Справа № 947/28296/23
Провадження № 2/947/4341/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2023 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
представника позивача адвоката Павленко А.Л.
представника відповідача адвоката Горбенко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності -
ВСТАНОВИВ:
До Київського районного суду м. Одеси 07.09.2023 звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування за законом на 44/100 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з жилих кімнат літ 1-4, площ.21,5 кв.м., літ 3-2 площ 13,8 кв.м., літ 2-3 площ.14 кв.м., літ 2-2 площ.9,9 кв.м., веранди літ1-1 площ.16,6 кв.м., коридору літ 1-3 площ 4,0 кв.м., туалету літ 1-5 площ 1,5 кв.м., коридору літ 2-1 площ 5,3 кв.,м, кухні літ 2-4 площ 5,5 кв.м., ванної кімнати і туалету літ 2-5 площ.4 кв.м., гаражу літ «П», сарай літ «Д» площ 7 кв.м., реєстраційний номер майна 8383192.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті батька позивачці ОСОБА_4 , позивачка не має можливості отримати свідоцтва на право на спадщину, яка залишилась після смерті батька у вигляді 44/100 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 , так як колишній співвласник вказаного домоволодіння ОСОБА_2 самостійно здійснила виділ належної їй 27/100 часток в окремий об'єкт нерухомості із зазначенням розміру виділеної частки 1/1 , то у нотаріуса відсутня технічна можливість визначити право власності на частину об'єкту який я вже виділеним.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовольнити з урахуванням неможливості домовитись із колишнім співвласником про мирне врегулювання вказаної обставини.
Відповідачка ОСОБА_3 подала заява про розгляд справи за її відсутності та згоду із заявленими вимогами.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову та вважав що вказані позовні вимоги є неефективним способом захисту права позивачки так як її проблеми жодним чином не пов'язані із діями відповідачки а є наслідком небажання нотаріуса належними чином розібратись у ситуації а крім того, враховуючи що а ні ОСОБА_2 а ні ОСОБА_3 не є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 позовні вимоги щодо узаконення спадкового майна подано не до належних відповідачів.
Як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , та на підставі заяви ОСОБА_1 , доньки померлого, яка є єдиним спадкоємцем першої черги, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горбачук Г.Б. було заведено спадкову справу №11/2020 , за номером у спадковому реєстрі 65801588.
У встановлений законом строк інших заяв про прийняття спадщини не подано.
Як з'ясовано спадкова справа після смерті ОСОБА_4 складається з 44/100 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з жилих кімнат літ 1-4, площ.21,5 кв.м., літ 3-2 площ 13,8 кв.м., літ 2-3 площ.14 кв.м., літ 2-2 площ.9,9 кв.м., веранди літ1-1 площ.16,6 кв.м., коридору літ 1-3 площ 4,0 кв.м., туалету літ 1-5 площ 1,5 кв.м., коридору літ 2-1 площ 5,3 кв.,м, кухні літ 2-4 площ 5,5 кв.м., ванної кімнати і туалету літ 2-5 площ.4 кв.м., гаражу літ «П», сарай літ «Д» площ 7 кв.м., реєстраційний номер майна 8383192.
Вказаний об'єкт нерухомості належав на праві власності ОСОБА_5 . , на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.12.2003 по справі №2-7740/2003 , та зареєстровано 11.11.2004 у КП МБТІ та РОН , з номером витягу 5405439.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , єдиним спадкоємцем якої був ОСОБА_4 , який проживаючи за вказаною адресою прийняв спадщину але належним чином оформити право не встиг.
Як зазначено у інформаційної довідці приватного нотаріуса Горбачук Г.Б. від 13.07.2023 №143/02-14 перевіряючи дані ДРРП на нерухоме майно перед видачею свідоцтва про право на спадщину нотаріус виявила, що відповідно до розділу 2162583251101, що відкрито 08.09.2020 року на житловий будинок, загальною площею 163,9 кв.м., житловою площею 51,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , у якому власником зазначено ОСОБА_2 на частку 1/1 та запис №8383192 в Реєстрі прав власності не нерухоме майно (реєстр до 2013 року), дата внесення запису про нерухомість 11.11.2004 року на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у якому зазначено ОСОБА_5 на частку 44/100.
Відповідно до відомостей, що містяться в спадковій справі та ДРРП на нерухоме майно, а саме у розділі, що було відкрито 08.09.2020 року на житловий будинок: 2162583251101, встановлено, що згідно відомостей КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР (відомості станом на 31.12.2012 року), було зареєстровано лише одне домоволодіння: АДРЕСА_1 , що належало співвласникам ОСОБА_5 - 44/100 часок, ОСОБА_2 - 27/100 часток. ОСОБА_3 - 29/100 часток.
Однак, 08.09.2020 року Великодолинською селищною радою Овідіопольського району Одеської області, реєстратор Турецький Олександр Сергійович, було здійснено реєстрацію без урахування вимог Цивільного кодексу України та встановленого чинним законодавством порядку поділу (виділу) об'єктів нерухомого майна, та відкрито розділ на житловий будинок: АДРЕСА_3 на підставі Висновку щодо технічної можливості виділу об'єктів нерухомого майна 333281 від 27.08.2020 року, Договору дарування 27/100 часток домоволодіння, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 12 грудня 1995 року р.№9-2608 та довідки КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР щодо підтвердження реєстрації права власності на 27/100 часток за співвласником ОСОБА_2 на зазначене домоволодіння, на частку 1/1, а в реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстр до 2013 року) існує запис №8383192, дата внесення запису про нерухомість 11.11.2004 року на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у якому власником зазначено ОСОБА_5 на частку 44/100.
Отже, в зв'язку з тим, що ОДИН із співвласників у загальній частці у домоволодінні АДРЕСА_1 поза вимогами ст.364 ЦК України здійснив виділення в 1/1, тому нотаріус не змогла видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом у позасудовий спосіб.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини пов'язані із поділом спадкуванням та захистом права власності врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право.
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно із пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст. 1220 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває право власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Тобто право спадкоємця є похідним від прав, які існували у спадкодавця на момент відкриття спадщини та успадкувати можливо тільки те майно, яке належало спадкодавцю на час смерті.
Вказаний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 04.10.2022 в справі №452/1417/19 (провадження 61-6597св22).
Таким чином предметом успадкування у даному випадку є 44/100 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з жилих кімнат літ 1-4, площ.21,5 кв.м., літ 3-2 площ 13,8 кв.м., літ 2-3 площ.14 кв.м., літ 2-2 площ.9,9 кв.м., веранди літ1-1 площ.16,6 кв.м., коридору літ 1-3 площ 4,0 кв.м., туалету літ 1-5 площ 1,5 кв.м., коридору літ 2-1 площ 5,3 кв.,м, кухні літ 2-4 площ 5,5 кв.м., ванної кімнати і туалету літ 2-5 площ.4 кв.м., гаражу літ «П», сарай літ «Д» площ 7 кв.м., реєстраційний номер майна 8383192, яке належало ОСОБА_5 та після смерті останній було фактично прийнято в якості спадщини ОСОБА_4 .
Суд вважає доведеним наданими позивачем доказами що єдиним спадкоємцем вказаного вище майна є ОСОБА_1 , яка не має можливості здійснити оформлення права власності на спадкове майно внаслідок наявності у державному реєстрі об'єктів нерухомості відомостей про виділ з даного об'єкта нерухомості іншим співвласником 1/1 частки у натурі із присвоєнням виділеної частки нової адреси.
Водночас наявність у державному реєстрі запису про виділ із спірного об'єкта нерухомості частки яка зазначена у розмірі 1/1 , визначає неможливість реєстрації додаткового частки у розмірі 44\100 , що перешкоджає визначенню за позивачем права власності на спадкове майно.
При розгляді даної справи суд враховує що співвласником об'єкта нерухомості - домоволодіння під АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , який у домоволодінні належало 27/100 частин, було здійснено на підставі Висновку щодо технічної можливості виділу об'єктів нерухомого майна 333281 від 27.08.2020 року без наявної згоди інших співвласників.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У відповідності з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Таким чином законодавець чітко визначив порядок виділу частки з спільної часткової власності з обов'язковою домовленістю між співвласниками.
Водночас предметом розгляду даної справи не є законність здійснення виділу своєї частки співвласником ОСОБА_2 , тому суд не надає правову оцінку вказаним обставинам, а вирішує лише питання поновлення права ОСОБА_1 на її можливість оформлення належними чином спадкового майна як частини спільної часткової власності.
Приймаючи до уваги вище перелічене , з'ясовані судом обставини та позицію всіх учасників справи , суд приходить до висновку що визнання за позивачем права власності є ефективними способом поновлення права позивача на реєстрацію спадкового майна, відсутність при такому рішення складення незручностей для інших співвласників ( в тому числі і колишніх є здійснили самостійно виділ своєї частки ) та подано до належних відповідачів ( так як спір стосується не отримання самого права на спадщину а не можливості реєстрації частки майна яке знаходилось у спільної часткової власності ) , а тому є таким що підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) , ОСОБА_3 ( РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) про визнання права власності.
Визнати за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності у порядку спадкування за законом на 44/100 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з жилих кімнат літ 1-4, площ.21,5 кв.м, літ 3-2 площ 13,8 кв.м, літ 2-3 площ.14 кв.м. літ 2-2 площ.9,9 кв.м, веранди літ1-1 площ.16,6 кв.м, коридору літ 1-3 площ 4,0 кв.м, туалету літ 1-5 площ 1,5 кв.м, коридору літ 2-1 площ 5,3 кв.м, кухні літ 2-4 площ 5,5 кв.м, ванної кімнати і туалету літ 2-5 площ.4 кв.м, гаражу літ «П», сарай літ «Д» площ 7 кв.м, реєстраційний номер майна 8383192.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 25.12.2023 р.
Суддя Луняченко В. О.