Справа № 450/899/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/811/1830/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,
Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляа Р.В.,
Секретар Іванова О.О.
З участю представника позивача- адвоката Старко Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №450/889/21 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Іськіва Івана Зіновійовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,- про поділ спільного майна подружжя
ВСТАНОВИВ:
15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об'єкта незавершеного будівництва (житловий будинок) за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку) за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити; у разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва визнати право за ОСОБА_1 на 3/4 частки будівельних матеріалів, обладнання і конструктивних елементів незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити; присудити одному із колишнього подружжя ОСОБА_3 грошову компенсацію замість його частки у праві спільної часткової власності на незавершене будівництво (житловий будинок) або на будівельні матеріали і конструктивні елементи житлового будинку за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, а також замість його частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.03.2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 задоволено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в частині позовних вимог про присудження одному із колишнього подружжя ОСОБА_3 грошову компенсацію замість його частки у праві спільної часткової власності на незавершене будівництво (житловий будинок) або на будівельні матеріали і конструктивні елементи житлового будинку за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, а також замість його частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, та про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частки об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку) за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, - залишено без розгляду.
Позивач просить суд визнати об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) за адресою Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та провести поділ спільного майн а, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити.
В обґрунтування позову покликається на те, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24.01.2017 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти та часткового за його особисті кошти, які були подаровані матір'ю, ОСОБА_4 , здійснено будівництво житлового будинку, який на даний час є об'єктом незавершеного будівництва, оскільки вказаний будинок не введено в експлуатацію та не зареєстровано. Вказаний жилий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити. Зазначена земельна ділянка під час шлюбу зареєстрована на праві власності за відповідачкою ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб'єкта № 242569789 від 01.02.2021 року. Враховуючи вище викладене, просить здійснити також поділ земельної ділянки 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити.
Рішенням Пустомитівського районного суду у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник позивача-адвокат Іськів І.З.
В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його незаконним та необгрунтованим. Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права. Поза увагою суду залишилась та обставина, що в матеріалах справи наявний висновок експерта №007/22 будівельно-технічної експертизи, який підтверджує ринкову вартість незавершеного будівництва та дає можливість для визнання права на будівельні матеріали та обладнання, які були використані для будівництва незавершеного житлового будинку. У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і коструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити одній із сторін, а іншій присудити компенсацію. Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19. Суд першої інстанції помилково не врахував, що предметом даного позову є поділ майна подружжя, а обрання способу поділу майна подружжя (поділити житловий будинок чи будівельні матеріали), виходячи з фактичних обставин справи та норм матеріального права є повноваженням суду. Вирішуючи спір в частині поділу земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, суд помилково не застосував положення частини 1 ст.377 ЦК України та частин 1,2 ст.120 ЗК України. Факт оформлення технічної документації на будівництво будинку на ім'я відповідачки, а також його знаходження на земельній ділянці, право власності на яку вона зареєструвала під час шлюбу на своє ім'я, не спростовує презумції сумісної власності подружжя на цей об'єкт в розумінні ст.60 СК України. Звертає увагу, що на підтвердження розміру частки у спірному майні, відповідно до розміру внеску, позивач надав копії відповідних квитанцій про валютні перекази на його ім'я.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
24.10.2023 року ОСОБА_2 наддала суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, необгрунтованою, рішення суду першої інстанції законним. Вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, перевірено надані докази та прийнято законне та обгрунтоване рішення суду.
Відповідно до ч.1ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Заслухавши пояснення представника позивача-адвоката Старко Н.Р. на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 28.07.2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області зареєстровано шлюб, актовий запис №1452.
Рішенням Пустомитівського районного шлюбу Львівської області від 24.01.2017 року у справі № 450/2370/16-ц шлюб між сторонами розірвано (а.с.14).
За час перебування у шлюбі сторонами по справі здійснено будівництво житлового будинку , який на даний час є об'єктом незавершенного будівництва, оскільки не введений в експлуатацію та не зареєстрований як житловий будинок.
Матеріалами справи встановлено, що перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4623610100:01:010:0191 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), яка розташована за адресою Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити. Право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано 29.10.2013 року.
Встановлено, що на вище зазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 4623610100:01:010:0191 знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, ступінь готовності якого 51%. Згідно пояснень позивача ОСОБА_1 час побудови будинку у шлюбі 2015 року.
Відповідно до висновку експерта № 007/22 за результатами проведеної судової будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 11.03.2022 року, час будівництва об'єкту дослідження- незавершенного будівництвом житлового будинку за адресою :Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити є після 2010 року, а саме-2014-2015 роки; ступінь будівельної готовності -51%, ринкова вартість незавершенного будівництвом житлового будинку 1 029 000,00 грн.. У зв'язку із ступенем готовності незавершенного будівництвом житлового будинку 51% , його розподіл не є можливим. Ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 4623610100:01:010:0191 заокруглено становить 318 000,00 грн.
Згідно ч.1ст.36 Сімейного кодексу України (далі по тексту СК) шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності- особиста приватна власність дружини, чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.
Відповідно до п.3ч.1ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Зазначене відповідає змісту ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, викладених у пунктах 23,24 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Судом досліджено та належно встановлено у мотивувальній частині судового рішення, що спірний незавершений будівництвом житловий будинок побудований сторонами за час перебування у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю відповідно до ст. 60 СК, однак у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю суд відмовив.
За положеннями ст.63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відмовляючи позивачу у поділі майна в частці права власності на незавершений будівництвом житловий будинок, суд першої інстанції підставно зазначив, що останнім не доведено, що саме кошти, які пересилала його мати ОСОБА_4 вкладені у будівництво у розмірі 8020 доларів США. Окрім цього, надані позивачем квитанції про переказ коштів є без офіційного перекладу, а тому з останніх неможливо встановити їх цільове призначення.
До доводів апеляційної скарги позивачем надано квитанції з перекладом, однак колегія суддів не приймає їх як доказ у збільшенні частки спільно нажитого майна, оскільки на них не зазначено цільове призначення, позивачем не надано доказів про вкладення зазначених коштів саме у будівництво спірного незавершенного житлового будинку.
Суд апеляційної інстанції, виходячи із змісту ст.60 СК вважає, що має місце презумпція рівності часток у спільно нажитому майні, незважаючи на те, що позивач суду доводив, що відповідачка ОСОБА_2 у період будівнитва житлового будинку не працювала, однак у цей час сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та вели спільне господарство, були подружжям.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 157/1722/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 560/542/15-ц; від 24 березня 2021 року у справі № 671/1453/15-ц.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з посиланням на висновок судової будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №007/22, що реальний розподіл незавершенного будівництвом житлового будинку відповідно до ч.1ст.71 СК не є можливим, однак суд відмовив у визначенні ідеальних часток безпідставно.
Судом першої інстанції помилково не враховано, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.
Згідно ч.1ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до до ч.1ст.377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.
За змістом ч.1ст.120 ЗК у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехіжд до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16).
Відповідно до ч.1п.п.3, 4 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2ст.376 ЦПК).
Згідно ч.1ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Іськіва Івана Зіновійовича задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 квітня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину незавершеного будівництва (житлового будинку) за адресою: Львівська область, Львівський район, м.Пустомити, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину незавершеного будівництва (житлового будинку) за адресою Львівська область, Львівський район, м.Пустомити, що знаходиться на земельній ділянці площею 0,1га, кадастровий номер 4623610100:01:010:0191.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 28 375,00 грн. (двадцять вісім тисяч триста сімдесят п'ять грн.. 00 коп.) сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк