465/1176/20
2/465/2447/23
РІШЕННЯ
Іменем України
14.12.2023 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кузь В.Я.
за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин додаткової угоди та додатку до договору, -
встановив:
На розгляді Франківського районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин додаткової угоди та додатку до договору. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 05.02.2016р. між нею, позивачкою, та адвокатом Дмитренком В.П. укладено договір про надання правової допомоги, за яким адвокат взяв на себе зобов'язання надати правову допомогу в аналізі перспективи позитивного для неї перегляду рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26.03.2014р. у цивільній справі № 2/463/257/14 за позовом ОСОБА_3 про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним та скасування протоколу проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця, а також у представництві її, позивачки, інтересів у цивільній справі № 463/6224/14-ц, за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні власністю, заселення, вселення та зняття з реєстрації; її зустрічним позовом до ОСОБА_3 та інших про стягнення грошових коштів. Взамін, вона, позивачка, зобов'язалась прийняти ці послуги та сплатити за них гонорар в порядку, розмірі та на умовах, передбачених у додатках до договору. Згідно з додатком до цього договору від 05.02.2016р., за надання послуг, які обумовленні у договорі, вона, позивачка, зобов'язалась виплатити адвокату гонорар з розмірі 4200 грн., а за представництво інтересів в судових засіданнях: суду апеляційної інстанції - 800 грн., суду касаційної інстанції - 1200 грн., за кожне судове засідання у день його закінчення, а якщо судове засідання не відбулось - 50 % від вказаних сум. В подальшому, 09.02.2016р. між нею, позивачко, та адвокатом укладено додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору від 05.02.2016р., за яким, вона також доручила адвокату представництво інтересів у Верховному Суді України щодо перегляду ухвали ВССУ від 11.02.2015р., яка постановлена у цивільній справі № 463/257/14 про визнання прилюдних торгів недійсними. Згідно п.3 цієї додаткової угоди, вони домовились визнати новий порядок, умови та розміри виплати замовником на користь адвоката гонорару, про що підписали у новій редакції відповідний додаток, а додаток від 05.02.2016р. визнали таким, що втратив чинність. На виконання п.3 Додаткової угоди, цього ж дня, тобто 09.02.2016р. між нею та адвокатом укладено Додаток до договору в редакції додаткової угоди від 09.02.2016р., де серед іншого, також визначено, що при позитивному вирішенні на її користь цивільних справ №2/463/257/14 та № 463/6224/14-ц, вона зобов'язується сплатити адвокату гонорар у гривнях в розмірі, еквівалентному 2000 доларів США за курсом продажу долара на Міжбанківському валютному ринку України. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 26.03.2014р. у цивільній справі №2/463/257/14 в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання прилюдних торгів недійсними відмовлено. Однак рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09.09.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015р. Зазначає, що на момент укладення договору про надання правової допомоги відносно неї було два судових провадження. 19.01.2016р. вона одноосібно за власним підписом направила до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015р. Також адвокатом Дмитренком В.П. подано другу заяву до Верховного суду України. До ухвалення Верховним Судом України постанови, через відсутність в адвоката Дмитренка В.П. бажання змінити умови додаткової угоди, договір про надання правової допомоги розірвано, про що 15.03.2016р. вона, позивачка, написала відповідну заяву, яку посвідчила нотаріально та направила до Верховного Суду України. 27.04.2016р. Верховним Судом України скасовано рішення суду апеляційної інстанції від 09.09.2014р. та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015р. та залишено в силі рішення суду першої інстанції. Звертає увагу на те, що адвокат Дмитренко В.П. лише подав заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції. Зазначає, що умови договору сформульовані таким чином, що плата на надані послуги поставлена в залежність від досягнення позитивного результату, хоча окрім цього вона, позивачка, зобов'язана нести плату за надання інших послуг адвоката. Вважає, що положення п.3 додаткової угоди від 09.02.2016р. про внесення змін та доповнень до договору №15/02/05 від 05.02.2016р. та п.1.3. додатку до договору №16/02/05 від 05.02.2016р. суперечать основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства та у зв'язку з цим, в силу положень ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06.09.2022р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин додаткової угоди та додатку до договору залишено без розгляду.
Підстави такого рішення викладені в ухвалі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06.09.2022р. скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підстави такого рішення викладені в ухвалі.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.06.2023 року, дану справу передано судді Кузю В.Я.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.06.2023р. прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.10.2023р. витребувано з Личаківського районного суду м. Львова матеріали цивільних справ № 463/5134/13-ц та № 463/6224/14-ц для дослідження наявних у них оригіналів документів - доказів сторони відповідача.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, надала аналогічні пояснення, викладені в позовній заяві, просить позов задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача та відповідач, кожен окремо, в судовому засіданні заперечили позов, вважають позовні вимоги необгрунтованими, просять відмовити в задоволенні позову.
В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, позивачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними матеріалами справи, відповідач та його представник, кожен окремо, подали заяви про відкладення розгляду справи .
Зважаючи на розумні строки розгляду справи, те, що сторонами дані пояснення та судом досліджено докази сторін, суд вважає за можливе завершити розгляд цивільної справи за відсутності сторін.
У відповідності до вимог п.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи та з'ясувавши фактичні обставини у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В матеріалах справи міститься постанова Львівського апеляційного суду від 11.02.2020р. у цивільній справі №463/4901/16-ц, яка частково змінена та скасована Постановою Верховного Суду від 04.11.2020р.
Зокрема, судовими рішенням встановлено, що 05 лютого 2016 між адвокатом Дмитренком В.П. та Жеребецькою М.М. було укладено договір № 16/02/05 про надання правової допомоги, у пункті 1.2. розділу 1 якого, було узгоджено обсяг юридичних послуг, зокрема:
- ознайомлення та зняття копій з використанням цифрового фотоапарата з матеріалів цивільних справ № 2/463/257 та № 463/6224/14-ц, провадження №2/463/390/15 Личаківського районного суду м. Львова;
- моніторинг судової практики з питань вирішення спорів у правовідносинах, які аналогічні тим, що є предметом розгляду у цивільних справах №2/463/257 та №463/6224/14-ц, провадження №2/463/390/15 Личаківського районного суду м. Львова;
- надання юридичного висновку, щодо юридичної перспективи позитивного для Замовника перегляду рішення від 26 березня 2014 року у цивільній справі №2/463/257 Личаківського районного суду м. Львова;
- представництво інтересів замовника в судових засіданнях у цивільній справі №463/6224/14-ц, провадження №2/463/390/15 Личаківського районного суду м. Львова під час судового розгляду у цій справі в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Згідно пункту 3.1. розділу 1 договору від 05 лютого 2016 року передбачено, що за надання правової допомоги замовник зобов'язується виплатити адвокату гонорар у порядку, розмірі та на умовах, визначених відповідними додатками до цього договору.
У пункті 1 додатку до договору від 05 лютого 2016 року сторонами також було узгоджено, що за послуги, передбачені у договорі, замовник здійснює виплату адвокату гонорару на поточний рахунок, зазначений у пункті 3.1. цього додатку, за надання послуг, які обумовлені: у пунктах 1.2.1. - 1.2.3. пункту 1.2. договору - суму в розмірі 4 200 грн. протягом трьох банківських днів від дати підписання цього додатку, а за представництво інтересів замовника в судових засіданнях: суду апеляційної інстанції - 800 грн., суду касаційної інстанції - 1200 грн., за кожне судове засідання у день його закінчення, а якщо судове засідання не відбулось - 50 % від вказаних сум.
У пункті 2 додатку до договору від 05 лютого 2016 року узгоджено, що розмір гонорару може змінюватися залежно від обсягу послуг, тривалості їх надання, про що між сторонами має бути попередньо (до надання цих послуг) підписана додаткова угода.
В подальшому між адвокатом Дмитренком В.П. та Жеребецькою М.М. була підписана додаткова угода від 09 лютого 2016 року до договору від 05 лютого 2016 року з відповідним додатком, яким доповнено договір пунктом 1.2.5 щодо заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, доповнено пункт 4.1 щодо строку дії договору. Також в пункті 3 передбачено підписання нового додатку до договору та втрату чинності додатку від 05 лютого 2016 року.
Згідно пункту 1.3 додатку від 09 лютого 2016 року передбачено, що при позитивному вирішенні на користь замовника цивільних справ №2/463/257 та №463/6224/14-ц, провадження №2/463/390/15 Личаківського районного суду м. Львова, набрання у цих справах відповідними судовими рішеннями законної сили і закінчення процесуального строку на їх касаційний перегляд або позитивного для замовника результату касаційного перегляду судових рішень, замовник протягом двох банківських днів від дати набрання законної сили одним з останніх судових рішень у вказаних цивільних справах одноразово сплачує на користь адвоката гонорар у гривнях в розмірі, еквівалентному 2000 доларів США за курсом продажу долара на Міжбанківському валютному ринку України.
Зважаючи на те, що дані обставини встановлені у судових рішеннях, які набрали законної сили, відтак не потребують додаткового доказування у розглядуваній цивільній справі в частині факту наявності договірних відносин між позивачкою та відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами)вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 50676-VI (далі - Закон) договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
За договором про надання послуг виконавець зобов'язаний надати послугу, а замовник - оплатити її. За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов'язку з її надання.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п'ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З огляду на предмет договору про надання юридичних послуг у цивільній справі (представництво інтересів матері клієнта як відповідача та позивача у цивільних справах, що розглядались в суді) об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги у зв'язку з вирішенням спору в суді.
Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Що стосується визначеної договором додаткової винагороди адвокату за досягнення позитивного рішення у справі, то за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
Відповідно до положень частини першої статті 638 ЦК України, за класифікаційною ознакою предмет договору є складовою його істотної умови.
З урахуванням положень частин першої та другої статті 202, частини першої статті 203, частини першої статті 628 ЦК України зміст двостороннього договору як правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ці умови не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В аспекті цивільно-правових зобов'язань виконавця предметом договору про надання юридичних послуг є вчинення певної дії або здійснення певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта).
Рішення суду у цивільній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками цивільних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права.
За змістом положень частини другої статті 6, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, судочинство визначається виключно законами України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Зазначені норми виключають, як таку, можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак - і до предмета цивільно-правових договорів.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України у їх системному зв'язку, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом»), або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.
Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.
Таке обмеження жодним чином не звужує зміст та обсяг права сторін договору у цій справі самостійно визначати прийнятні для них умови оплати послуг за договором, загальну вартість послуг тощо.
Судове рішення не належить до об'єктів цивільних прав (частина перша статті 177 ЦК України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу).
Відтак, на основі аналізу зазначених вище правових норм Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 462/9002/14-ц в постанові від 12.06.2018р. сформулював правовий висновок, згідно якого роз'яснив, що включення в умови договору про надання юридичних послуг умови про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим та в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним за пред'явленим стороною договору позовом.
У справі яка розглядається, так само як і у аналогічній справі № 462/9002/14-ц, оспорювані умови договору про винагороду відповідача у розмірі 2000 доларів США поставлені в безпосередню залежність від досягнення позитивного результату, хоча Верховний Суд наголосив, що такі умови договору суперечать основним засадам здійснення правосуддя в Україні та актам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки в справі № 462/9002/14-цз аналогічними правовідносинами Верховний Суд дійшов висновку про недійсність умов договору про визначення гонорару адвоката в залежності від результату судового провадження, позов в цілому слід визнати обґрунтованим та задоволити.
При цьому, суд визнає помилковими аргументи сторони відповідача про те, що Верховний Суд відступив від своїх висновків, які сформульовані у справі № 462/9002/14-ц.
Зокрема, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 29.11.2023р. у справі № 274/2361/20 подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Однак, у справі № 904/4507/18, на яку покликається відповідач, Велика Палата Верховного Суду у мотивувальній частині своєї постанови не вказувала про відступ від правових висновків, які сформульовані Верховним Судом у справі № 462/9002/14-ц, а натомість, в п 5.39 зазначила: «Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.»
Крім того, у справі № 904/4507/18 Верховний Суд вирішував виключно процесуальне питання - питання компенсації судових витрат за рахунок іншої сторони і у цій справі не вирішувалось питання дійсності договору про надання правової допомоги.
У справі № 922/1964/21 також вирішувалось процесуальне питання компенсації судових витрат за рахунок іншої сторони, а не питання дійсності правочину.
У справі № 903/71/21 вирішувалось питання належного виконання відповідачем свого договірного зобов'язання, яке є дійсним, а не питання про визнання умов договору недійсними.
Таким чином, під час розгляду справ № 904/4507/18, № 922/1964/21 та № 903/71/21 Верховний Суд не відступав від своїх висновків, які сформульовані у справі № 462/9002/14-ц і правовідносини у справах, на яких наголошував відповідач, не є подібними з правовідносинами справи яка розглядається.
Крім того, безпідставними слід визнати аргументи відповідача щодо намагання позивача ухилитись від виконання своїх зобов'язань та відсутності порушеного права.
Так, умови додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, окрім як обов'язку позивачки сплатити гонорар за досягнення позитивного результату уповноважили відповідача на звернення до Верховного Суду України, стосуються виключно гонорару за результат.
Матеріалами справи підтверджується, що у справі № 2/463/257 позивач самостійно, без участі адвоката, зверталась до Верховного Суду України, ще до підписання оспорюваного договору з відповідачем, і як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України від 27.04.2016р., така заява була задоволена. Цим самим, слід вважати, що було прийнято рішення на користь позивача, без участі адвоката, оскільки було визнано правомірність набуття нею квартири на прилюдних торгах.
Відповідач хоч і звертався в інтересах позивача до Верховного Суду України з аналогічною заявою у справі № 2/463/257, проте така заява була подана після того, як до Верховного Суду України звернулась позивач. Сам розгляд справи № 2/463/257 у Верховному Суді України, проводився без виклику учасників справи. Відповідно, не існувало процесуальної необхідності представляти позивача у справі № 2/463/257, яка на момент укладення оспорюваного договору вже була розглянута судами трьох інстанції і яка за заявою позивачки перебувала на розгляді у Верховному Суді України. Як наслідок, для відповідача також не існувало процесуальної необхідності повторно звертатись в інтересах позивачки до Верховного Суду України з аналогічною заявою.
Однак, незважаючи на самостійно вжиті заходи для досягнення позитивного результату у справі № 2/463/257, оспорювані умови договору покладають на позивачку обов'язок сплатити відповідачу відповідний гонорар в сумі 2000 доларів США, за результат, досягнення якого взагалі не було поставлене в залежність від послуг відповідача, що очевидно не відповідає вимогам добросовісності, яка є однією з основних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та порушує права позивачки, створюючи істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін договору, зокрема між наданими відповідачем послугами та їх вартістю, особливо враховуючи той факт, що окрім як оплати гонорару за позитивний результат, умови договору передбачали обов'язок позивачки окремо оплачувати кожну надану послугу.
Що ж стосується досягнення позитивного результату у справі № 2/463/390/15, то він був безпосередньо поставлений в залежність від результату вирішення справи № 2/463/257. Покладення в такому випадку на позивачку обов'язку сплатити гонорар в сумі 2000 доларів США також свідчить про істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін договору, зокрема між наданими відповідачем послугами та їх вартістю.
Цих висновків суду не спростовує той факт, що питання про дійсність оспорюваних умов договору вже було предметом судового контролю у справі № 463/4901/16-ц, оскільки в такій справі умови договору оспорювались з інших підстав, і, як вбачається зі змісту судових рішень у цій справі, суди відхилили відповідні аргументи позивачки про невідповідність умов оспорюваного договору актам цивільного законодавства саме з тієї причини, що позивач не оспорювала умови договору з цієї підстави.
Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, викладені позивачкою у позовній заяві обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Крім цього, п.3 додаткової угоди від 09.02.2016р. про внесення змін та доповнень до договору №15/02/05 від 05.02.2016р. внесено зміни до договору, якого між сторонами не існує, що, зокрема, не спростовано та не обгрунтовано.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі наведеного, керуючись статями 3,10,12, 81, 89, 141, 258-259, 263 - 265 ЦПК України, -
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин додаткової угоди та додатку до договору - задоволити.
Визнати недійсним п.3 (три) додаткової угоди від 09.02.2016р. про внесення змін та доповнень до договору №15/02/05 від 05.02.2016р. про надання правової допомоги, яка укладена між адвокатом Дмитренком Володимиром Павловичем та фізичною особою ОСОБА_1 .
Визнати недійсним п. 1.3 Додатку до договору № 16/02/05 від 05.02.2016р. про надання правової допомоги, в редакції додаткової угоди від 09.02.2016р., який укладено 09.02.2016р. між адвокатом Дмитренком Володимиром Павловичем та фізичною особою ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення його повного тексту до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце роботи: АДРЕСА_1 .
Суддя В. Кузь