КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року № 640/26834/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачці до 17.03.2021 невиплаченої пенсії померлого батька;
- зобов'язати відповідача видати додаткову довідку на адресу завідувача Двадцять першої Київської нотаріальної контори ОСОБА_2 із зазначенням всієї суми невиплаченої батьку позивачки суми пенсії за період 2014-2020 роки для подальшого оформлення її спадкових прав у нотаріуса;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачці повний розмір невиплаченої пенсії її померлого батька за період 2014-2020 роки з урахуванням фактично виплаченої суми.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона є донькою пенсіонера ОСОБА_3 , який помер на тимчасово окупованій території (м. Донецьк) та який з 2014 року не отримував пенсію.
Позивач стверджує, що за наслідками розгляду її звернень відповідач відмовив у наданні інформації щодо розміру невиплаченої її батьку пенсії, а також фактично відмовив у її виплаті протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, надавши позивачці суперечливі рекомендації: з одного боку - звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, а з іншого - звернутися до відділу обслуговування громадян.
На переконання позивачки, відповідачем проявлено бездіяльність щодо виплати їй невиплаченої пенсії її померлого батька.
Позивачка вважає визначення відповідачем періоду та суми невиплаченої пенсії значно заниженими з огляду на те, що пенсію він не отримував 6 років, а не 3 як вказано у довідці.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за наслідками звернення позивачки щодо виплати недоотриманої пенсії померлого батька відповідачем було повідомлено порядок отримання недоотриманої пенсії та про зміну її розміру, який буде залежати від дати звернення за недоотриманою пенсією, а також надано довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії на запит нотаріуса.
Також відповідач стверджує, що вимоги позивачки щодо видачі довідки з серпня 2014 року по 17.09.2020 для подальшого включення до складу спадщини є безпідставними, оскільки положеннями законодавства визначено, що у випадку, якщо поновлення виплати пенсії не відбулося за життя пенсіонера з його вини, то розмір недоотриманої пенсії померлого розраховується за період відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - не більше ніж за 3 роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив, поданій позивачкою до суду, зазначено, що підставою для звернення до суду є невиплата позивачці повної суми пенсії, яка належала її батькові, за весь період з 2014 по 2021 роки і не була ним отримана з незалежних від нього причин.
Позивачка стверджує, що сума недоотриманої пенсії значно зменшена за її розрахунками, а сума, зазначена відповідачем у листі нотаріусу не є сумою недоотриманої пенсії її батьком за весь період з 2014 по 2021 рік.
Також позивачка вказує, що відповідач кілька разів ігнорував її звернення до нього та його підрозділу за місцем реєстрації як переміщеної особи, куди позивачка зверталась за отриманням пенсії її померлого батька до того як сплив 6-місячний термін з дня смертії її батька та відкриття спадщини.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
04 травня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/26834/21 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду лист, в якому надано пояснення стосовно обставин справи (перебування померлого пенсіонера на обліку в ГУ ПФУ в м. Донецьк, відсутності заяв про поновлення йому виплати пенсії за життя, звернення позивачки 28.12.2020 до ГУ ПФУ, надання відповіді на запит нотаріальної контори).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта НОМЕР_1 , виданого Ворошиловським РВ УМВС України в м. Донецьку.
23 грудня 2020 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років.
30 грудня 2020 року Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу №67030052 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявою від 26.02.2021 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві про надання інформації у письмовому вигляді про повний розмір суми недоотриманої її батьком пенсії; виплату позивачці повного розміру недоотриманої її батьком пенсії, починаючи з 2014 року по дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26.03.2021 №2600-0202-8/51587 на звернення позивачки надано роз'яснення щодо виплати суми пенсії, що належала пенсіонерові і залишається недоотриманою у зв'язку з його смертю відповідно до положень статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 1.5, 2.26 постанови Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону» та рекомендовано позивачці звернутися до відділу обслуговування громадян.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 06.04.2021 №2600-0501-8/58251 на запит завідувача Двадцять першої Київської нотаріальної контори ОСОБА_2 повідомило, що на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 (в нотаріальному запиті зазначено АДРЕСА_2 ), пенсія не виплачена у сумі 170035,79 грн, яка належить до сплати. Недоотримана пенсія в зв'язку зі смертю виплачується відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Розмір недоотриманої пенсії розраховується за період відповідно до частини першої статті 46 Закону, тобто за три роки до дня звернення, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами.
Виходячи з викладеного, повідомлено, що розмір недоотриманої пенсії ОСОБА_3 розрахований за 3 роки на дату формування відповіді - 15.04.2021, а також зазначено, що розмір недоотриманої пенсії буде зменшено в залежності від дати звернення за недоотриманою пенсією до територіального органу ПФУ спадкоємця із оформленим свідоцтвом про право на спадщину. Отже розмір недоотриманої пенсії буде змінюватись.
21 квітня 2021 року позивачці видано свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що спадкоємицею зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1933 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: нарахованої, але не виплаченої, пенсії в сумі 170035,79 грн, яка належить до сплати та належала спадкодавцю згідно довідки, виданої ГУ ПФУ в м. Києві за №2600-0501-8/58251 від 06.04.2021. Спадкова справа №916-2020, зареєстровано в реєстрі за №790.
Не погоджуючись з правомірністю вчиненої відповідачем бездіяльності, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Положенням частини першої статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частин першої, третьої статті 4 Закону №1058 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно статті 5 Закону №1058 останній регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
За правилами статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 частини першої статті 49 Закону №1058 передбачено, що в виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі смерті пенсіонера.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
У свою чергу, згідно частини першої статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
За правилами статті 52 Закону №1058 сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення ЦК України не визначають строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. У свою чергу, приписи частин другої та третьої статті 52 Закону №1058 також не містять застережень щодо обмеження права особи на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Отже, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини. В іншому випадку, якщо у цей проміжок часу такі особи не звернулися, то сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 21.01.2021 у справі №640/25372/19.
Крім того, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.
Згідно статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії.
Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 означеного рішення Європейський суд з прав людини вказує, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини, в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії»[ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорваті» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
З матеріалів справи вбачається, що батько позивачки - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років в м. Донецьк, був особою похилого віку.
Позивачка у позовній заяві зауважує, що її батько не мав можливості переміститися з тимчасово окупованої території (м. Донецьк) за станом здоров'я, так як був паралізованим внаслідок інсульту. У зв'язку з означеним він був позбавлений можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для реалізації свого гарантованого права на отримання пенсії.
Місто Донецьк згідно додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085 віднесене до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 не отримував своєчасно пенсію з власної вини.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Приписи частин першої та другої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначають, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що у випадку, коли пенсія нараховувалася у відповідності до приписів пенсійного законодавства, проте не виплачена з незалежних ні від органу пенсійного фонду, ні від пенсіонера причин, то до спірних правовідносин слід застосовувати приписи частини другої статті 46 Закону №1058 в частині виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.
В свою чергу, з відповіді ГУ ПФУ в м. Києві вбачається, що позивачці було рекомендовано звернутися до відділу обслуговування громадян для виплати недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини.
Водночас, згідно позиції відповідача, викладеної у відзиві та листі до позивачки, недоотримана пенсія у зв'язку зі смертю виплачується відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1058 за 3 роки до дня звернення, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами.
У листі ГУ ПФУ в м. Києві від 06.04.2021 №2600-0501-8/58251 до Двадцять першої Київської нотаріальної контори зазначено, що на ім'я ОСОБА_3 пенсія не виплачена у сумі 170035,79 грн, яка належить до сплати. Розмір недоотриманої пенсії розраховано за період відповідно до частини першої статті 46 Закону №1058, тобто за 3 роки до дня звернення, де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами.
З протоколу розрахунку боргу №463 від 16.05.2023 вбачається, що сума невиплаченої ОСОБА_3 пенсії склала 167375,77 грн за період з квітня 2018 року по квітень 2021 року.
Викладене свідчить, що відповідач, обмежуючи відомості про розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії померлого у період з 2014 року по березень 2018 року, невірно застосовував норми права, які регулюють спірні правовідносини, безпідставно обмеживши надання таких відомостей Двадцять першій Київській нотаріальній конторі та позивачці трирічним строком.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови у наданні позивачці інформації про розмір нарахованої, але не отриманої, пенсії спадкодавцем ОСОБА_3 за весь період, починаючи з 2014 року, є протиправними.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати позивачці довідку про розмір нарахованої, але не отриманої, пенсії ОСОБА_3 за весь період, починаючи з 2014 року.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивачки є належним та достатнім в даному випадку.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, за наявності активної поведінки з боку відповідача, яка виразилась у наданні позивачці та Двадцять першій Київській нотаріальній конторі відповідей на запити, суд вважає, що такі дії відповідача не містять ознак бездіяльності.
Водночас позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачці до 17.03.2021 невиплаченої пенсії померлого батька та зобов'язання відповідача виплатити позивачці повний розмір невиплаченої пенсії її померлого батька за період 2014-2020 роки з урахуванням фактично виплаченої суми не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки станом на дату винесення рішення у цій справі матеріали справи не містять відмови у здійсненні невиплаченої пенсії померлого батька позивачки - ОСОБА_3 .
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26.03.2021 позивачці роз'яснено порядок звернення до відділу обслуговування громадян та надано рекомендації щодо звернення для виплати недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини.
Відтак, спору щодо бездіяльності відповідача з не виплати позивачці до 17.03.2021 невиплаченої пенсії померлого батька у цій справі, не існує.
Також, відповідач ще не надав до Двадцять першої Київської нотаріальної контори оновлену довідку про розмір нарахованої, але не отриманої, пенсії ОСОБА_3 з 2014 року по березень 2018 року включно на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивачки у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивачки на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 20.09.2021 №34589840.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у наданні до Двадцять першої Київської нотаріальної контори інформації про розмір нарахованої, але не отриманої, пенсії ОСОБА_3 шляхом видачі відповідної довідки за весь період, починаючи з 2014 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві надати до Двадцять першої Київської нотаріальної контори довідку про розмір нарахованої, але не отриманої, пенсії ОСОБА_4 за весь період, починаючи з 2014 року.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.