозумів, що скориставшись її необізнаністю та необачністю ввели в оману стосовно умов договору, який в дійсності був направлений не на утримання позивача, а на заволодіння квартирою.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Расторгуєв О.В. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Відповідач сплачував щомісячне грошове утримання без відповідної індексації, що підтверджує факт неналежного виконання відповідачем умов договору.
Оспорюваний договір має вкрай несправедливу умову про те, що у випадку виникнення у майбутньому потреби забезпечення іншими видами забезпечення чи догляду самостійно на свій розсуд несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, визначеного договору. А також до умов договору свідомо включені положення про позбавлення права позивача як відчужувача за будь-яких обставин вимагати додаткового догляду і покладення на відчужувача обов'язку самостійно на власний розсуд забезпечувати свої потреби у догляді та лікуванні в межах 1000 грн. При цьому, спірний договір взагалі не містить умов щодо обов'язку догляду набувачем відчужувача.
Посилання судом на той факт, що нібито товариство надавало якісь соціальні послуги позивачу є суто маніпулятивним та не могло покладатись в основу підстав для відмови у позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Кушнарьов Є.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Расторгуєв О.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.
Представник відповідача адвокат Кушнарьов Є.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін.
Представник третьої особи ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів «Пенсіон» в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений шляхом направлення судового повідомлення через засоби поштового зв'язку, яке отримано ним 16 листопада 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с.63, том 2/. Крім того, від товариства надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності третьої особи /а.с.64,65, том 2/.
За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність представник третьої особи відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до директора Центру «Пенсіон» про можливість підписання з нею договору довічного утримання, оскільки вона є одинокою, малозабезпеченою, інвалідом ІІ групи /а.с. 77, том 1/.
22 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала паспорт до договору довічного утримання, в якому повідомила свої анкетні дані (інформація про відчужувача), параметри нерухомості, що відчужується, побажання щодо істотних умов договору, відомості про стан здоров'я та лікувальний заклад, своїм підписом підтвердила, що пропонований договір довічного утримання передбачає тільки виплату грошей, будь-який догляд набувач за даним договором надавати не зобов'язаний, а також те, що після підписання договору вона перестане бути власником квартири, залишаючись користувачем квартири до кінця свого життя. /а.с. 78-80, том 1/.
29 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В., зареєстрований в реєстрі за № 124 /а.с.13-16, том 1/.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору відчужувач ОСОБА_1 передала у власність, а набувач ОСОБА_2 отримує у власність квартиру АДРЕСА_1 та взамін чого, ОСОБА_2 , зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
В пункті 6 договору сторони погодили, що набувач зобов'язується довічно утримувати відчужувача, тобто забезпечувати грошовими ресурсами, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовились, що утримання, оцінюється сторонами за спільною згодою в розмірі 1000 грн. на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу способом, вказаним у п. 7 цього договору. Крім вищезазначеної суми, набувач зобов'язаний щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги за квартиру у строки, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені. На вимогу відчужувача або виконавця житлово-комунальних послуг, набувач зобов'язаний укласти відповідний договір на надання житлово-комунальних послуг.
Сторони погодили, що у випадку оплати набувачем житлово-комунальних послуг або у випадку самостійної оплати відчужувачем житлово-комунальних послуг, відчужувач зобов'язується один раз на три місяці направляти на адресу набувача актуальні рахунки за спожиті житлово-комунальні послуги для перевірки надходжень по даним особовим рахункам.
Сторони погодили, що за заявою відчужувача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися ним самостійно. В даному випадку набувач зобов'язаний до 10 числа кожного місяця включно, наступного за розрахунковим, перераховувати відчужувачеві способом, вказаним у п.7 цього договору, суму коштів необхідних для сплати житлово-комунальних платежів.
Сторони погодили, що у випадку ненадходження або відмови відчужувача направляти на адресу набувача актуальні рахунки за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідальність за виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги покладається на відчужувача. В даному випадку набувач має право оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги за останніми відомими йому нарахуваннями за відповідні житлово-комунальні послуги.
У випадку виникнення у майбутньому, потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужував самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором, згідно обумовлених сум.
Грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення цього договору до 10 числа поточного місяця включно, поштовим переказом або готівкою на руки під розписку, або на картковий рахунок (п. 7 договору).
Згідно п. 8 договору одноразове грошове утримання визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 50 000 грн., які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням цього договору.
Пунктом 12 договору визначено, що істотними умовами договору вважатимуться вчасна оплата щомісячних платежів виключно в межах встановлених пунктом 6 даного договору, і довічне право на проживання відчужувача на всій площі у вказаній квартирі, що відчужується. Разом з правом проживання в квартирі, відчужувач приймає на себе обов'язок її зберігання та підтримання в належному стані та оплату комунальних послуг спожитих нею понад норму встановлену пунктом 6 договору.
У пункті 13 сторони погодили, що договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї із сторін - у судовому порядку.
Як установлено судом згідно розписки від 29 січня 2020 року та пояснень позивача в судовому засіданні, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 50 000,00 грн. в рахунок одноразового грошового утримання згідно договору довічного утримання № 124 від 29 січня 2020 року /а.с. 88, том 1/.
Крім того, встановлено, що 29 січня 2020 року між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» та ОСОБА_1 укладено договір про надання соціальних послуг № 124, згідно умов якого Центр допомоги приймає на обслуговування отримувача соціальних послуг ОСОБА_1 та надає соціальні послуги на підставі заяви отримувача та відповідно до індивідуального плану надання соціальної послуги /а.с. 160-161, том 1/.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що досягнуті при укладенні договору домовленості порушені відповідачем. Істотні умови договору виражаються лише у грошовому утриманні з боку набувача та постійному проживанні відчужувана у квартирі. Між ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» і ОСОБА_1 був укладений договір, за умовами якого позивач отримує послуги щодо прибирання помешкання, прання одягу, приготування їжі таінші послуги, які замовлялись відповідачем та надання яких не передбачено договором довічного утримання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
З наявних в матеріалах справи копій квитанції вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 здійснювались перекази коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в більшому розмірі ніж, визначена у договорі сума утримання, тобто більше 1000 грн.( а.с.89-99), а також набувачем здійснюється оплата за комунальні послуги (а.с. 100-145).
Вказані обставини не заперечувалась позивачем по справі, тому указане свідчить про те, що відповідачем належним чином виконувались умови договору.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суд першої інстанції, враховуючи умови договору довічного утримання, а також встановлені у справі обставини, виходив із того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне право проживання відчужувача у квартирі, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 1000 грн., оплату комунальних послуг у визначених ними межах.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи вказані норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надала достатніх доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання покладених на нього обов'язків за договором довічного утримання.
ОСОБА_2 не перешкоджає позивачу проживати у квартирі і цей факт не оспорюється сторонами, здійснює плату відповідно до умов договору, виконує зобов'язання із оплати за житлово-комунальні послуги.
Доказів, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов'язань по утриманню ОСОБА_1 та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем не надано. Посилання позивача на те, що відповідач не здійснює догляд за відчужувачем, не може бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки такого обов'язку набувача умовами договору не передбачено.
Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості умов оспорюваного правочину, який не містить умови щодо забезпечення набувачем догляду відчужувача, що є обов'язковою умовою для договорів довічного утримання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обставини не можуть мати наслідком розірвання договору довічного утримання, про що заявлено позивачем у позові. Вимог про визнання договору довічного утримання недійсним позивачем у цій справі не заявлялось
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Расторгуєвим Олександром Валерійовичем залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова складена 26 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус