Справа № 204/6163/23
Провадження № 2/204/2156/23 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю представника позивача в режимі відеоконференції ОСОБА_1
за участю представника відповідача Коваленко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія «ДТЗ» про визнання припиненими трудових відносин,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати трудові відносини між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія «ДТЗ» припиненими з 27.03.2023 року у зв'язку зі звільненням його із посади торгового представника за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав на те, що 22 березня 2023 року ним було написано заяву про звільнення з посади торгового представника ТзОВ «Промислова Компанія «ДТЗ» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства та просив звільнити його з 27.03.2023 року. Порушення трудового законодавства полягає в тому що 22 березня 2023 року виїжджаючи на зазначений маршрут позивач дізнався, що в нього заблокована паливна карта та не має доступу до програми для заказів товару, зателефонувавши своєму керівництву позивачу повідомили що його вже звільнено з займаної посади. Так як, його не було ознайомлено з наказом про звільнення, не внесені відомості до його трудової книжки та не були виплачені йому всі належні суми при звільненні, а лише на словах йому сказано що він звільнений, вважаю що такі дії підприємства суперечать нормам чинного законодавства, тому ним і було написано заяву про звільнення його з посади на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП з 27.03.2023 року, та надіслано на електронну адресу кадровика підприємства e-mail: (ІНФОРМАЦІЯ_2). Обставини які передували написання заяви про його звільнення, полягають у тому що його переконливо просили змінити сталий, ним розроблений, та довірений йому маршрут, з чим він не погодився, потім позивачу запропонували піти у відпустку за власний рахунок, з чим він також не погодився. 30 березня 2023 року на адресу позивача надійшов лист ТОВ «ПК «ДТЗ» №160 від 23.03.2023 року де його повідомлено, що доказів підтвердження існування підстав для розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України змушені відмовити йому у розірванні з позивачем трудового договору. 05 квітня 2023 року позивач зателефонував на Урядову гарячу лінію на №1545 зі зверненням щодо порушення трудового законодавства ТОВ «ПК «ДТЗ» щодо нього та просив направити до підприємства спеціаліста Державної служби України з питань праці, його звернення зареєстроване №РА-15449697. Станом на 10 квітня 2023 року позивача так і не ознайомлено з наказом про звільнення, не внесені відомості до його трудової книжки та не були виплачені йому всі належні суми при звільненні.
Не погодившись з позовними вимогами, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано наступне. Відповідач заперечує проти позову, вважаючи його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відповідь на позовну заяву Відповідач зазначає, що доводи Позивача не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки базуються виключно на припущеннях та спотвореній позивачем інформації, що документально не підтверджена та суперечить приписам чинного законодавства України, і, як наслідок, умисно вводить суд в оману. Так, громадянин ОСОБА_3 згідно наказу №479 к/тр від 01.09.2020 року був прийнятий на роботу до ТОВ «ПК «ДТЗ» представником торговельним. 22.03.2023 року від гр. ОСОБА_3 надійшла заява про звільнення його з посади представника торгівельного на підставі ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України з 27.03.2023 року. Подавши заяву від 22.03.2023 року про звільнення, працівник ОСОБА_3 без будь-яких пояснень та попереджень керівництва товариства перестав виходити на роботу, про що було складено Акт про відсутність працівника на робочому місці. До речі, позиція Верховного Суду з даного питання досить чітка: «Разом з тим суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подача позивачем відповідної заяви не може вважатися поважною причиною для відсутності на роботі. Отже, навіть якщо працівник подає роботодавцю заяву про звільнення у зв'язку з порушеннями трудового законодавства, він не може самовільно залишати робоче місце, не отримавши наказ про звільнення. (постанова Верховного суду від 22.04.2020р. у справі №199/8766/18)». 23.03.2023 року, враховуючи і саму відсутність працівника ОСОБА_3 на роботі, і відсутність будь-яких пояснень телефонним зв'язком про причини такого не з'явлення, про що складені відповідні Акти, ТОВ «ПК «ДТЗ» направило гр. ОСОБА_3 за всіма адресами, про які даний працівник повідомив товариство та які зазначені в його паспорті, листа за №160 від 23.03.2023 року про відмову у розірванні трудового договору за ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ненаданням працівником ОСОБА_3 будь-яких доказів підтвердження існування підстав для розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України. Підставою для безумовного застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України є сам факт порушення трудового законодавства, а не істотність, причини такого порушення. У заяві від 22.03.2023 року про звільнення працівник ОСОБА_3 не вказує причини, у зв'язку з якими постала необхідність розірвати трудовий договір за даною нормою та найголовніше не надає будь-яких документальних доказів встановлення фактів порушення ТОВ «ПК «ДТЗ» законодавства про працю. До дня подання заяви від 22.03.23 року про звільнення, тобто в період від 02.09.2020 - 21.03.2023 роки, від працівника ОСОБА_3 ні до керівництва ТОВ «ПК «ДТЗ», а саме директора ОСОБА_6, не надходило жодної заяви, повідомлення чи скарги про порушення законодавства про працю з боку самого роботодавця чи його працівників, ні до органів Держпраці звернення про можливі порушення з боку роботодавця ТОВ «ПК «ДТЗ» по відношенню до працівника ОСОБА_3 за вказаний вище період не надходили, ні в судових органах не розглядалися справи за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «ПК «ДТЗ». Вказане вище свідчить про те, що станом на 22.03.2023 року між працівником ОСОБА_3 та роботодавцем ТОВ «ПК «ДТЗ» існували нормальні трудові відносини, у ТОВ «ПК «ДТЗ» відсутнє взагалі розуміння причини для розірвання трудового договору працівником ОСОБА_3 , а сам факт порушення трудового законодавства є недоведеним з боку працівника ОСОБА_3 . Тож, враховуючи наявність заяви працівника ОСОБА_3 про звільнення, відсутність розуміння роботодавцем ТОВ «ПК «ДТЗ» причин подачі такої заяви за ч.3 ст.38 КЗпП України та недоведеність працівником самого факту порушення трудового законодавства, ТОВ «ПК «ДТЗ» змушене було відмовити ОСОБА_3 у розірванні трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України, направивши йому листа за №160 від 23.03.2023 року. Лист №160 від 23.03.2023 року направлений засобами поштового зв'язку за всіма відомими адресами працівника ОСОБА_3 . Описи до цінних листів, накладні на відправлення кореспонденції та повідомлення про вручення додаються. В період з 24.03.2023 року по 12.04.2023 року працівник ОСОБА_3 на робочому місці взагалі не з'являвся, про що складені відповідні Акти від 24.03.23 року, від 27.03.23 року, від 28.03.23 року, від 29.03.23 року, від 30.03.23 року, від 31.03.23 року, від 03.04.23 року, від 04.04.23 року, від 05.04.23 року, від 06.04.23 року, від 07.04.23 року, від 10.04.23 року, від 11.04.23 року, від 12.04.23 року. Факти прогулів за ті робочі дні, які передували обраному самим ОСОБА_3 дню звільнення, а саме, виходячи з контексту заяви на звільнення від 22.03.23 року, то обираючи днем звільнення 27.03.2023 року, ОСОБА_3 повинен був виходити на роботу і 22.03.23 року, і 23.03.23 року, і 24.03.23 року, і 27.03.23 року, чого не робив. Тож, у зв'язку з тривалою відсутністю працівника ОСОБА_3 на роботі без поважних причин, 12.04.23 року ТОВ "ПК "ДТЗ" запросило його особисто прибути для надання пояснень про причини відсутності на роботі з підтверджуючими документами (у разі їх наявності) до 28.04.23 року за адресою центрального офісу підприємства: АДРЕСА_1 . 28.04.23 року ОСОБА_3 не з'явився за адресою центрального офісу ТОВ «ПК «ДТЗ» та пояснень щодо своєї тривалої відсутності не надав, хоча завчасно (19.04.23) отримав запрошення, що підтверджується повідомленням про вручення, тому його відсутність на роботі за цей час знову фіксувалася Актами відсутності на робочому місці від 13.04.23 року, від 14.03.23 року, від 17.04.23 року, від 18.04.23 року, від 19.04.23 року, від 20.04.23 року, від 21.04.23 року, від 24.04.23р., від 25.04.23 року, від 26.04.23 року, від 27.04.23 року та від 28.04.23 року. Тож, працівник ОСОБА_3 замість того, щоб прийняти офіційне запрошення свого роботодавця з'явитися за адресою центрального офісу ТОВ «ПК «ДТЗ» для надання пояснень своєї тривалої відсутності на роботі, вирішив звернутися до суду з позовною заявою про припинення трудових відносин за ч.3 ст.38 КЗпП України, що в свою чергу свідчить про відсутність зацікавленості працівника в підтриманні нормальних взаємовідносин та вирішенні питань в позасудовому порядку, а також, і найголовніше, з боку ОСОБА_3 відсутня будь-яка комунікація, а саме: на жоден офіційний лист, виклик чи телефонний дзвінок роботодавця працівник ОСОБА_3 не відповів, не надав жодних пояснень та не з'являвся на роботі. Крім того, вказує, що жодних дій та рішень з боку Південно- Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці по відношенню до роботодавця ТОВ «ПК «ДТЗ» за зверненням ОСОБА_3 не приймалося, порушень законодавства про працю з боку роботодавця стосовно працівника ОСОБА_3 не виявлено, а посилання позивача на "нібито" блокування паливної карти та відсутність доступу до програми заказів товарів як на факти порушень трудового законодавства необґрунтовані та безпідставні, оскільки позивач аргументовано не довів з посиланням на законодавство, які ж конкретно норми і якого конкретного нормативно-правового акту порушив роботодавець, коли "начебто" (знову ж таки документально не підтверджено) заблокував паливну карту та заборонив доступ до програми заказів. Станом на день подання відзиву на позовну заяву ТОВ «ПК «ДТЗ», враховуючи небажання працівника ОСОБА_3 реагувати належним чином на кореспонденцію, направлену йому засобами Укрпошти, ще раз проінформувало шляхом смс-листування та за допомогою застосунку "Viber" ОСОБА_3 на номер його телефону ( НОМЕР_1 ) про підстави для його звільнення, а саме за п.4 ст.40 КЗпП України у зв'язку із систематичними прогулами без поважних причин, та було запропоновано з'явитися за адресою центрального офісу підприємства: АДРЕСА_1 для отримання копії наказу про звільнення, трудової книжки та письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, чи повідомити про бажаний спосіб їх отримання. Роздруківки смс-листа та листа, направленого через застосунок "Viber", додаються.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого вказано наступне. Не погоджуючись з тим, що його вже звільнено з займаної посади торгівельний представник, позивач, з ранку 22 березня 2023 року з'явився до підприємства м. Мукачево де і була написана заява про звільнення з посади торгового представника ТзОВ «Промислова Компанія «ДТЗ» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а саме у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства та просив звільнити його з 27.03.2023 року, та надав заяву офіс - адміністратору ОСОБА_4 була відсканована та надіслана до головного офісу компанії. 23 березня 2023 року ТОВ «ПК «ДТЗ» надіслало ОСОБА_3 лист №160 в якому повідомило, що заяву про звільнення розглянуто та відмовлено ОСОБА_3 у розірванні трудового договору. З 24 березня 2023 року по 05 квітня 2023 року позивач вів діалог з представником підприємства де під час розмов 24.03.2023 року підключався і торговий представник підприємства ОСОБА_8 та ОСОБА_5 28.03.2023 року. Вищевказане спростовує позицію підприємства стосовно викладеного у відзиві щодо небажання працівника ОСОБА_3 реагувати належним чином на кореспонденцію ТОВ «ПК «ДТЗ». Крім того, жодних підтверджень в тім, що він був відсутній на торгових точках, в тім що працівник ОСОБА_3 не відвідував торгові точки, не відслідковував чи добре продається товар і т.д. даними актами жодним чином не підтверджено.
Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого вказано наступне. по-перше, жодних документальних доказів встановлення фактів порушень трудового законодавства з боку ТОВ «ПК «ДТЗ» працівником ОСОБА_3 не надано ні до заяви про звільнення, ні до суду, а з тексту і позовної заяви, і відповіді на відзив вбачається загальний підхід позивача до формулювань та відсутність конкретних доказів на підтвердження зазначених у даних документах обставин, зокрема, Позивач аргументовано не довів з посиланням на законодавство, які ж конкретно норми і якого конкретного нормативно-правового акту порушив роботодавець, коли "начебто" заблокував паливну карту та заборонив доступ до програми заказів, а також незрозуміло, яке ж "керівництво" повідомило позивача про звільнення 22.03.23 року, - жодних чітких фактів на підтвердження існування обставин, про які зазначає позивач і у позовній заяві, і відповіді на відзив, не наведено та не підтверджено документальними доказами, по-друге, Відповідач звертає увагу суду на порушення трудового законодавства з боку самого Позивача, а саме: на факти прогулів ОСОБА_3 в період з 22.03.23 року і по день його звільнення за п.4 ст.40 КЗпПУ, особливо за ті робочі дні, які передували обраному дню звільнення, а саме, виходячи з контексту заяви на звільнення ОСОБА_3 , то обираючи днем звільнення 27.03.2023 року, позивач повинен був виходити на роботу і 22.03.23 року, і 23.03.23 року, і 24.03.23 року, і 27.03.23 року, чого не робив, тому дані факти зафіксовані актами відсутності на роботі протягом робочого дня, по-третє, позивач взагалі не зацікавлений в комунікації з відповідачем з дня подання заяви про звільнення, оскільки на жоден офіційний лист, виклик чи телефонний дзвінок роботодавця з метою врегулювання спірних питань та продовження трудових відносин працівник ОСОБА_3 не відповів, не надав жодних пояснень та не з'являвся на роботі, а всі ті листи/повідомлення, про які описує в своїй позовній заяві позивач, та які він "начебто" направляв електронною поштою, відповідач не отримував - на офіційну електронну адресу ТОВ "ПК "ДТЗ" info@dtz.dp.ua, котра є в загальному доступі в ЄДР і з якою вільно можна ознайомитися, жодних листів та повідомлень від ОСОБА_3 не надходило, крім того, незрозуміло з яких причин Позивач вважає роздруківки листування з "якимись особами під незрозумілими телефонними номерами без розпізнавальних ознак" належними та достовірними доказами, підтверджуючими бажання Позивача реагувати належними чином на кореспонденцію свого роботодавця в особі директора ОСОБА_6 . Враховуючи небажання працівника ОСОБА_3 реагувати належним чином на кореспонденцію, направлену йому засобами Укрпошти, товариство ще раз проінформувало шляхом смс-листування та за допомогою застосунку "Viber" ОСОБА_3 на номер його телефону ( НОМЕР_1 ) про підстави для його звільнення, а саме за п.4 ст.40 КЗпП України у зв'язку із систематичними прогулами без поважних причин, та запропонувало з'явитися за адресою центрального офісу підприємства: АДРЕСА_1 для отримання копії наказу про звільнення, трудової книжки та письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, чи повідомити про бажаний спосіб їх отримання.
21.06.2023р. у відповідь на лист товариства Позивач через застосунок "Viber" повідомив про небажання з'явитися до центрального офісу відповідача особисто, через що документи, належні йому для видачі при звільненні документи (оригінал трудової книжки, копію наказу про припинення трудового договору, а також письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні) слід направити рекомендованим листом, що відповідач і зробив, а саме: 22.06.23 року на поштову адресу позивача, зазначену в його реквізитах в позові, направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення оригінал трудової книжки, копію наказу №147/к-тр від 22.06.23р. про звільнення ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпПУ (за прогул без поважних причин) та оригінал письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, що підтверджується описом до листа та фіскальним чеком, копії яких долучаються до даного заперечення. Крім того, звертають увагу суду, що ОСОБА_3 були виплачені також і його лікарняні, оскільки в період фіксування його прогулів на робочому місці, зокрема, наприклад, з 21.04.23р. по 25.04.23р. , потім з 26.04.23 по 28.03.23, і потім з 01.05.23 по 05.05.23р. ОСОБА_3 був тимчасово непрацездатним внаслідок захворювання та перебував на лікарняному (роздруківки з сайту ПФУ та вкладки "Листи непрацездатності" додаються), а це вже свідчить про той факт, що сам Позивач, незважаючи на подання ним заяви про звільнення від 22.03.23р., вважав себе працівником ТОВ "ПК "ДТЗ", адже оформлював перебування на лікарняному та отримував кошти від свого роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, що в свою чергу уже унеможливлює існування такої позовної вимоги, як «визнання трудових відносин між ОСОБА_3 і ТОВ "ПК "ДТЗ" припиненими з 27.03.23р.». Таким чином, 22.06.23 року гр. ОСОБА_3 був звільнений за п.4 ст.40 КЗпПУ за прогули без поважних причин. Всі належні позивачу при звільненні виплати були йому перераховані в день звільнення (22.06.23р.), а документи були направлені та ним отримані, про що ОСОБА_3 і повідомив в залі судового засідання. Також, на спростування зазначеного адвокатом позивача у відповіді на відзив надаємо копії актів відсутності ОСОБА_3 на робочому місці за період травень- червень 2023 року, і звертаємо увагу на той факт, що для звільнення працівника за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпПУ, достатньо і одного такого акту, яким би було зафіксовано відсутність на роботі більше трьох годин. Значна кількість актів говорить тільки про те, що відповідач до останнього намагався знайти гідне рішення в ситуації, яка склалася між ОСОБА_3 як працівником і ТОВ "ПК "ДТЗ" як роботодавцем, досягти певного компромісу, і саме небажання Позивача сприяти процесу врегулювання спірних питань та відсутність комунікації з його сторони призвели до необхідності прийняття роботодавцем такого рішення як звільнення за прогули без поважних причин.
Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги, посилаючи на обставини викладенні в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючи на обставини викладені у відзиві.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню по наступним підставам.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається із матеріалів справи, 22 березня 2023 року позивач направив відповідачу заяву про звільнення його з посади представника торгівельного представника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, з 27 березня 2023 року та просив виплатити йому всі належні суми при звільненні (а.с. 7).
ТОВ «ПК «ДТЗ» направив позивачу лист від 23.03.2023 року №160, відповідно до якого повідомило останнього, що товариством розглянуто заяву позивача від 22.03.2023 року про звільнення його з посади представника торговельного на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП з 27.03.2023 року. Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. З аналізу вказаної вище норми чітко вбачається, що такі звільнення можуть відбуватися тільки у разі, коли вищевказані факти встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. Враховуючи факт ненадання будь-яких доказів підтвердження існування підстав для розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, повідомили про відмову у розірванні з позивачем трудового договору.
Також, позивачем в якості доказу надано копію сторінки з трудової книжки, арк. 5 (а.с. 12), проте суд не може прийняти зазначену копію в якості доказу, оскільки не зрозуміло коли з трудової книжки було знято копію та чи належить вона позивачу.
Представником відповідача, разом з відзивом було надано акт від 23 березня 2023 року про здійснення телефонного дзвінка, відповідно до якого вбачається, що головний спеціаліст Ілющенко Олександр Сергійович, в присутності офіс-адміністратора Галас-Хожемпа Наталії Юріївні та представника торговельного ОСОБА_7 , телефонував з використанням голосного зв'язку, представнику торговельному ОСОБА_3 з питанням про пояснення причини відсутності його на роботі 22 березня 2023 року. На телефонний дзвінок ОСОБА_3 не відповів, але передзвонив через 2 хвилини. На питання про причини відсутності на роботі не відповів (а.с. 35).
Також, відповідачем було складено акти про відсутність працівника ОСОБА_3 на робочому місці, від 22 березня 2023 року, 24 березня 2023 року, 27 березня 2023 року, 28 березня 2023 року, 29 березня 2023 року, 30 березня 2023 року, 31 березня 2023 року, 03 квітня 2023 року, 04 квітня 2023 року, 05 квітня 2023 року, 06 квітня 2023 року, 07 квітня 2023 року, 10 квітня 2023 року, 11 квітня 2023 року, 12 квітня 2023 року, 13 квітня 2023 року, 14 квітня 2023 року, 17 квітня 2023 року, 18 квітня 2023, 19 квітня 2023 року, 20 квітня 2023 року, 21 квітня 2023 року, 24 квітня 2023, 25 квітня 2023 року, 26 квітня 2023, 27 квітня 2023 року, 28 квітня 2023 року (а.с. 35-48, 53-57).
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 перебував на лікарняному з 21.04.2023 року по 25.04.2023 року (а.с. 105).
22 червня 2023 року ОСОБА_3 , представник торговельний на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, звільнений за прогул без поважних причин (а.с. 106).
Згідно опису вкладення, на ім'я ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , було направлено копію наказу про звільнення, оригінал трудової книжки, оригінал повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (а.с. 106 на звороті).
Позивач в позовній заяві посилається в якості доказу на переписку в Viber, проте суд не може прийняти переписку в якості доказу, оскільки не має змоги встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу).
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і в разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причин такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21).
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Отже, для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, не залежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Отже, встановивши факт відсутності ОСОБА_3 в період з 22 березня 2023 року по 21 червня 2023 року на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, доказів виконання ним своїх посадових обов'язків поза межами робочого місця позивач не надав, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем при звільненні позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України норм трудового законодавства України.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія «ДТЗ» про визнання припиненими трудових відносин - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання (вказано в позові): АДРЕСА_3 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова Компанія «ДТЗ», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42634661, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Н. Алексєєнко, 100/1.
Суддя В.В. Самсонова