Єдиний унікальний номер судової справи 201/3017/20
Номер провадження 1-кп/201/248/2023
ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року м. Дніпро
вул. Гусенка, 13
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_4 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 лютого 2020 року за № 12020040650000119 за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Превільне Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
встановив:
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться кримінальне провадження, внесене 03 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650000119 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В судовому засіданні прокурором ОСОБА_5 подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах вказаного кримінального провадження.
В обґрунтування доводів клопотання прокурор ОСОБА_5 посилався на те, що будь-які дані, які б свідчили про зменшення ризиків можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватись від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що враховувалися судом при обранні та продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні, а тому просив продовжити застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід. Крім того прокурор посилався на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі понад десяти років, при цьому обвинувачений раніше засуджений за вчинення умисного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, не має постійного джерела доходу, а тому продовжують існувати передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики.
Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_7 є недоцільним і не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому просив клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подане ним клопотання, просив його задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів.
Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора, просила його задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 .
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії запобіжного заходу застосованого до його підзахисного, просив розглянути можливість застосування до ОСОБА_7 іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника ОСОБА_8 .
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів суд приходить до висновку, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Так, під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року відносно ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому був неодноразово продовжений.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги до ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, колегія суддів має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_7 висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, тобто у вбивстві, умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_9 , за обставин, викладених в обвинувальному акті.
При цьому, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинувачених в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, колегія суддів вважає, що, в даному випадку, є обов'язкова умова - conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачені вчинили злочини, що підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.
Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання доцільності продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи існування наведених прокурором ризиків, колегія суддів приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.
Так, обвинуваченому ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також колегія суддів враховує і те, що обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований і не має законного джерела доходу, достатніх відомостей про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, у тому числі, і з державою, не має.
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винуватими, колегія суддів виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.
Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_7 раніше був засуджений за вчинення умисного злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, що підтверджується довідкою про судимості по облікам АІС та знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, що є тими обставинами, які, пропри презумпцію невинуватості, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони.
Отже, наведені обставини та дані про особу обвинуваченого в сукупності із суворістю можливого покарання вказують на існування ризиків можливих спроб ОСОБА_7 переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення, ступень яких є досить високою.
Таким чином, колегія суддів погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченим п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність існування та продовження цих ризиків доведеним у повній мірі.
З урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочину, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, колегія суддів приходить до переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що виправдовує продовження найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому вважає за доцільне продовжити тримання останнього під вартою строком на 60 днів до 16 лютого 2024 року.
У відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України колегія суддів не визначає розмір застави у вказаному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 199, 331, 369-372 КПК України, -
постановив:
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 16 лютого 2024 року включно.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 16 лютого 2024 року включно.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 09 годині 00 хвилин 21 грудня 2023 року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Суддя: ОСОБА_3