КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року № 320/9504/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування наказів.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту також відповідач, Генштаб ЗСУ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 та від 20.06.2022 №127 (по стройовій частині) в частині увільнення позивача від займаної посади начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом, зокрема, наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 17 лютого 2020 року № 99 був призначений на посаду начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - шпк «полковник юстиції», з посадовим окладом згідно тарифного розряду 46 у розмірі 8 320 гривень.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 червня 2022 року № 157 був «увільнений» від займаної посади та зарахований в розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 червня 2022 року №Д-136/СК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України. На підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 20 червня 2022 poкy №127 вважається таким, що здав посаду з 20 червня 2022 року, та перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Позивач вважає спірні накази протиправними, як такі, що не відповідають вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту також Положення).
Так, згідно підпункту пункту 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Позивач стверджує, що 17 офіцерів Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ були призначені на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ, що свідчить про те, що розформування юридичного структурного підрозділу Генштабу ЗСУ фактично не відбувалось.
Стосовно іншої можливої підстави для зарахування у розпорядження (скорочення штатних посад) позивач зазначає, що йому стало відомо про наявність аналогічної посади заступника начальника Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ, проте, в порушення пункту 119 Положення позивача не було переведено та цю посаду.
Таким чином, позивач стверджує, що увільнення його від займаної посади та зарахування в розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України відбулося за наявності вакантної посади заступника начальника Центрального юридичного управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 поновлено позивачу строк звернення до суду з позовною заявою та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що положеннями пункту 256 Положення передбачено можливість переміщення військовослужбовців без їх згоди на інші посади чи зарахування у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади, у випадках скорочення їх посад в ході проведення організаційно-штатних заходів, до закінчення строків їх проведення.
Також відповідач стверджує, що на виконання вимог директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК позивача увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ у зв'язку з організаційно-штатними заходами, на підставі яких перестало існувати Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, в якому позивач обіймав посаду начальника відділу. На термін перебування у розпорядженні позивача залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ.
Відповідач зазначає, що посада заступника начальника Центрального юридичного управління Генштабу ЗСУ є вищою, що, в свою чергу, свідчить про дотримання відповідачем пункту 118 Положення при увільненні позивача від займаної посади та зарахування його у розпорядження.
Також відповідач стверджує про хибність доводів позивача щодо перебування його у кадровому резерві та зауважує, що навіть у випадку перебування його у кадровому резерві у зв'язку з дією особливого періоду просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 Положення.
Також відповідач вказує на хибність доводів позивача щодо наявності станом на дату його увільнення вакантної посади заступника начальника Центрального юридичного управління, оскільки 20.06.2022 на вказану посаду було призначено іншого військовослужбовця.
Таким чином, на думку відповідача, при прийнятті спірних наказів він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що в межах директиви від 14.06.2022 №Д-136/ДСК передбачалось проведення переформування Управління правового забезпечення чисельністю 22 військовослужбовця та 1 працівник в Центральне юридичне управління чисельністю 22 військовослужбовця та 1 працівник, тобто без зміни штатної чисельності та без зміни дислокації. На думку позивача, скорочення штатних посад не передбачалось під час організаційних заходів.
Також позивач вважає, що станом на час його увільнення від посади та зарахування у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ у новосформованому Центральному юридичному управлінні певний час посада заступника начальника була вакантною.
На переконання позивача відповідач мав би застосувати при проведенні організаційно-штатних заходів норми пункту 119 Положення щодо призначення на вакантні посади у першу чергу військовослужбовців, які користуються переважним правом залишення на службі. Також, на думку позивача, за наявності відповідного рішення були підстави для призначення його на вищу посаду без виведення у розпорядження.
Позивач вважає, що під час увільнення його із займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ, було порушено вимоги пунктів 116, 119 Положення.
У поданих відповідачем запереченнях на відзив на позовну заяву повторно зазначено, що на виконання директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК Управління правового забезпечення було переформовано у Центральне юридичне управління, у зв'язку з чим Управління правового забезпечення перестало існувати та було фактично розформоване. При цьому, на Центральне юридичне управління покладено більший обсяг функцій та виконання завдань високого ступеня складності, на відміну від того обсягу функцій і завдань, який було покладено на Управління правового забезпечення, а тому доводи позивача щодо того, що фактично Управління правового забезпечення як структурного підрозділу не відбулося, є хибними.
Відповідач зазначає, що в силу вимог пункту 119 Положення першочергове призначення на вакантні посади відбувається у межах військовослужбовців ЗСУ, а не в межах розформованого структурного підрозділу.
Відповідач вважає суб'єктивною оцінкою позивача викладені ним аргументи щодо необ'єктивності та упередженості під час складання та затвердження Плану переміщення осіб офіцерського складу ЗСУ, а прийняття таких рішень є дискреційними повноваженнями як Головнокомандувача ЗСУ так і відповідача.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта НОМЕР_1 , виданого Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області 23.10.2007.
Наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по стройовій частині) від 01.04.2020 №1 полковника юстиції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу правової експертизи та представництва інтересів Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, призначеного наказом начальника Генштабу - Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 17.02.2020 №99 на посаду начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, вважати таким, що справи та посаду здав 31.03.2020 та з 01.04.2020 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом згідно тарифного розряду 47 у сумі 8 320 грн, шпк «полковник юстиції».
Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 (§2) позивача відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення та директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20.06.2022.
Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 20.06.2022 №127 позивача, увільненого від займаної посади та зарахованого у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ вважати таким, що справи та посаду здав; на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями частин першої та другої статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Приписами статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Приписами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, а в Службі безпеки України та Службі зовнішньої розвідки України - в порядку, визначеному їх керівниками.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що період дії воєнного стану або дії рішення про мобілізацію (крім цільової) є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.
Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відтак, починаючи з 24.02.2022 року та по час розгляду даної справи в Україні триває воєнний стан, період дії якого у розумінні Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із абзацом 1 пункту 81 Положення призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Підпунктом 2 пункту 82 Положення встановлено, що призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до пункту 85 Положення просування по службі військовослужбовців здійснюється за рейтинговим принципом та за умови перебування військовослужбовців у резерві або на конкурсній основі на посади науково-педагогічних (наукових) працівників.
Порядок формування та використання резерву, а також порядок призначення осіб офіцерського складу на посади науково-педагогічних (наукових) працівників визначаються Міністерством оборони України.
В той же час, абзацом 2 пункту 257 Положення №1153/2008 передбачено, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Приписами пункту 116 Положення передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається, зокрема, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Відповідно до пункту 118 Положення у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони, зокрема, зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що скорочення штатних посад та зміна організаційно-штатної структури є підставою для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Судом встановлено, що Головнокомандувачем ЗСУ видано директиву від 14.06.2022№Д-136/ДСК про внесення начальником Генштабу ЗСУ до 20.06.2022 змін до штату Генштабу ЗСУ (м. Київ), що утримується за штатом №01/170-01 щодо переформування Управління правового забезпечення, чисельністю 22 військовослужбовці та 1 працівник, у Центральне юридичне управління чисельністю 22 військовослужбовці та і 1 працівник без змін штатної чисельності, дислокувати на попередніх фондах.
На виконання означеної директиви начальником Генштабу ЗСУ генерал-лейтенантом С. Шапталою затверджено 18.06.2022 план переміщення осіб офіцерського складу ЗСУ номенклатури призначення Генштабу ЗСУ, пунктом 20 якого позивача відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення заплановано зарахувати у розпорядження.
Відповідно до абзацу 31 пункту 82 Положення посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачено вище військове звання, ніж за займаною посадою, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад (тарифний розряд).
Згідно наданих відповідачем матеріалів організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення та Центрального юридичного управління з метою виконання директиви Головнокомандувача ЗСУ Управління правового забезпечення виведено у повному складі з озброєнням та технікою (22 військовослужбовці та 1 працівник). У складі Центрального юридичного управління наявні 22 посади військовослужбовця та 1 працівник.
З наказу начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 01.04.2020 №1 вбачається, що посада начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення, яку займав позивач до 20.06.2022, відноситься до тарифного розряду 47.
У свою чергу, відповідно до переліку змін до штату №01/170 - Генштаб ЗСУ від 15.06.2022 №300/ПУ/Т/1850, посада начальника відділу організації правової роботи - заступника начальника Центрального юридичного управління має посадовий оклад 53.
З наданих відповідачем доказів слідує, що посада начальника відділу організації правової роботи - заступника начальника Центрального юридичного управління в силу положень пункту 82 Положення є вищою за займану позивачем до 20.06.2022 посаду начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення.
Наведені обставини свідчать про неможливість призначення позивача, якого увільнено від займаної посади, на рівнозначну посаду та, як наслідок, правомірності застосування відповідачем положень пункту 118 Положення щодо зарахування його у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення.
Відповідно до пункту 119 Положення під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, на вакантні посади в першу чергу призначаються військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади. Призначення всіх інших військовослужбовців здійснюється після вирішення питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Водночас, суд зауважує, що означеною нормою категорію військовослужбовців, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади, не обмежено рамками структурного підрозділу, в якому було скорочено військові посади.
Крім того, позивачем не надано доказів наявності у нього переважного права залишення на службі чи першочергового права призначення на вакантні посади як і доказів наявності підстав для призначення його на вищу посаду, наслідком чого є відсутність підстав дослідження означеного питання у цій справі.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 7.2 пункту 7 розділу ІІ Інструкції з розробки штатів і табелів до штатів органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 14.04.2021 №2/ДСК (далі по тексту Інструкція) центральне управління це самостійний орган військового управління або структурний підрозділ органу військового управління, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), одногалузевої спрямованості на забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань за умови, що в його складі буде не менш як 4 відділи або 2 управління, а за необхідності й інші структурні підрозділи (окремі відділи, окремі служби, окремі відділення, окремі групи) та (або) посади відповідних спеціалістів. Чисельність Центрального управління визначається в залежності від його складу та важливості завдань, якi на нього покладені.
Абзацом 5 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції визначено, що Центральне управління очолює начальник, який може мати заступника та не більше однієї посади начальника управління (відділу) - заступник начальника Центрального управління.
Згідно з абзацом 6 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції окреме управління (управління) - це самостійний орган військового управління або структурний підрозділ органу військового управління (до управління оперативного (повітряного) командування, Національного військово-клінічного центру ГВКГ, військово-медичних клінічних центрів регіонів включно) однофункціонального спрямування, за умови, що в його складі буде не менше ніж 2 відділи, а за необхідності й інші структурні підрозділи (окремі служби, окремі відділення, окремі групи) та (або) посади них спеціалістів. Чисельність окремого управління (управління) визначається в залежності від його складу та важливості завдань, які на нього покладені.
В силу положень абзацу 7 підпункту 7.2 пункту 7 розділу II Інструкції начальник окремого управління (управління), яке складається з 2 відділів, а за необхідності й інших структурних підрозділів, може мати не більше однієї посади заступника начальника відділу. У такому разі, коли управління складається не менше ніж з 3 відділів, а за необхідності й інших структурних підрозділів, начальник управління може мати заступника та не більше 1 начальника відділу заступника начальника управління. У такому разі, коли загальна чисельність такого управління становить 40 та більше посад, начальник управління може мати не більше 3 заступників, один з яких не очолює відділ.
Дослідивши наявні в матеріалах справи витяги зі штатів правління правового забезпечення та Центрального юридичного управління, судом встановлено, що відмінність центрального управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління від окремого управління як самостійного органу військового управління або структурного підрозділу органу військового управління, полягає у високому ступені складності (багатофункціональності, програмно-цільового напряму діяльності), одногалузевої спрямованості для забезпечення Збройних Сил України певною номенклатурою майна, та (або) послугами, координації роботи, пов'язаної з виконанням цих завдань. Водночас окреме управління є самостійним органом військового управління або структурного підрозділу органу військового управління з однофункціональним спрямуванням.
Тобто, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення на Центральне юридичне управління, функції останнього значно розширились.
Крім того, дослідивши Положення про Центральне юридичне забезпечення Генерального штабу ЗСУ, затверджене наказом генштабу ЗСУ від 11.02.2023 №24/ДСК та Положення про Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, затверджене наказом Генштабу ЗСУ від 25.05.2020 №22/ДСК, судом встановлено, що на Центральне юридичне управління покладено більшу кількість завдань та обов'язків ніж на Управління правового забезпечення.
З урахуванням означеного судом не приймаються до уваги посилання позивача на порушення відповідачем пункту 116 Положення при увільненні позивача від займаної посади та зарахування його у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, мотивовані тим, що фактично не відбулося скорочення штатних посад, оскільки означеним пунктом Положення передбачено зарахування військовослужбовців в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад.
В академічному тлумачному словнику (1970-1980), що міститься за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 поняття слова «реформа» визначено яке перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.
Як вже зазначалося судом, зі зміною організаційно-штатної структури Управління правового забезпечення на Центральне юридичне управління, функції останнього значно розширились, а тому у даному випадку є підстави вважати, що під час такої зміни фактично відбулось реформування означеної структурної одиниці Генштабу ЗСУ.
Суд не приймає до уваги твердження позивача стосовно призначення на рівнозначні посади 17 офіцерів Управління правового забезпечення в Центральному юридичному управлінні, оскільки обставини їх призначення не є предметом позову у цій справі. Крім того, судом не досліджується відповідність таких військовослужбовців кваліфікаційним вимогам для зайняття посад в Центральному юридичному управлінні.
Доводи позивача щодо наявності у нього більш високого досвіду служби, рівня професійної компетенції, ніж у військовослужбовців, призначених на посади у Центральному юридичному управлінні, відхиляються судом як необґрунтовані та не підтверджені документально та такі, що, на переконання суду, є суб'єктивною думкою позивача. Крім того, в межах цієї справи судом не надається оцінка кваліфікації призначених на посади у Центральному юридичному управлінні військовослужбовців, оскільки зазначене не є предметом спору.
Доводи позивача щодо наявності станом на дату його увільнення від займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ вакантної посади начальника відділу організації правової роботи - заступника начальника Центрального юридичного управління спростовуються наявною в матеріалах справи копією наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №775, яким на означену посаду призначено підполковника юстиції ОСОБА_2 .
Щодо зазначених у позовній заяві доводів позивача про перебування його у кадровому резерві, суд зазначає, що листом Генштабу ЗСУ від 02.05.2023 №321/КЦ/3264 повідомлено, що полковник юстиції ОСОБА_1 у резерві кандидатів для просування по службі у 2022 році не перебував. У зв'язку із звільненням позивача у відставку примірники особової справи надіслано до Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Київ та до Обухівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Київської області м. Обухів.
Водночас, навіть встановлення факту перебування позивача у кадровому резерві жодним чином не вплинуло б на результати розгляду справи, оскільки в силу положень абзацу 2 пункту 257 Положення №1153/2008 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
З урахуванням означеного судом не досліджується питання перебування позивача у кадровому резерві кандидатів на просування по службі у 2022 році як таке, що не впливає на результати її розгляду.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірне увільнення позивача з посади начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення та зарахування його у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ спірними наказами, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що наказом начальника Генштабу ЗСУ від 25.01.2023 №23 позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я у відставку за підпунктом «б», а тому навіть задоволення заявлених позивачем у цій справі позовних вимог не призведе до поновлення його права зайняття посади начальника відділу організації правової роботи - заступника начальника Центрального юридичного управління, на захист якого подано цей позов, оскільки такого права позивач не набув.
Означене, на переконання суду, самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог позивача в цій справі.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.