Справа № 712/8784/22 Провадження № 2/712/771/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 січня 2023 року суддя Соснівського районного суду міста Черкаси Токова С.Є. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа : Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, в якому просить суд визначити місце проживання синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , 19.06.2017 року з батьком за місцем реєстрації або проживання.
В обгрунтування позову вказує, що в червні 2022 року він припинив шлюб з відповідачкою. Від шлюбу вони мають двох малолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають з матір"ю ОСОБА_2 . Після вторгнення росії на територію України 24.02.2022 року та розриву міжнародних відносин, він не має змоги опікуватись дітьми та займатись їх вихованням . Він повернувся на територію України та має велике бажання щоб діти проживали в Україні. Мати дітей перешкоджає йому у спілкуванні. Дослідивши заяву та долучені до неї докази, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства виходячи з наступного.
Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII , на держави-учасниці покладено зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР .
Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди).
Статтею 2 Гаазької Конвенції 1980 року на договірні держави покладено зобов'язання вживати всіх належних заходів для повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави, до держави їх постійного місця проживання. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.
В силу ст. 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування;
b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років (ст. 4 Гаазької Конвенції).
Для цілей цієї Конвенції, згідно зі ст. 5 : права піклування включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини; права доступу включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.
Відповідно до ст. 12 Гаазької Конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
З 01 вересня 2006 року для України набула чинності Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка спрямована на захист дитини від незаконного переміщення чи утримання.
Конвенція визначає процедуру для забезпечення повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави, до держави їх постійного місця проживання.
Цілі Конвенції досягаються шляхом співпраці компетентних органів в Державах учасницях. В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні органи міжрегіональні управління Міністерства юстиції.
Особа або установа, які стверджують, що дитина була вивезена з Держави-учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування про дитину, може відповідно до статті 8 Конвенції звернутися із заявою до спеціально призначеного Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Механізм взаємодії органів виконавчої влади у процесі вирішення відповідно до Конвенції питань повернення до України або з України до іноземної держави дитини, яка незаконно вивезена (переміщена) або утримується будь-якою особою, та забезпечення реалізації права доступу до дитини, якщо такі дії порушують права іншої особи на опіку (піклування) над дитиною і не містять складу злочину урегульовано Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952.
Заява про сприяння поверненню дитини складається за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 952 та повинна містити всю відому заявникові інформацію, яка може допомогти у встановленні місцезнаходження дитини і вирішенні питання щодо повернення її заявникові.
Заява має бути складена державною мовою і супроводжуватися перекладом на офіційну мову запитуваної держави та містити: інформацію про заявника, про дитину, і про особу, яка ймовірно вивезла або утримує дитину; підстави, які обґрунтовують вимогу про повернення дитини; всю наявну інформацію про дитину і про особу (осіб), з якою (якими) може перебувати дитина.
До заяви додаються документи, в яких міститься інформація, що стосується порушеного питання (засвідчена копія рішення або угоди щодо встановлення опіки (піклування) чи щодо права заявника на спілкування з дитиною; витяг з нормативно-правових актів з відповідних питань та/або обґрунтоване посилання на відповідні норми; документи, що підтверджують факт постійного проживання дитини в Україні; довіреність заявника), та їх засвідчений переклад на офіційну мову держави, в якій імовірно перебуває дитина, а також фото дитини.
Як вбачається із позовної заяви та долучених до неї свідоцтв про народження дітей, діти народилися у місті Гатчина, Ленінградської області , Росія , батьками дітей є громадянин України ОСОБА_1 та громадянка Росії ОСОБА_2 . Місцем проживання дітей позивач вказує м. Гатчина Ленінська область, Росія. За вказаною адресою виходячи зі змісту позовної заяви, позивач проживав до червня 2022 року, а після припинення подружніх відносин , він приїхав до України. Мати дітей перешкоджає йому у спілкуванні з ними.
Таким чином, позивач фактично, ставить вимогу про відібрання дітей від матері та повернення йому дітей із визначенням місця їх проживання за адресою його проживання чи перебування.
Враховуючи вищезазначене, з метою ініціювання процедури щодо повернення неповнолітніх дітей , необхідно звернутися із заявою про сприяння поверненню дитини, відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року до Міністерства юстиції України безпосередньо або через територіальний орган.
Відповідно до частини першої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини, якщо дитина незаконно переміщується чи утримується або у відповідності до статті 13 вказаної конвенції відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.
Лише після попередньої наявності висновку Центрального органу країни в якій перебуває дитина про повернення дитини чи відмову в поверненні передбачений судовий захист прав позивача, який бажає повернути дитину.
Керуючись ст.186 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа : Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Роз'яснити позивачу про можливість захисту своїх прав відповідно до вимог Гаазької конвенції 1980, 1996 року.
Ухвала набирає законної сили з мометну її підписання суддею та може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом 15 днів.
Суддя : С.Є. Токова