Справа № 630/554/23
Провадження № 2/630/206/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді Малихіна О.О.,
за участю секретаря Нерубацької А.О.,
представника позивача (дистанційно) Тарасенко В.Ю.,
представника відповідача (дистанційно) Зибунової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 630/554/23 (провадження № 2/630/206/23) за позовом ОСОБА_1 від 29 травня 2023 року, від імені якої діє адвокат Тарасенко Віра Юріївна, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» з вимогою уточненій редакції від 26 липня 2023 року про стягнення з АТ «Українська залізниця» моральної шкоди у розмірі 992400,00 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів,
ВСТАНОВИВ:
В обґрунтування заявленого позову представник позивача Тарасенко В.Ю. вказала, що 12 грудня 2017 року приблизно о 18-35 год. в районі будинку АДРЕСА_1 стався наїзд електропотягу ВЛ 82 М № 085, який рухався у напрямку з м. Полтави у бік м. Харкова, на пішохода ОСОБА_3 , 1968 р.н., внаслідок чого останній загинув. Електропотяг ВЛ 82 М № 085 належить АТ «Українська залізниця» і являється джерелом підвищеної небезпеки. Загиблий ОСОБА_3 був сином для позивача ОСОБА_1 . У зв'язку зі смертю ОСОБА_3 позивач зазнала сильних душевних і моральних страждань, що полягало у порушенні її нормальної життєдіяльності через втрату близької для неї людини, відчутті сильного душевного болю. У зв'язку з цим у позивача порушено нормальний сон, її сняться жахи, вона перебуває у постійному стресі.
На переконання представника позивача загибель ОСОБА_3 сталася через те, що відповідачем не було вжито можливих заходів для забезпечення безпеки громадян, зокрема не встановлено огорожу чи паркани вдовж залізничних перегонів. Від так відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду, розмір якої визначений, виходячи з того, що позивач втратила найріднішу для себе людину і це спричинило їй тривалі у часі моральні страждання, а також тим, що АТ «Українська залізниця» станом на 30 червня 2021 року отримало чистий дохід у понад 1 мільярд гривень і посадові особи компанії отримують середньомісячну заробітну плату у 2020 року в сумі, яка майже дорівнює 300000,00 грн.
Ухвалою від 09 червня 2023 року було відкрито провадження в справі і призначено до розгляду в підготовчому засіданні. Відповідачу був встановлений 15-денний строк для подання відзиву з дня отримання копії ухвали.
Копії ухвали про відкриття провадження в справі і позовної заяви отримані Регіональною філією «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» поштою 16 червня 2023 року.
30 червня 2023 року представниками відповідача АТ «Українська залізниця» Прядка В.О. і Зибуновою Ю.О. через пошту подано відзив, в якому вони заявили про невизнання вимог позивача ОСОБА_1 та просили відмовити в задоволенні позову. Представники відповідача вказали, що у кримінальному провадженні № 12017220000001599 за фактом загибелі ОСОБА_3 були встановлені ті обставини, що машиніст, який керував електропотягом ВЛ 82 М № 085 по платформі «Любовка», за 50-100 метрів перед собою побачив людину, яка лежала на рейках і не ворушилася, і одразу застосував екстрене гальмування і подав звуковий сигнал, але наїзду на людину запобігти не вдалося. У кримінальному провадженні також були встановлені ті обставини, що загиблий ОСОБА_3 в момент наїзду на нього електропотягу перебував в стані сильного алкогольного отруєння, і саме перебування ОСОБА_3 на залізничних коліях було безпосередньою причиною наїзду тепловоза на нього, в той час як в діях машиніста, який керував тепловозом, порушень Правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту, які перебували у причинному зв'язку з пригодою, слідством не виявлено. І це було підставою для закриття кримінального провадження. Представники відповідача переконані, що до загибелі ОСОБА_3 призвело те, що він свідомо порушив п.п. 2.2, 2.3., 2.5., 2.6., 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених постановою КМУ № 903 від 10 листопада 1995 року, і тим самим мав намір заподіяти собі шкоди, і що це виключає відповідальність відповідача за завдану шкоду. Представники відповідача також висловили заперечення проти наявного у ОСОБА_1 права на отримання відшкодування внаслідок смерті ОСОБА_3 , з яким вона була лише зареєстрована за однією адресою місця проживання. Але позивачем не надані докази на підтвердження того, що вона проживала із загиблим сином саме як члени однією сім'ї, які вели спільне господарства, мали спільний бюджет і виконували інші притаманні для сім'ї обов'язки. Також позивач не подала разом з позовом докази на підтвердження понесених нею моральних страждань, обумовлених смертю близької людини; не зазначила у позові розрахунків визначення розміру моральної шкоди. Що ж до рівня прибутків АТ «Укрзалізниця» та заробітної плати керівного складу, представники відповідача вказали, що наведена у позові інформація не відповідає дійсності, що є спробою позивача ввести суд в оману.
Представником позивача Тарасенко В.Ю. подано відповідь на відзив від 06 липня 2023 року, в якому виклала свої міркування щодо наведених представниками відповідача у відзиві заперечень. Вона вказала, що правова позиція відповідача побудована виключно на припущеннях, які нічим не підтверджені та суперечать практиці Верховного Суду щодо розгляду аналогічних справ. Представники відповідача не врахували, що сама по собі смерть близької для позивача особи є беззаперечним доказом наявності моральних страждань, яких зазнала позивач; і відшкодування моральної шкоди має відбуватися на користь позивача, яка є матір'ю загиблого ОСОБА_3 , лише на підставі кровного споріднення першого ступеня. Представник Тарасенко В.Ю. погодилась, що загиблий ОСОБА_3 , як і будь-яка інша людина, міг бути неуважним під час перебування на залізничній колії і не відреагував на наближення потягу. Але така поведінка свідчить лише про порушення правил відповідної поведінки, та аж ніяк не про свідому спробу суїциду. Тому відповідач не довів у належний спосіб наявність умислу потерпілого на спричинення собі шкоди. Отже відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, повинен відшкодувати моральну шкоду, завдану позивачу. Що ж до розміру моральної шкоди, то позивач у своїх розрахунках виходила з практики Верховного Суду щодо розгляду подібних справ, та фінансового стану відповідача, який допускає чисельні порушення правил безпеки і нічого не робить для зменшення кількості подібних трагічних випадків у майбутньому.
Представником відповідача АТ «Українська залізниця» Зибуновою Ю.О. 12 липня 2023 року були подані заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягала на тому, що постановою про закриття кримінального провадження № 12017220000001599 підтверджуються ті обставини, що у крові ОСОБА_3 була виявлена смертельна доза алкоголю і що ОСОБА_3 лежав на залізничних рейках в той момент, коли його помітив машиніст електропотягу. Що ж до практики Верховного Суду, то представник позивача посилається на справи, які, на їй думку, схожі з даною справою. Але такі твердження помилкові, оскільки наведені справи за своїми обставинами не схожі з даною справою по суб'єктному складу.
На стадії підготовчого провадження на підставі клопотання представника відповідача ухвалою від 25 липня 2023 року з СУ ГУПН в Харківській області були витребувані матеріали кримінального провадження № 12017220000001599 від 13 грудня 2017 року за ч. 3 ст. 276 КК України.
В підготовчому засіданні, яке відбулось 25 липня 2023 року, судом були надані роз'яснення представнику позивача Тарасенко В.Ю. про можливість реалізувати процесуальне право на подання клопотання про призначення відповідної судової експертизи з метою отримання висновку експерта на підтвердження розміру моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 . Представник позивача підтвердила суду розуміння своїх процесуальних прав. Але до закриття підготовчого провадження стороною позивача відповідного клопотання не подано.
14 серпня 2023 року на адресу суду надійшли матеріали кримінального провадження № 12017220000001599.
Ухвалою від 27 вересня 2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У вступному слові представник позивача Тарасенко В.Ю. позовну заяву підтримала та просила її задовольнити та надала пояснення на обґрунтування заявлених вимог, в яких посилалася на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив. Відповідаючи на запитання, представник Тарасенко В.Ю. пояснила, після загибелі 12 грудня 2017 року свого сина позивач ОСОБА_1 тривалий час погано себе почувала і постійно перебувала у стані стресу, у неї погіршився сон. Саме виходячи з рівня, глибини і тривалості страждань позивача, та з огляду на практику Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди у подібних випадках й був розрахований розмір моральної шкоди, заявленої до стягнення.
У вступному слові представник відповідача Зибунова Ю.О. заперечила проти заявлених позивачем вимог та просила в їх задоволенні відмовити, надала пояснення на обґрунтування заперечень, в яких посилалася на обставини, викладені у відзиві та запереченнях. Окремо представник Зибунова Ю.О. акцентувала увагу на тих обставинах, що ОСОБА_3 перед наїздом на нього електропотягом перебував у стані смертельного алкогольного сп'яніння, і тим самим свідомо поставив своє життя під загрозу; і що в матеріалах справи відсутні розрахунок розміру моральної шкоди і докази, які підтверджують спричинення позивачу моральної шкоди саме в заявленому розмірі.
В судовому засіданні, вислухавши промови представників сторін, дослідивши подані ними докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з тексту постанови від 29 січня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12017220000001599, 12 грудня 2017 року приблизно о 18-35 год. в районі будинку АДРЕСА_1 стався наїзд електропотягу ВЛ 82 М № 085, під керуванням машиніста ОСОБА_5 , який рухався у напрямку з м. Полтави у бік м. Харкова, на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній загинув.
Досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12017220000001599 встановлено, що внаслідок транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких наступила смерть, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи № 3326-ДМ/17. Цим же висновком підтверджено те, що в крові трупа ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт у кількості 5,16 проміле, що відповідає умовно смертельній дозі алкоголю.
З показань свідків - машиніста електропотягу ОСОБА_5 і помічника машиніста ОСОБА_6 , слідчим було встановлено, що вказані особи під час керування електропотягу ВЛ 82 М № 085 помітили у світлі буферних ліхтарів і прожектора чоловіка, який лежав на залізничній колії, і одразу застосували екстрене гальмування. Але наїзду уникнути не вдалось.
Спираючись на висновок судово-залізнично-транспортної експертизи № 1610 від 28 грудня 2018 року щодо відсутності в діях машиніста ОСОБА_5 порушень Правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту, які б перебували у причинному зв'язку з транспортною пригодою, слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження № 12017220000001599 з підстав відсутності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 276 КК України.
В той же час судовим експертом було встановлено, що дії пішохода ОСОБА_3 не відповідали вимогам Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, і що запобігти залізнично-транспортній пригоді міг саме пішохід ОСОБА_3 за умови виконання ним вимог вказаних Правил, і що ОСОБА_3 був травмований внаслідок необережних і необачних дій при перебування на залізних коліях.
Представники сторін як під час проведення підготовчого провадження, так і під час розгляду справи по суті посилалися на обставини, зазначені у постанові слідчого від 29 січня 2019 року про закриття кримінального провадження, як на підставу заявлених вимог і заперечень. З цьому суд дійшов висновку, що мотиви, якими керувався слідчий, приймаючи процесуальне рішення про закриття кримінального провадження, як і саме процесуальне рішення, яким було завершено досудове розслідування, визнані сторонами як учасниками кримінального провадження.
В такому випадку суд відхиляє доводи представника відповідача про наявність умислу загиблого ОСОБА_3 на спричинення шкоди своєму життю і здоров'ю. Принаймні доказів на підтвердження таких тверджень представники відповідача не надали.
Настання смерті ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 та причина смерті - травматична ампутації нижніх кінцівок зафіксовані у лікарському свідоцтві про смерть № 3326-ДМ/17 від 13 грудня 2017 року. На підтвердження реєстрації факту смерті ОСОБА_3 12 грудня 2017 року відділом державної РАЦС по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області було видано свідоцтв про смерть НОМЕР_1 від 15 грудня 2017 року.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю загиблого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим 04 березня 1969 року Люботинським міським Бюро ЗАГС.
Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
За змістом ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини другої ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята).
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Причиною загибелі ОСОБА_3 є потрапляння під потяг у зв'язку з його грубою необережністю, що виражається у порушенні ним як пішоходом Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, що було ускладнено великим ступеням алкогольного сп'яніння, через що в момент падіння на залізничні колії він не зміг контролювати свою подальшому поведінку. Але така поведінка загиблого не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.
Смертю пішохода ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка пов'язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, порушенням укладу її життя. Факт загибелі ОСОБА_3 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, оскільки людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд, враховуючи допущену грубу необережність самим потерпілим, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначає розмір моральної шкоди у сумі 100000,00 грн., що є ймовірною компенсацією втрат позивача.
Зазначений розмір моральної шкоди відображає глибину та тривалість моральних страждань позивача та є обґрунтованим.
Доводи позивача та її представника в частині обґрунтування підстав відшкодування (сильні душень і моральні страждання) та розміру моральної шкоди, які зазначені в позовній заяві, не підтверджені належними і допустимими доказами.
Не заслуговують на увагу доводи позивача та її представника, що Верховний Суд у подібних правовідносинах, застосувавши принцип розумності і справедливості, задовольняє вимоги позивачів визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі від 250000,00 грн. і більше.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
На підстави викладеного вище, суд задовольняє позов частково і стягує з відповідача АТ «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів, що узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова № 599/645/21 від 21 червня 2022 року).
Також, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1000,00 грн., пропорційно до розміру задоволених вимог, оскільки позивач звільнена від сплати цих сум. Про необхідність розподілу інших судових витрат сторонами справи та їх представниками не заявлено.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 23, 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-82, 139, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 (Сто тисяч) грн. 00 коп. без стягнення податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в сумі 1000,00 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: UA908999980313111256000026001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк Казначейство України, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.
Суддя О. О. Малихін
Повне рішення складено
04 грудня 2023 року.