Справа № 761/27567/23
Провадження № 4-с/761/174/2023
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Бражніченко І.О.
представника скаржника (боржника): Федорової М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу ОСОБА_1 , на бездіяльність Першого відділу держаної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
в серпні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу держаної виконавчої служби у місті Вінниці центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), згідно з якою заявник просив суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що полягає у незнятті арешту з майна ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати Перший відділ Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт майна ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що накладений відповідно до постанови від 21.05.2012 ВП НОМЕР_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1181344,41 грн.
В обґрунтування скарги зазначено, що Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення у справі №2-3828/11 про стягнення заборгованості за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 та видано виконавчий лист від 19.01.2012. Головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 з виконання виконавчого листа № 2-3828 виданого 19.01.2012 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу у сумі 1181344,41 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». В межах даного виконавчого провадження винесено постанову від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах сум стягнення: 1 181 344, 41 грн.
Так, заявником зазначено, що поза межами виконавчого провадження боржник ( ОСОБА_2 ) і стягувач уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.2014, відповідно до якого, до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перейшло право власності на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 м. кв. в рахунок виконання боржником зобов'язань перед стягувачем за кредитним договором № 15-06-И/27 від 27.11.2006. Окрім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.201 передбачає, що будь які наступні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до боржника щодо виконання кредитного договору №15-06-И/27 від 27.11.2006 є недійсними. Так, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало лист від 31.12.2014 №9-244200/19193 в якому підтверджено, що станом на 31.12.2014 заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 відсутня.
У скарзі зазначено, що постановою Головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. від 18.06.2014 було повернуто виконавчий документ стягувачеві. Однак станом на 02.08.2023 постанова від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1181344,41 грн. не скасована, арешт не знято. Отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів, виявлено, що в актуальній інформації про державну реєстрацію обтяжень наявний запис про обтяження №23602410, зареєстрований 21.05.2012 на підставі постанови Головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. від 21.05.2012 НОМЕР_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми стягнення: 1181344,4 грн.
Дана скарга мотивована тим, що з метою врегулювання в позасудовому порядку цього питання, було направлено лист до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з вимогою зняти арешт належного ОСОБА_1 , майна, що накладений відповідно до постанови від 21.05.2012, винесеної в межах неіснуючого на сьогоднішній день виконавчого провадження. Однак станом на 02.08.2023 арешт не знято, відповіді не надано. Таким чином, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржник, незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, що є незаконним та необґрунтованим, а ігнорування вимоги зняття арешту з бездіяльністю з боку Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що перешкоджає ОСОБА_1 здійснювати права власника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2023 року прийнято до розгляду вказану скаргу.
В судовому засідання 22.09.2023 суд ухвалив залучити до участі у справ у якості заінтересованої особи кредитора - ПАТ «Банк Фінанси та Кредит».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2023 витребувано у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 та надання інформації щодо стадії виконання виконавчого листа №2-3828 від 19.01.2012 виданого Шевченківським районним судом міста Києва, відповідь на вказану ухвалу суду надано не було.
В судовому засіданні 12.12.2023 судом долучено до матеріалів справи лист відповідь начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 07.08.2023 №100500.
Представник скаржника адвокат Федорова М.О. в судовому засідання скаргу підтримала у повному обсязі та просила її задовольнити.
Інші заінтересовані особи в судове засідання не з'явились, про місце, час та дату судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини другої статті 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
З огляду на наведені правові приписи, суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності заінтересованих осіб.
Вислухавши пояснення представника скаржника, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2011 року у справі №2-3828/11 стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту в сумі 1 179 524,41 грн. та судовий витрати в сумі 1820,00 грн., а всього підлягає стягнення 1181344,41 грн. Рішення набрало законної сили 14.11.2011.
Як вбачається з матеріалів справи, що Головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 з виконання виконавчого листа № 2-3828 виданого 19.01.2012 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення боргу у сумі 1181344,41 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
В межах даного виконавчого провадження винесено постанову від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику: ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження буд-якого майна, яке йому належить.
Згідно із положення частин 2, 3 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Згідно із п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Відповідно до частин третьою-п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Судом встановлено, що постановою Головного державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. від 18.06.2014 у якій вказано, що вході перевірки майнового стану боржника, майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, було не виявлено. Здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними, а тому керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено виконавчий документ виконавчий лист № 2-3828 виданий 19.01.2012 Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту в сумі 1 179 524,41 грн. та судовий витрати в сумі 1820,00 грн., а всього підлягає стягнення 1181344,41 грн. - повернути стягувачу.
З матеріалів справи вбачається, що поза межами виконавчого провадження боржник ( ОСОБА_2 ) і стягувач уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.2014, відповідно до якого, до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перейшло право власності на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 м. кв. в рахунок виконання боржником зобов'язань перед стягувачем за кредитним договором № 15-06-И/27 від 27.11.2006. Окрім того, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.12.201 передбачає, що будь які наступні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до боржника щодо виконання кредитного договору №15-06-И/27 від 27.11.2006 є недійсними.
Так, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало лист від 31.12.2014 №9-244200/19193 в якому підтверджено, що станом на 31.12.2014 заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 відсутня.
Також судом встановлено, що згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей про державну реєстрацію обтяжень від 23.07.2023 року на нерухоме майно скаржника 21.05.2012 року 11:08:19 накладений арешт, підставою для державної реєстрації обтяження вказано - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії та номер: НОМЕР_2, виданої 21.05.2012 Ленінським відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, головний державний виконавець Голиш Марія Володимирівна. Підстави внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38379941 від 28.11.2017 10:59:06, ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Вінницької ради, Вінницької області, вид обтяження арешт нерухомого майна, відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстрацій номер обтяження: 12516902, 21.05.2012 11:08:19; Опис предмета обтяження: все майно; номер запису про обтяження: 23602254; 23602410 (спеціальний розділ).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 направлено лист до Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з вимогою зняти арешт належного ОСОБА_1 , майна, що накладений відповідно до постанови від 21.05.2012.
З листа-відповіді начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 07.08.2023 №100500 при перевірці Автоматизованої системи виконавчих проваджень, журналу обліку виконавчих провадження переданих державному виконавцю, виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , встановлено, що на виконанні перебував наступний виконавчий документ: виконавчий лист від 19.01.2012 №2-3828/11 виданий Шевченківським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредиту в сумі 1 179 524,41 грн. та судовий витрати в сумі 1820,00 грн., а всього підлягає стягнення 1181344,41 грн. Згідно розділу 9 п. 2 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватний виконавця» від 07.06.2014 №1829/005-строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки.
Таким чином, ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Отже, на сьогодні все майно ОСОБА_1 перебуває під забороною відчуження (арештом) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.05.2012 року, виданої Головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Голиш М.В. НОМЕР_2, що порушує право особи на розпорядження своїм власним майно у визначений законом спосіб.
Аналіз статей 25, 50, 59, дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У вказаній справі, встановлено, що після повернення стягувачу виконавчого документа про стягнення ОСОБА_1 кредитної заборгованості, боржник повідомив виконавчу службу про повне виконання зобов'язань за кредитним договором та просив зняти арешт із належного йому майна. При цьому виконавчою службою не оспорювався факт погашення боржником заборгованості за виконавчим документом після повернення виконавчого документа стягувачу.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б спростували доводи скаржника про відсутність заборгованості за виконавчими провадженнями, що перебували на виконанні, як в частині кредитної заборгованості так і в частині можливих виконавчих зборів. Натомість державний виконавець підтвердив, що виконавчі провадження знищені.
Законом України Про виконавче провадження не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що станом на 31.12.2014 заборгованість ОСОБА_2 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №15-06-И/27 від 27.11.2006 відсутня, що підтверджується листом від 31.12.2014 №9-244200/19193.
Стаття 41 Конституції України, регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року справа №2/0301/806/11 зроблено висновок враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, висновок суду апеляційної інстанції про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Отже, судом беззаперечно установлено, що дане виконавче провадження було завершено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та виконавчий документ було повернуто стягувачу без виконання з правом повторного провадження.
До того ж суду не надано будь-яких підтверджень звернень до Деснянського ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) із заявами про відновлення знищеного виконавчого провадження або про заміну стягувача у виконавчому провадженні.
У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.
Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому на думку суду, є підставою для задоволення скарги.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (Постанова ВП ВС від 06.04.2021, справа № 910/10011/19).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( "Горнсбі проти Греції" (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ( «Чіжов проти України» п. 40).
За викладених обставин суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), усунути порушення: зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного відповідно до постанови ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вимоги ст. 451 ЦПК України, суд приходить до висновку, що вимоги заяви про визнання протиправною бездіяльність Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що полягає у незнятті арешту з майна ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає, оскільки у разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанови ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
Враховуючи вище викладені, суд приходиться до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенн.
Керуючись Конституцією України, Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», статтями 247, 258-260, 447-453 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
скаргу - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) що полягає у незнятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанови ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - неправомірною.
Зобов'язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), усунути порушення: зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного відповідно до постанови ВП НОМЕР_2 від 21.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено: 15.12.2023.
Суддя :