Справа №504/4736/21
Провадження № 2/504/641/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2023смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді-Барвенко В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом адвоката Балика Павла Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 1436-570, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Старший державний виконавець Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іванова Світлана Іванівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач у грудні 2021 року звернувся до суду із вказаним позовом.
Зокрема, просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1770, виданий 24.06.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою задоволення вимог АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № OD20GD01420104 від 23.09.2005 року за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 28.12.2021 року відкрито спрощене провадження у справі.
Підставою позову позивач зазначає те, що нотаріус вчинив виконавчий напис у період дії мораторії на відчуження іпотечного майна а також не переконався у безспірності заборгованості, а також не врахував, що банк не мав права нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки у 2016 році змінив строк виконання зобов'язання за договором.
Позивач подав письмову заяву про розгляду справи у свою відсутність, наполягав на задоволенні позову.
Відповідач у судове засідання не з'явився, сповіщений належним чином про дату, час та місце його проведення.
Треті особи сповіщені про дату, час та місце проведення судового засідання, не з'явились, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Приватний нотаріус матеріали нотаріальної справи не надав послався на їх вилучення за ухвалою слідчого судді у межах кримінальної справи.
Суд вважає достатніми зібрані у справі докази для ухвалення справедливого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:
Судом встановлено, що виконавчий напис, який позивач просить визнати таким, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною за № 1770 та виданий 24.06.2019 року, яким звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , з метою задоволення вимог АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № OD20GD01420104 від 23.09.2005 року за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна.
На підставі виконавчого напису державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 67375983.
Судом встановлено, що 03.08.2016 року у справі № 514/673/16-ц Тарутинським районним судом Одеської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість станом на 11 березня 2016 року за кредитним договором №OD20GD01420104 від 23 вересня 2005 року в розмірі 14105,01 доларів США, що за курсом 25,51 гривні відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.03.2016 року складає 359818 гривень 18 копійок.
Спір між сторонами виник щодо неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
У постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20 (провадження № 61-16834св21) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що виконавчий напис вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.
Судом встановлено, що 23.09.2005 року року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №OD20GD01420104, за умовами якого остання отримала кредит на споживчі цілі у сумі 15290,00 доларів США.
Відповідно до пункту 2.3.3 цього кредитного договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції та інші витрати, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.
Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим поговором, за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.
На думку суду, приватний нотаріус, при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не в повній мірі переконався у безспірності розміру заборгованості.
Отримавши у 2016 році рішення суду на свою користь про дострокове стягнення заборгованості по кредиту, кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Тому, на думку суду, продовження банком нарахування відсотків за користування кредитом після 03.08.2016 року є безпідставним.
Ухвалюючи рішення від 03.08.2016 року у своїй мотивувальній частині Тарутинський районний суд Одеської області вказав, що згідно розрахунку, який міститься в матеріалах справи заборгованість відповідачів за вказаним кредитним договором станом на 11 березня 2016 року складає 14105,01 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом 10612,11 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом 2310,31 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом 236,60 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 945,99 доларів США.
Нотаріус вчиняючи оспорюваний виконавчий напис зазначив, що заборгованість по тілу кредиту становить 10612,11 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом 7584,09 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом 878,80 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором - 10003,67 доларів США.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і у самому розмірі такої заборгованості.
З огляду на встановлені викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання оспореного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Щодо дії мораторію:
Позивач стверджує, що виконавчий напис не міг бути вчинений під час дії мораторію, встановленого відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Суд з цим не погоджується.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, на думку суду, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови у видачі виконавчого напису нотаріуса, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень, та провадять конкретні виконавчі дії та заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону.
Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, але зазначене не є підставою для висновку, що виконавчий напис не міг бути вчинений нотаріусом під час дії мораторію.
Тому доводи позову в цій частині є повністю безпідставними.
Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, частково ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Питання судового збору у позові не порушувалось, підстав для його розподілу не встановлено.
Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов адвоката Балика Павла Олександровича в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 1436-570, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Старший державний виконавець Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іванова Світлана Іванівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1770, виданий 24.06.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою задоволення вимог АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № OD20GD01420104 від 23.09.2005 року за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.К. Барвенко