Справа № 461/3009/22 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/2223/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О..,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович про повернення безпідставно стягнутих коштів,-
ВСТАНОВИВ:
В червні 2022р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк", третя особа приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, у якому просила стягнути з Акціонерного товариства"Ідея Банк"на її користь 41361гривень 40копійок та стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначила, що згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича від 28 листопада 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №2408, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Ідея Банк" стягнені невиплачені в строк грошові кошти на підставі кредитного договору №В03.13022.003419458 від 30.11.2017 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Ідея Банк" та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 02.04.2018 року, за період з 03.05.2018 року по 17.10.2018 року в розмірі: 25 837,76 грн. - основний борг; 11602.24 грн. - прострочений борг; 3397,34 грн. - прострочені проценти; 237,89 грн. - строкові проценти; 1478, 69 грн. - нарахована плата за обслуговування кредиту; 11706,82 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту; 21641,80 грн. - пеня; 1700 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, а всього 77602,54 грн.
На підставі виконавчого напису №2408 від 28.11.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченком Андрієм Сергійовичем було відкрито виконавче провадження №61369341 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ідея Банк", на підставі кредитного договору № В03.13022.003419458 від 30.11.2017 року, грошових коштів у розмірі 77602,54 грн.
Позивач вказує, що в рахунок стягнення боргу з її заробітної плати за період з березня 2020 року по грудень 2020 року включно було стягнено 17942,93 грн., а за період з січня 2021 року по жовтень 2021 року включно було стягнуто 23418, 47 грн., а всього 41 361,40 грн.
Крім того, позивач зазначає, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2021 року у справі №206/2510/21 її позовні вимоги до Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрія Сергійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були задоволені. Виконавчий напис від 28.11.2018, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічевим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за №2408, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК" заборгованості у розмірі 77602,54 грн., було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, позивач вважає, що підстава, на яких відповідач отримав грошові кошти, відпала, а тому до вказаних відносин підлягають застосуванню норми ст. 1212 ЦК України, що не суперечить вимогам статті 1213 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна потерпілому в натурі.
У зв'язку з вищевикладеним, посилаючись на доводи та мотиви наведені у позовній заяві, заявлені вимоги просила задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 08 листопада 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства"Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 41361 гривень 40 копійок.
Стягнуто з Акціонерного товариства"Ідея Банк"на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 992 гривні 40 копійок.
Вказане рішення суду оскаржив відповідач - АТ «Ідея Банк», подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначив, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, ухваленим на підставі неправильного застосування норм матеріального права.
Зокрема, звертає увагу суду на те, що на користь АТ «Ідея Банк» було стягнуто лише 37328,55 грн., а не 41361,40 грн., як зазначено в оскаржуваному рішенні. Решта суми в розмірі 4032,85 грн. була стягнута на користь Приватного виконавця Кузьменко А.С. відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», а тому Банк не повинен повертати ці кошти позивачу, оскільки їх не отримував.
Крім того зазначив, що правовою підставою для стягнення коштів є кредитний договір, а тому стягнення коштів у даному випадку є підставним.
На підставі вищенаведеного, просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.247ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268ЦПКУкраїни у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про повернення безпідставно стягнутих коштів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки виконавчий напис за реєстровим номером №2408 визнано таким, що не підлягає виконанню, а отже, підстава, на якій відповідач стягнув з позивача 41361,40 грн. відсутня, а тому прийшов до переконання про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича від 28 листопада 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №2408, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Ідея Банк" стягнуто грошові кошти на підставі кредитного договору № В03.13022.003419458 від 30.11.2017 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Ідея Банк" та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав 02.04.2018 року, за період з 03.05.2018 року по 17.10.2018 року в розмірі: 25 837,76 грн. - основний борг; 11602.24 грн. - прострочений борг; 3397,34 грн. - прострочені проценти; 237,89 грн. - строкові проценти; 1478, 69 грн. - нарахована плата за обслуговування кредиту; 11706,82 грн. - прострочена плата за обслуговування кредиту; 21641,80 грн. - пеня; 1700 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, а всього 77602,54 грн.
На підставі виконавчого напису №2408 від 28.11.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченком Андрієм Сергійовичем було відкрито виконавче провадження №61369341 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Ідея Банк" на підставі кредитного договору № В03.13022.003419458 від 30.11.2017 року, грошових коштів у розмірі 77602,54 грн.
В рахунок стягнення боргу із заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня 2020 року по грудень 2020 року включно було стягнуто 17942,93 грн., а за період з січня 2021 року по жовтень 2021 року включно було стягнуто 23418, 47 грн., а всього 41 361,40 грн., що підтверджується довідками Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" №10278/С/ВНЗП та №10279/С/ВНЗП від 07.12.2021.
Згідно вищевказаних довідок, стягнення із заробітної плати позивача проводилося в рамках виконавчого провадження № 61369341 від 04.03.2020.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2021 року у справі №206/2510/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрія Сергійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були задоволені. Виконавчий напис від 28.11.2018, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за №2408, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК" заборгованості у розмірі 77602,54 грн., було визнано таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Оскільки, Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2021 року у справі №206/2510/21 позовні вимоги Шнакенберг до Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрія Сергійовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були задоволені. Виконавчий напис від 28.11.2018, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований в реєстрі за №2408, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства "ІДЕЯ БАНК" заборгованості у розмірі 77602,54 грн., було визнано таким, що не підлягає виконанню, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що отримані АТ «Ідея Банк» на підставі вказаного виконавчого напису кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що стягнута в примусовому порядку сума в розмірі 41361,40 грн., складається: із суми заборгованості, яка стягнута в примусовому порядку на користь АТ «Ідея Банк» в розмірі 37328,55 грн., а також 4032,85 грн. основна винагорода та витрати виконавчого провадження, які стягнуті на користь приватного виконавця Куземченко А.С..
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення 37328,55 грн..
Щодо стягнення 4032,85грн. основної винагороди та витрат виконавчого провадження, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
За змістом статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Як зазначено вище, здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).
При цьому для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
У даному випадку стягнення з позивача на користь приватного виконавця Куземченко А.С. грошових коштів у сумі 4032,85грн. пов'язане зі здійсненням приватним виконавцем примусового виконання виконавчого документа.
Підставою для виникнення у боржника обов'язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов'язки, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.1 ст. 42 ЗУ "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачем оскаржувались будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження № 61369341.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що визначення відповідачів у справі, до яких звернено позов, є правом позивача, відповідно судом суб'єктний склад відповідачів без заяви позивача змінений бути не може.
Оскільки, відповідачем у даній справі в частині вимог про стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження має бути приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А.С. та у визначених законом випадках Казначейська служба, а позивачем визначено лише одного відповідача, заявлені ним в цій частині вимоги з неналежним суб'єктним складом не підлягає задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 листопада 2022 року скасованота постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, вирішено стягнути з АТ «Ідея Банк» 37328,55грн., таким чином, на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати пов'язані зі сплатою судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 895,54 грн..
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке
конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» - задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 08 листопада 2022 року - скасуватита постановити нове судове рішення, позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства"Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 37328,55 гривень.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства"Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 895,54 грн..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 26 грудня 2023 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.