печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11932/20-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника Міністерства юстиції України - Мазій К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/11932/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної Казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про відшкодування моральної шкоди,- ,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної Казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про відшкодування моральної шкоди.
Так, з обґрунтувань позовної заяви вбачається, що наказом Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17 - о «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України)» позивача було незаконно звільнено з роботи, у зв'язку з чим останній звернувся до суду.
В подальшому. після звернення до суду. постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/889/15 від 08.06.2016 р., адміністративний позов було задоволено повністю: стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 334 (двадцять три тисячі триста тридцять чотири) гривні 91 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів. Вимушеним прогулом у даній справі слід вважати період з моменту незаконного звільнення позивача до моменту його поновлення на посаді, а саме період з 24.01.2015 року (день, наступний з звільненням позивача, згідно наказу ДЕІ України від 23.01.2015 року) по 13.09.2015 року (день, що передує прийняттю Львівським окружним адміністративним судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді).
Однак, позивач вказує, що. станом на день звернення до суду . рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 р. у справі №813/889/15 не виконано, а тому позивач тривалий час перебуває у невизначеному стані. З одного боку рішенням суду поновлено позивача на посаді голови Державної екологічної інспекції України, а з іншого, у зв'язку з невиконанням даного рішення, позивач фактично перебуває у вимушеному прогулі.
Відтак, з урахуванням зазначено позивач стверджує, що такими протиправними діями щодо невиконання рішення, йому завдана моральна шкода.
Позивач вважає, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та Міністерство юстиції України.
З врахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, позивач просить суд: стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 723 600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України та стягнути судові витрати.
17.03.2020 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
04.05.2020 представником Державної казначейської служби України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення.
Також, позивачем необґрунтовано вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 510 084,00 грн. Крім того, стягнення такої суми призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.
З даних підстав, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
04.05.2020 позивачем було подано відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якому зазначено, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. При виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних органів гарантом виступає саме держава Україна. Без залучення до участі в справі Державної казначейської служби України, у випадку задоволення позову, унеможливлюється стягнення відшкодування шкоди з держави (такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 р. справа №489/515/17).
Відтак, позивач ввважає, що доводи зазначені у відзиві представника Державної казначейської служби України, є необґрунтованими.
26.05.2020 представником Кабінету Міністрів України було подано пояснення в яких зазначено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових правовідносинах з іншим роботодавцем та обіймає керівну посаду, про що зазначив в позовній заяві.
Окрім того, позивачем не надано суду доказів щодо характеру та обсягу їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті. Зокрема, позивач працевлаштований після звільнення з посади Голови Держекоінспекції, не має труднощів з отриманням заробітку, фізичний та психічний стан позивача також не погіршився після його звільнення. Також позивачем не надано доказів тяжкості вимушених змін у житті.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що він змушений здійснювати постійну переписку листами з органами державної влади, ініціювати кримінальні справи щодо невиконання судового рішення, звертатись до суду, представник вважає, що такі дії є правом позивача, а не обов'язком. ОСОБА_1 не обмежений у своїх правах щодо звернення до органів державної влади та правоохоронних органів у будь-яких правовідносинах, що виникають в процесі життєдіяльності позивача.
Також, представник Кабінету Мінстрів України вказує, що результати психічного дослідження Судової незалежної експертизи України від 02.03.2020 за №ED-1734-4-1460.20 не встановлює дійсного об'єктивного дослідження психотравмуючого характеру у визначеній ситуації та не може підверджувати завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.
Відтак, на думку представника Кабінету Мінстрів України позовні вимоги не підлягають задоволенню.
26.05.2020 представником Міністерства юстиції України було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Міністерство юстиції України, яке було визначене в якості співвідповідача, не являється тим суб'єктом, який порушив права та інтереси позивача.
Так, представник Міністерства юстиції України зазначив, що з наявних у справі матеріалів, вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження № 48791375 з примусового виконання листа № 813/889/15, виданого 14.09.2015 Львівським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24.01.2015.
У зв'язку з невиконанням рішення суду державним виконавцем на боржника, Кабінет Міністрів України, накладені штрафи та спрямовано до органів досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
12.03.2016 державним виконавцем відповідно до пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Солом'янське управління поліції Головного управління поліції в місті Києві розглянуло заяву позивача стосовно невиконання Міністерством екології та природних ресурсів України рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України та повідомило про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100090001956 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України.
Водночас в рамках вказаного кримінального провадження не встановлено вину конкретних службових осіб, конкретного органу державної влади у невиконанні судового рішення. Вироку суду не винесено, винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності, не пред'явлено підозру та обвинувачення.
Також, представник вказує, що позивачем отримано середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 334,91 грн. за період з 24.01.2015 по 13.09.2015. Вказані обставини встановлено в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 у спразі № 1.380.2019.002126.
У вказаному рішенні також встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, хоча й подібні, але не тотожні за своєю правовою природою.
Крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 у справі № 1.380.2019.002126 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 14.09.2015 по 31.03.2019 в розмірі 176 126,55 грн.
Вказані обставини є підтвердженням того, що майнові права та інтереси позивача були захищені в судовому порядку.
Також, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач упродовж 2016- 2018 років працював начальником організаційно-розпорядчого відділу, проректором інфраструктури, доцентом кафедри техногенно-екологічної безпеки в університеті державної фіскальної служби України. Станом на сьогоднішній день позивач працює виконуючим обов'язків директора Рожищенського коледжу Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького.
Вказані обставини спростовують твердження позивача стосовно негативних змін в його життєдіяльності, руйнації благополуччя, а навпаки підтверджують те, що позивач у вказаний період є працевлаштованим та заробляє собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. При цьому позивач не позбавлений об'єктивної можливості обирати професію або трудову діяльність за спеціальністю.
Також, представник відповідача вважає, що висновок позивача в силу вимог ст. 76 ЦПК України не є належним доказом та не відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, а тому вимога про стягнення витрат за оплату даного висновку, є необґрунтованою.
З врахуванням зазначеного, представник Міністерства юстиції України просив відмовити в задоволенні позовних имог.
28.10.2020 ухвалою суду задоволено заяву В.о. Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Буславець Ольги про заміну сторони та замінено третю особу Міністерство енергетики та захисту довкілля України на Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України .
03.12.2020 представником Державної екологічної інспекції України було подано пояснення в яких зазначено, що позивачем не надано доказів завдання моральної шкоди.
Також, представник Державної екологічної інспекції України, вказав, що рішеннями на які посилається позивач не встановлено протиправність дій відповідачів.
Таким чином, визнання судом протиправним та скасування наказу Державної екологічної інспекції України не свідчить про наявність протиправних дій з боку цього органу.
Відтак, матеріалами справи не містять налжених, достатніх доказів того, що позивач був позбавлений кар'єрного росту на інших посадах державної служби «А» у сферах наближених до охорони навколишнього природного середовища, сільського господарства чи інших сферах.
З врахуванням зазначеного, представник Державної екологічної інспекції України вважає, що позивачем не доведено факту заподіяння позивачу моральної шкоди, як і не встановлено неправомірності дій відповідачів, що є обов'язковим елементом для притягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Також, зазначив, що висновок долучений позивачем є неналежним.
29.01.2021 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про закриття провадження у справі №757/11932/20-ц.
29.01.2021 року ухвалою суду було зупинено провадження у справі для проведення судово-психологічної експертизи.
05.05.2023 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов лист разом з матеріалами справи, який був отриманий 22.05.2023, в якому зазначено, що ухвала суду від 29.01.2021 була залишена без виконання.
22.05.2023 ухвалою суду було відновлено провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
05.07.2023 представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог.
Позивач збільшення позовних вимог, обгрунтував тим, що в процесі розгляду справи зімнився розмір мінімальної заробітної плати, а тому станом на 04.07.2023 (момент подання заяви про збільшення розміру позовних вимог) 108 мінімальних заробітних плат у грошовому еквіваленті становить 723 600,00 грн. (108* 6700 грн. (розмір мінімальної заробітної плати). Відтак, позивач просить суд стягнути зазначену суму на його користь.
27.09.2023 ухвалою суду було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
27.09.2023 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги та просив їх задовольнити.
Представник Міністерства юстиції України в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Так, з доводів позивача встановлено, що наказом Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17 - о «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України)» позивача було незаконно звільнено з роботи. За захистом своїх прав позивач звернувся до суду.
14.09.2015р. Львівським окружним адміністративним судом у справі №813/889/15 винесено постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України №20-р від 21 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України); визнано протиправним наказ Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17 - о «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України)»; поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24 січня 2015 р.; стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 24450, 23.
В подальшому, вищевказана постанова була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015 р.
Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 05.04.2016 року касаційні скарги Міністерства екології та природних ресурсів України та Кабінету Міністрів України задовольнив частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015 р.в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направляючи справу в цій частині на новий розгляд, зазначив, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, не вірно визначили період вимушеного прогулу.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/889/15 від 08.06.2016 р., адміністративний позов було задоволено повністю, а саме: стягнуто з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23334 (двадцять три тисячі триста тридцять чотири) гривні 91 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів. Так, вимушеним прогулом у даній справі слід вважати період з моменту незаконного звільнення позивача до моменту його поновлення на посаді, а саме період з 24.01.2015 року (день, наступний з звільненням позивача, згідно наказу ДЕІ України від 23.01.2015 року) по 13.09.2015 року (день, що передує прийняттю Львівським окружним адміністративним судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді).
Разом з цим, станом на день звернення до суду, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2015 р. у справі №813/889/15 не виконано, а позивач перебуває з 14.09.2015 р. у вимушеному прогулі, не отримує заробітну плату, позбавлений соціальних гарантій для державних службовців, позбавлений можливості кар'єрного росту та роботи за спеціальністю. Дана негативна ситуація суттєво зашкодила його діловій репутації, вдарила по почуттю гідності, дискредитувала як людину порядну, чесну, віддану справі, професійну, що має особливе значення для мене, як для публічної, відомої в досить широких колах особи. Незаконне звільнення та невиконання рішення суду про поновлення на роботі призвели до суттєвого дискомфорту та негативних змін в життєдіяльності позивача, на тривалий час (п'ять років поспіль) порушили життєвий спокій, зруйнувавши благополуччя та звичний уклад життя, що відбилось його родині. Так, зазначена ситуація для позивача має психотравмуючий характер, залишається такою вже тривалий час (п'ять років), не перестає бути актуальною весь цей час і до сьогодні, що і підтверджується висновком №ED-1734-4-1460.20 за результатами психологічного дослідження від 02.03.2020 р.
Таким чином, позивач тривалий час перебуває у невизначеному стані. З одного боку рішенням суду поновлено на посаді голови Державної екологічної інспекції України, а з іншого, у зв'язку з невиконанням даного рішення, позивач фактично перебуває у вимушеному прогулі.
Відтак, з урахуванням зазначено позивач стверджує, що даними обставинами йому завдана моральна шкода, яку він оцінює 723 600, 00 грн.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статею 23 ЦК Україн, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Зазначені підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. При виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних органів гарантом виступає саме держава Україна. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 р. справа №489/515/17.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправні діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суд з'ясовує факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, втрати немайнового характеру.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки, що призвела до заподіяння шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
Із зазначених правових норм убачається, що для наявності деліктної відповідальності органу державної влади необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювана. Перераховані складові для деліктних зобов'язань є обов'язковими.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обовязковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причиннии зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками) зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
Вищевказані висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №915/1015/16 від 25.06.2018 по справі № 916/1991/17 від 12.06.2018 по справі № 908/999/17.
Верховний Суд у постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц зазначив, що «сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності».
Відтак, позивач, звертаючись до суду, повинен довести факт заподіяння шкоди та надати докази встановлення такого порушення, що спричинило шкоду останньому та причинно-наслідковий звязок. Тобто, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку та підтверджуватись відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, або рішенням уповноважених посадових осіб органу державної влади, яке матиме преюдиціальне значення для справи про відшкодування шкоди.
Суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Так, з врахуванням зазначеного, керуючись ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Так, позивач посилаючись на завдання шкоди вказує, що невиконання рішення суду від 14.09.2015 має психотравмуючий характер для нього, внаслідок якого йому спричинено значні довготривалі психологічні та душевні страждання та стреси, оскільки більше п'яти років рішення суду не виконане, права позивача належним чином не захищені.
Відтак, суд вважає, що позивачем не в повній мірі було реалізовано свої права у судовому порядку щодо оскарження незаконного звільнення, оскільки рішення ухвалено, однак воно не виконується довгий період.
Окрім цього, під час розгляду справи сторонами не надано жодних належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності чи по окремо свідчили про зворотне, а відтак суд відхиляє їх доводи про те, що реалізація позивачем свого процесуального права не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
З врахуванням зазначено, суд вважає, що позивачем доведено наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди та її причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача.
Таким чином, суд дослідивши обставини справи та докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що позивачем доведено факт тривалої бездіяльності, яка полягає у невиконанні рішення суду, а тому суд приходить до висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, враховуючи вимоги розумності і справедливості.
Відтак, доводи відповідачів про те, що не надано жодних доказів зв'язку між їхніми діями та завданням шкоди, є безпідставними, оскільки у цій справі підставою відшкодування шкоди є факт не виконання рішення суду в розумні строки, яке є обов'язковим до виконання.
У пунктах 46,48,51,53,54 рішення від 15.10.2009 р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, щовід особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції», N 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.Суд вважає, що заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Суд повторює, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «ІммобільяреСаффі проти Італії», N 22774/93, п. 66). Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі «Бурдовпроти Росії» N 59498/00, ECHR 2002-III). Суд також повторює, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України», N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України»N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розмір відшкодування моральної шкоди залежить від глибини фізичного болю та страждань, які були заподіяні особі.
При цьому, суд погоджується з доводами відповідачів, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди заявленому розмірі, є завищеними.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи відповідачів щодо необгрунтованості та недоведеності позовних вимог позивачем. Дані твердження також стосуються і висновку, з яким не погоджувались відповідачі, однак його ніяким чином не спростували.
Таким чином, суд вважає, що достатньою сатисфакцією буде стягнення з Держави на користь позивача у якості компенсації моральної шкоди в розмірі п'яти мінімальних розмірів заробітної плати встановленої на час розгляду справи судом, що разом становить 33 500,00 грн. (6700,00 х 5). Такий розмір моральної шкоди, на переконання суду, є розумним та справедливим, тому суд задовольняє позовні вимоги частково.
Відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунків, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 та у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 638/14007/17.
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Окрім цього, позивачем заявлено про стягнення судових витрат, у розмірі 25 000,00 грн.
Разом з цим, позивач, заявляючи судові витрати, належним чином їх необгрунтував, а саме: не надав належного розрахунку витрат та документального їх підтвердження, а тому вони не підлягають стягненню.
Керуючись ст. 23, 1166, 1174, ЦК України ст. 12,141,81, 263,264,273 ЦПК України , суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної Казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 500 (тридцять три тисячі п'ятсот ) грн. 00 коп.
В іншій частині вимог - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Місце фактичного проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тел.: НОМЕР_2 .
Відповідачі:
Міністерство юстиції України, адреса: 01001 м.Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ: 00015622, Тел. +38 (044) 364-23-93, електронна пошта: callcentre@minjust.gov.ua.
Державна Казначейська служба України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, Ідентифікаційний код юридичної особи: 37567646, Тел. +380 (44) 281-49-34, електронна пошта: office@treasury.gov.ua
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог:
Кабінет Міністрів України, адреса: 01008, м.Київ, вул. Грушевського, 12/2.
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код ЄДРПОУ 43672853).
Державна екологічна інспекція України, адреса: 01042, м. Київ, Новопечерськийпров. 3, корпус 2, код ЄДРПОУ 37508533.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка була відсутня при проголошенні рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15.12.2023.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА