печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56047/23-к
14 грудня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 62022000000000849 від 24.10.2022,-
24.11.2023 засобами поштового зв'язку прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлені належним чином.
Представник власник майна в судове засідання подав заяву в якій просив розглядати клопотання за його відсутності та долучив письмові заперечення.
Так, адвокат у запереченнях зазначив, що майно на арешті якого наполягає прокурор, має статус тимчасово вилученого, не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Окрім цього, адвокат зазначив, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 12.12.2023 зобов'язано повернути вилучене майно ОСОБА_4 , а саме грошові кошти та мобільний телефон, які є предметом даного клопотання.
Також, вказав, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірваний, ще з 2018 року.
Відтак, адвокат вважає, що відсутні підстави для накладення арешту.
Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено, що неприбуття сторін, у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, надходжу до наступних висновків.
Досудовим розслідування встановлено, що Слідчими першого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчинених внаслідок ведення російською федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000000849 від 24.10.2022 у якому про підозру повідомлено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 307 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням здійснюється прокурорами Офісу Генерального прокурора.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України № 49 о/с від 30.03.2021 ОСОБА_5 (0053487) обіймає посаду старшого інспектора з особливих доручень 3-го відділення (супроводження особливо важливих справ) Департаменту кіберполіції Національної поліції України.
Відповідно до ст. ст. 42, 276, 277, 278 КПК України ОСОБА_5 05.10.2023 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та 06.11.2023 вручено письмове повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 та ч. 3 ст. 307 КК України.
Так, прокурор вказує, що 23.11.2023 на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва здійснено обшук за місцем мешкання ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) під час якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 1150 доларів США (виявлено у зовнішній кишені чоловічого піджака, який знаходився у гардеробній кімнаті), які належні ОСОБА_5 .
Окрім того, під час обшуку вилучено мобільний телефон «iPhone» ІМЕІ НОМЕР_1 належний ОСОБА_4 , оглядом інформації, яка міститься у мобільному телефоні встановлено, що в ньому наявні цифрові файли які підтверджують спільне мешкання як подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та вказують на той факт, що розірвання шлюбу між останніми є способом приховання обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України. Таким чином інформація, яка міститься у мобільному телефоні «iPhone» ІМЕІ НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 має доказове значення для підтвердження факту ймовірного вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України.
24.11.2023 винесено постанову про визнання речовим доказом мобільний телефон «iPhone» ІМЕІ НОМЕР_1 .
Відтак, прокурор вказує на необхідність арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна (грошових коштів у сумі 1150 доларів США), у разі доведенні вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Окрім того, арешт майна потрібен для забезпечення збереження речового доказу (мобільний телефон «iPhone» ІМЕІ НОМЕР_1 ), який у подальшому необхідно надати для експертного дослідження з інформацією на ньому.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Окрім цього, відповідно до вимог до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 10 ст. 171 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Законодавець нормами кримінального процесуального законодавства передбачив, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Так, дослідивши позицією учасників провадження та матеріали клопотання, суд прийшов до висновку, що воно не відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, оскільки, арешт на грошові кошти та телефон в силу мети арешту не підлягає накладенню, так як адвокатом доведено, що майно не співвідноситься з метою арешту, оскільки належить особі, яка немає статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що мета з якою звернувся прокурор, а саме збереження речових доказів є необґрунтованою.
Відтак, клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 100, 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 62022000000000849 від 24.10.2022 - відмовити.
Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_6