Провадження №2/760/3987/23
Справа №760/20149/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Усатової І.А., при секретарі - Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 та просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 51,60 кв. м., в тому числі жилою - 29,50 кв. м., яка належала на праві власності його померлому брату, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що, починаючи з 23.09.2003 року, був зареєстрований та постійно проживав у квартирі своїх батьків (батька - ОСОБА_4 , та матері - ОСОБА_5 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі Договору дарування, посвідченого 9-ю Київською державною нотаріальною конторою від 29.09.2006 року, за реєстровим номером № 8-2616, вказана квартира, його батьками була подарована рідному брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Але позивач продовжував постійно проживати у вказаній квартирі. При цьому його рідний брат ОСОБА_3 , після укладання вказаного договору дарування виїхав на роботу до США, де і проживав до дати смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Причини неявки в судові засідання відповідач не повідомив, відзив на позов не подав.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Разом з тим, позивач долучив до позовної заяви клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.
Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Так, позивачем обрано такий спосіб судового захисту, як визнання права власності за набувальною давністю на квартиру.
Відповідно до статті 316 ЦК України Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовии інститут набувальної давності опосередковує один із первинних
способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого
право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього
власника на цю річ, воно грунтується не на попередній власності та відносинах
правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті
344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у
власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність
заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження
або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих
видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на
підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який
учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу
України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна
Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти
публічного права.
Проте, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право'власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої їй рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також, для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною даві можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
З наявного в матеріалах справи Договору дарування, посвідченого 9-ю Київською державною нотаріальною конторою від 29.09.2006 року, за реєстровим номером № 8-2616, вбачається, що двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 51,60 кв. м., в тому числі жилою - 29,50 кв. м., належить на праві власності, ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про смерть від 11 травня 2018 року, № 3200843005894, виданого округом Санта-Клара, штату Каліфорнія, США, ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_3 позивач добросовісно володів та відкрито користувалася квартирою за адресою АДРЕСА_1 , доглядав за квартирою, що належала померлому брату ОСОБА_3 , утримував її, сплачував комунальні платежі, робив поточний ремонт, а тому має право на визнання права власності на вказану квартиру за набувальною давністю.
Так, з наданого позивачем копії паспорта від 07 грудня 2001 року, виданого Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві, вбачається, що він від 23.09.2003 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . '
З наявних в матеріалах справи квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг підтверджується, що після смерті ОСОБА_3 позивач добросовісно володів та відкрито користувався квартирою за адресою АДРЕСА_1 , доглядав за квартирою, що належала померлому.
Згідно витягу зі Спадкового реєстру № 18359625 від 02.02.2009 року відносно відкриття спадкової справи щодо спадщини померлого ОСОБА_3 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Спадковому реєстрі інформація відсутня з чого вбачається, що Заява дружини померлого - ОСОБА_2 від 02 лютого 2009 року № 295, про те, що вона приймає спадщину за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_3 . 1 з урахуванням, фактичного прийняття вказаної спадщини, батьками померлого, то доля ОСОБА_2 , у цьому випадку була у розмірі 1/3 частки у вказаній квартирі за адресою АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідач ОСОБА_2 , так і не отримала Свідоцтво про право на спадщину, та не провела його відповідної держаної реєстрації. Згідно ч. З, ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Однак, згідно ч.І, ст. 1298 ЦК України (Строк видачі свідоцтва про право на спадщину) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Тобто отримання вказаного свідоцтва, це не право спадкоємця яке він хоче використовує, а не хоче не використовує. Це є прямим обов'язком спадкоємця отримати вказане свідоцтво, про що прямо йдеться у ч.І, ст. 1297 ЦК України (Обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину), де вказано, що, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Отже після 04.02.2009 року, з боку відповідача ОСОБА_2 , є як факт порушення нею положень передбачених ч.І, ст. 1297 ЦК України, і одночасно це є і початок відліку строку набувальної давності, термін якої (10 років) вже остаточно закінчився 04.02.2019 року.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в п володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В узагальненні Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав", обговорене 21.12.2012 на засіданні Пленуму, дано роз'яснення, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якою цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем вона є.
Як вбачається із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , більше 10 років позивач користувався вказаною квартирою спільно із батьками (батько - ОСОБА_4 , та матір - ОСОБА_5 ), а після їх смерті, які відповідно настали ІНФОРМАЦІЯ_3 і ІНФОРМАЦІЯ_4 , відкрито та безперервно володів вказаною квартирою самостійно.
Враховуючи, положення ч.2 ст.328 ЦК України, а також ті факти, що протягом усього часу володіння ОСОБА_1 квартирою, що належала померлому ОСОБА_3 , на це майно реально не претендували інші особи, або це майно визнавалась відумерлою спадщиною відповідно до ст. 1283 ЦК України, належність позивачу вказаної квартири, іншими наданими доказами, суд дійшов висновку, що позивач не набув сяйно злочинним шляхом, а тому суд вважає, що за ОСОБА_1 слід визнати право власності на вказану квартиру.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). Відповідно до пункту 14 вищезгаданої Постанови, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.
З огляду на наведене, враховуючи, що ОСОБА_1 є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом більше десяти років, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про визнання за нею права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 51,60 кв. м., в тому числі жилою - 29,50 кв. м., яка належала на праві власності померлому, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 137, 524, 555, 558 ЦК УРСР (1963 року), ст. ст. 15, 16, 328, 344 ЦК України, 2, 3, 4, 10, 12, 77-81, 197-198, 259, 263- 265 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,60 кв. м., в тому числі жилою - 29,50 кв. м., яка належала на праві власності померлому, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.А. Усатова